Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Літературна мова та діалекти




Місцеві (територіальні) діалекти як нижчі форми загальнонародної мови – це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації. Залишки колишніх територіальних діалектів за доби капіталізму влилися в систему національної мови, зазнаючи поступової нівеляції під впливом української літературної мови, основу якої склали центрально-наддніпрянські говори. Однак, незважаючи на процес значної нівеляції говіркових рис, територіальні діалекти відзначаються великою стійкістю. Діалект – це слова, які вживають лише в певній місцевості, в окремих говірках, наріччях; це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина народності, нації, племені. Діалекти мають специфічні ознаки (фонетичні, лексичні, граматичні), яких немає в літературній мові. У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів: північну, південно-західну та південно-східну.

1. П і в н і ч н і діалекти. Територія північних діалектів відділена від південних умовною лінією, що йде на північ від Володимир-Волинського: Здолбунове – Житомир – Біла Церква – Корсунь-Шевченківський – Канів – Лубни і на захід від Сум до Суджі. На північ від зазначеної лінії знаходиться стокілометрова зона перехідних говірок до південно-західних і південно-східних діалектів.

До північних діалектів належать східнополіські, середньополіські і західнополіські говори, що різняться окремими рисами: кияхú (кукурудза), вúлка (рогач), вúхолка (гойдалка), утвá (качки), вáлка (череда), молоди (робітник), високи (дуб) та ін.

2. П і в д е н н о – з а х і д н і діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні форми і фонетичні риси давніх епох: кліть (комора), неньо (батько), бадіко, вуйко (дядько), вепр (кабан); у тому числі багато засвоєнь з польської, румунської, угорської мов: ґречний (чемний), милитися (помилятися) – з польської; гавра (барліг ведмедя), плай (гірська стежка), сарака (бідний, нещасний) – з румунської; марга, маржина (худоба) – з угорської. Отже, мовний масив цього діалекту досить строкатий за своїми діалектними особливостями. Кажуть: братови, коневи, сонцьови, ножом, коньом, добрійший, носят, зроблят, я буду робив, я му робити, мя, ся ню. Кожна з трьох груп південно-західних говірок – південно-волинська, галицько-буковинська і карпатська – мають багато спільного, відрізняються окремими фонетичними і граматичними рисами.

3. П і в д е н н о – с х і д н і діалекти охоплюють територію більшої частини центральних (Київської, Черкаської, Полтавської, Харківської), південних і східних областей України (Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, більшої частини Одеської та частини Сумської).

Порівняно з іншими південно-східні діалекти виявляють менше відмінностей і мають більше рис, спільних з українською літературною мовою. До південно-східної групи належать три групи говірок: середньонаддніпрянські, які лягли в основу сучасної української літературної мови, слобожанські та степові. Локальні діалектизми досить рідкісні: бурта (горб, шпиль), ворочок (торбинка), жабуриння (водорості), утлий (кволий).

Південно-східні діалекти більш-менш одноманітні в центральній Наддніпрянщині, на Слобожанщині, у степовій Україні і на Донеччині. Крім того, окремі говіркові масиви розміщені в Краснодарському краї Росії, на Поволжі, в Західному Сибіру, а також у Казахстані, Киргизстані, де діалектні особливості перехрещуються з літературними мовами цих країн. Так само в Україні наявні говірки російської, болгарської, молдавської та інших мов народів, які проживають на її території і володіють, як правило, українською або російською літературною мовою [29].

Літературна мова багатша за територіальні діалекти, вона обслуговує найвищі форми суспільних відносин. Діалекти та літературна мова взаємодіють: найкращі елементи з діалектів збагачують літературну мову, а елементи літературної мови засвоюються діалектами.

Окрім територіальних діалектів є соціальні діалекти, які поділяються на два види: професійні діалекти і жаргони. Професійні діалекти виникають в умовах виробничої і професійної діяльності людей.

Жаргон (від французького gargon, первісно – пташина мова, цвірінькання, незрозуміла мова, від галло-романського garrire – базікати) – один із різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови. У широкому розумінні жаргоном часом називають мову неосвічених верств суспільства, зокрема спотворену міжмовною інтерференцією.

На відміну від арго жаргон має відкритий характер і виникає звичайно серед порівняно широких, переважно молодіжних груп носіїв мови, об’єднаних спільністю інтересів (насамперед професійних), однаковими захопленнями чи уподобаннями (театр та інші види мистецтва, філателія, спорт, мисливство, рибальство тощо), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання, виїзди на сезонні роботи, лікування в умовах стаціонару) тощо. Своєрідні жаргони виникають і в середовищі людей, об’єднаних спільністю інтересів та занять негативного або антисоціального характеру (п’яниці, злодії, кримінальні злочинці).

