Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ, ВИВЧЕННЯ У ВУЗІ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

2.1. Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики. 2.2. Джерела-об’єкти історії літературної критики. 2.3. Історія критики та історія літератури, їх взаємозв’язок і проблема вивчення у вищих школах. 2.4. Завдання курсу. 2.5. Значення вивчення історії літературної критики. 2.6. Періодизація української літературної критики.

Певна концепція літературної критики визначає розуміння предмета і завдань історії літературної критики. Окреслена в першому розділі модель критики як творчої діяльності, що здійснюється у сфері літературознавства, рефлексії з приводу творів художньої літератури, опосередковує цілком конкретне трактування основних проблем, що обговорюються у цьому розділі.

Літературна критика, історія літератури, теорія літератури мають спільний об’єкт дослідження — художню літературу в розмаїтих її родових, жанрово-композиційних, стильових виявах та історичному розвитку мистецьких напрямів. Проте кожна з основних літературознавчих наук (і навчальних «дисциплін») розглядає спільний об’єкт під іншим кутом зору, тому має інший предмет, своєрідні завдання. Предметом власне літературної критики є поточнийлітературний процес і насамперед нові опубліковані художні твори. Літературні явища попередніх років, періодів та епох, будучи передусім предметом історії літератури, потрапляють у коло зацікавлень літературного критика крізь призму актуальних суспільно-естетичних запитів і потреб його сучасників при передруках чи конструюванні контексту, в якому виявляються естетичні, ідейно-художні особливості нових творів. Отже, у точному розумінні слова предметом літературної критики є художньо-естетична своєрідність нових завершених творів, нові тенденції поточного літературного процесу, їх особливості, спрямованість, продуктивність, відмінність від інших.

Історія літературної критики має інші об’єкт, предмет і завдання. Об’єктом її розгляду стають не художні явища самі собою, а результати діяльності літературних критиків. Історик літературної критики зосереджує увагу на оцінках, судженнях, роздумах, висновках літературних критиків певних епох, звичайно ж, у співвіднесенні з тими художніми явищами, яких стосуються оцінки, судження, роздуми і висновки критика-попередника. Історія літературної критики їх відтворює насамперед за першопублікаціями рецензій, статей, монографій тощо, осягаючи мотиви оцінних суджень, критерії оцінок, суспільну зумовленість літературно-критичних виступів тодішніх критиків. Як слушно зазначає П. Федченко, «у предмет історії літературної критики входять і система художніх принципів літературних напрямів (маніфести, декларації, програмні статті), і їхня фактична поетика, проаналізована, узагальнена та оцінена критикою, і весь комплекс полемічного матеріялу, нагромадженого в боротьбі за утвердження чи заперечення певних ідейно-естетичних принципів»1. Хоч у цьому твердженні нечітко розмежовано предмет історії літературної критики та її об’єкт (іншими словами — джерела, бо названо маніфести, декларації, програмні статті), але виразно заакцентовано, що предметом історії літературної критики є не тільки система принципів літературних напрямів (окрім, розуміється, письменників), а й поетика, вже кимсь проаналізована, оцінена ще до праці історика критики. ідеї, принципи (зміст) художніх творів, мистецьких напрямів і поетика (форма) явищ літературного процесу в осмисленні, інтерпретації критиків — це одна грань предмета історії літературної критики. Друга його грань пов’язана з полемікою, дискусіями в поточній критиці. Вона чіткіше увиразнена польським дослідником Я. Славінським: «Якщо звернути увагу на функціонування критики в суспільно-мистецькому контексті, стежити за тим, що вона виразила з відбитого в літературі, а що пропустила (до того ж поставити питання про причини таких фактів), то тільки тоді матимем історію критики»2. Отже, що поточна критика вибрала для поцінування, а що обминула, пропустила? Чому? З яких причин? Мовчання критиків певного історичного часу входить у предмет історії літературної критики. А ще, крім усіх змістовно-концептуальних аспектів літературної критики, не можна нехтувати питаннями майстерності критиків як учасників літературного процесу. Вони ж бо також письменники. Їхні статті мають певні жанрово-композиційні, стильові виміри, відзначаються системою виражальних засобів, арґументів мотивування оцінок, способів донесення їх до читачів. Під таким кутом зору почав давно досліджувати історію російської літературної критики Б. Єгоров3, а продовжила група вчених Казанського університету4. Отже, йдеться про весь обсяг літературно-критичного дискурсу.

Оцінний аспект наявний у системі літературно-критичних жанрів, породженій станом літературної критики (і відповідно — художньої літератури), умовами їх функціонування, структурою преси. Важливо знати, хто з критиків і в яких друкованих органах виступає; якого характеру літературно-критичні матеріяли подають газети і журнали як органи політичних партій, літературних об’єднань, громадських організацій чи власність приватних осіб. З яких причин все це відбувається. Тому в предмет історії літературної критики вносяться також механізми «тиску» громадської думки, видавців, цензорів — політичної системи в цілому з відповідним їй типом культури на письменників і критиків. Всебічно розкрити всі грані предмета історії літературної критики можна тільки на основі ґрунтовного ознайомлення з різноманітними джерелами.

Дата добавления: 2014-12-07