Як відгалуження від загальновживаної лексики жаргони не мають власної фонетичної та граматичної систем, чим істотно відрізняються від територіальних діалектів. Специфічна лексика жаргону часто ґрунтується на загальнонародній мові і відрізняється від неї експресивною метафоризацією загальновживаних слів (“ вивіска, портрет” – обличчя, “духовка” – баян, “керогаз” – стара автомашина, “коза” – зразок, “краб, курка” – кокарда, “хата” – квартира, “хвіст” – академзаборгованість і т. ін.), усіченням чи спотворенням звукового складу слів (“ маг”– магнітофон, “фак” – факультет, “дирик” – директор), своєрідним словотворенням (“ бігунок” – обхідний листок, направлення для складання академзаборгованості, “доходяга” – знесилена голодом або хворобою людина, “капельдудка” – капельмейстер, “носогрійка” – козацька люлька). Джерелом жаргонів можуть бути і територіальні діалекти, арго, професійне мовлення (“ кимарити” – спати, “лейбик” – верхній одяг, пальто, “лабух” – поганий музикант, “моняти” – мацати та ін.). Психологічною основою виникнення жаргонів у певних групах носіїв мови є їх бажання бути дотепними, прагнення вразити співрозмовників свіжістю та яскравістю висловлення, виявити зневагу або байдужість до предмета висловлення, уникнути звичних, затертих слів і виразів.

В українській мові здавна відомі жаргони козацтва, бурсаків, духівництва, різних професійних груп міського населення, елементи специфічної лексики яких частково збереглися і в сучасних жаргонах (студентському, учнівському та ін. ). У їхній лексиці помітний шар становлять розмовно-побутові слова (махнути” – обмінятися, “кумекати, шурупати” – розуміти, “купити” – піддурити жартома, “загорати” – сидіти без діла, “сачкувати” – ухилятися від обов’язків), жартівливі звертання та характеристики (архаровець, старий, бродяга, кадр, вахлак, гаврик, прилипало та ін. ). За наявністю спільної експресивної лексики в різних жаргонів молодіжних груп їх іноді характеризують як інтержаргон. Проникаючи спочатку в розмовну мову, деякі слова жаргонного вжитку (жаргонізми) з часом стають набутком експресивного словника загальнонародної літературної мови як засобу типізації (влипнути, пасувати, халтура та ін .), що зумовлюється взаємодією двох тенденцій у функціонуванні мови – нейтральності і експресивності, стилістичного варіювання назв того самого поняття. Проте це не означає, що ними можна користуватися беззастережно. Уживані без потреби жаргонізми засмічують літературне мовлення, підривають засади нормативності літературної мови, мовної культури [29].

Арго – (від французького аrgot – жаргон, первісно – жебрацтво) – один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх. Іноді термін “арго” вживається на позначення певного соціального чи професійного відгалуження від загальнонародної мови (наприклад, арго артистів, музикантів, спортсменів, військово-службовців та ін.), тобто в тому ж значенні, що й термін жаргон. У вужчому розумінні арго – мова “соціального дна”, декласованих та антисоціальних елементів (рекетирів, злодіїв, жебраків, бомжів, картярів-шулерів тощо).

Виникнення арго пов’язане ще з тим періодом історії мови доби феодалізму, коли існували замкнені корпорації ремісників, бродячих торгівців, жебраків та ін., які з метою самозахисту та відособленості від решти суспільства і збереження своїх професійних таємниць створювали спеціальні мовні коди. В українській мові здавна відомі арго сліпих кобзарів і лірників – так звана лебійська або шлепецька (сліпецька) мова, а також кушнірів, кожухарів, шаповалів, рашевців (бродячих торгівців) тощо. Арго цих соціальних груп у цілому мають спільні риси з незначними місцевими чи професійними відмінностями [30].

Завдання 1. Яке слово є діалектним?

1) а) торт; б) печиво; в) пиріг; г) пляцок.

2) а) автомобіль; б) трактор; в) ровер; г) мотоцикл.

3) а) гарний; б) файний; в) красивий; г) чарівний.

Завдання 2. В якому варіанті є діалектні слова?

1) а) говорить, говорили, говоримо, говорять; б) мовчить, мовчиш, мовчать, мовлять; в) каже, кажеш, кажемо, кажуть; г) балакає, балакаєш, балакаємо, балакають.

2) а) трембіта, цимбали, дримба, скрипка; б) віолончель, баян, акордеон, бандура; в) фортепіано, сопілка, труба, кобза; г) барабан, гуслі, саксофон, піаніно.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 3261; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.