Сатирично-гумористичні жанри журналістики. Сатира і гумор у художній літературі та журналістиці. Фейлетон. Історія жанру. Особливості фейлетону

Особливості побудови журналістських матеріалів

ЖАНР	ІНТЕРВ’Ю	РЕПОРТАЖ	РОЗСЛІДУВАННЯ
Метод	Ви розпитуєте когось	Розповідаєте що бачили	Висловлюєте суть проблеми
Мета	Дати висловитися	Дати подивитися, уявити	Дати уявити і зрозуміти
Дійова особа	Конкретний персонаж	Аудиторія	Центральна проблема
Джерело	Одне	Кілька	Кілька, що суперечать між собою
Кут подачі	Тематично вузький	Широкий	Широкий
Спосіб викладу	Максимально адекватний	На рівні враження	Синтезований
Обсяг тексту	Короткий	Середній	Довгий
Позиція журналіста	Передаю, відтворюю	Зображаю, змальовую	Досліджую

1. Розкажіть про особливості жанру журналістського розслідування. Що таке "жовта преса"?

2. Знайдіть у пресі факти журналістських розслідувань, чим вони небезпечні?

4. Проведіть у класі ділову гру " Розслідування"

Тривалий час у тлумаченні терміна “сатира ” дотримувалися думки, що це група викривальних художніх та художньо-публіцистичних творів різних жанрів. Але в такому випадку до сатиричних важко віднести твори несатиричних жанрів, в яких використовуються прийоми іронії та сарказму. Адже сатира – це не тільки твори викривального характеру, а й спосіб відображення дійсності. Специфіка сатири полягає в тому, що, на відміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків. Українська сатира збагатила літературу творами Остапа Вишні, В. Червенського, Л. Чернова, М. Білкуна, П. Глазового, В. Еллана-Блакитного, О. Ковіньки, Ю. Вухналя. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман. Сатира (від лат.satira – суміш, усяка всячина) розглядає життя через призму сміху, використовуючи при цьому сатирично-гумористичні виражальні засоби.

Фейлетон (фр. feilleton – аркуш) зародився наприкінці XVIII ст. у французькій революційній пресі. Спочатку це були невеликі публікації, друковані у вигляді додатка до видання на окремому аркуші. Згодом такого характеру твори перейшли на газетну сторінку. Ще на початку ХХ століття жанрові особливості таких публікацій не враховувались: фейлетоном вважали все, надруковане в газеті “підвалом”.

Таким чином, фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. За найбільш поширеною класифікацією, фейлетони поділяють на документальні і проблемні. Будь-який фейлетон у тій чи іншій мірі базується на фактах дійсності, тим паче, кожен фейлетон повинен бути проблемним. Найчастіше джерелом тем фейлетонів є редакційна пошта, власні спостереження сатирика.

Звичайно, найбільш плідні такі пошуки фейлетоністів, в яких тематика виступів підказана самим життям, визначається задовго до самого виступу, а потім фейлетоніст лише добирає факти.

Застосовуючи той чи інший композиційний прийом, втілюючи той чи інший задум, порушуючи ту чи іншу проблему, журналіст повинен пам'ятати про величезну відповідальність, яку він накладає на себе, взявшись за написання фейлетону, – жанру, що вимагає пильної уваги до кожного слова, до кожного факту. Це твір, у якому не просто критикуються, а нещадно висміюються негативні явища, вади людського характеру, конкретні аморальні люди. Фейлетон – адресний матеріал. Мова його колоритна, образа, з використанням фольклору, іронії, сарказму. Фейлетони можуть бути прозові й римовані, набирати форми байки чи поеми.

1. Прочитайте фейлетон, виділіть його ознаки. Висловте власне ставлення до проблеми

Перли української естради (фейлетон)

Український шоу-бізнес завжди був, є і буде невичерпним джерелом пліток, обговорень та суперечок. Запитання «Як стати зіркою» зараз цікавить багатьох. Подивившись по телевізору на їхню популярність, на нібито досконалу красу, багато хто в мріях малює себе на яскравій сцені, в гарному одязі, роздає уявно автографи та тішиться славою та популярністю. Але обгортка завжди приваблива, хоч всередині іноді трапляються і кислинки. Ось так, наприклад, і Тіна Кароль, дівчинка з золотавим волоссям, мріяла-мріяла, і от, нарешті, вимріяла собі популярність за допомогою телепроекту «Шанс», а участь в Євробаченні взагалі зробила її мега-зіркою (компліменти вислуховувала від самої Али Пугачової), а повернулася ні з чим, тепер сидить з баяном на стільці і добиває нас своїм ”Пупсіком”. Наша естрада процвітає не тільки різноманітними квітами, а й різними бур’янами та бадиллям. Іноді хочеться взяти ніж і позрубувати його назавжди, особливо коли йдеться про тексти пісень. Все рідше й рідше з’являється на зірковому небосхилі щось справді варте уваги. Але скажу чесно, після того як я побачила Михайла Поплавського у костюмі Бетмена, особисто мені вже нічого не страшно. Глибокий філософський зміст умовиводів ”юного орла”, змушує замислитись над власним світосприйняттям, і починає здаватися, що в житті ти явно чогось недогледів. Принаймні ректор довів, що в наш час розкрутити можна кого і що хочеш. Але ж, щоб стати новим Макартні, одного піару недостатньо. Коли думаю про зірок сучасного музичного Олімпу мені чомусь, крім, звичайно ж, вище згаданого Бетмена Михайловича, одразу згадується наша відома Вєрка Сєрдючка зі своїм ”все будет хорошо…” або ”гоп-гоп чина гоп…”. Здається, що лише з виняткової любові до віршування можна спромогтися написати такі шедеври, якими насичена творчість артиста. Така думка мимоволі з’являється у всіх, хто хоча б раз пробував уважніше вслухатися у ті слова, що звучать із вуст наших виконавців. Вакарчук взагалі вкладає в свої пісні якийсь дивний зміст: то в нього найкраща подруга – машина, то пропонує випити бензину… то в нього замість тата – золото… Коли слухаєш це все піснею, воно ще нічого, музика ніби перебиває здорове сприйняття. Але читати ці перли просто страшно. Може це зі мною щось?! Не можу оминути Андрія Кузьменка (Кузьма Скрябін) з його чудесною західною говіркою. Файно, як каже Кузьма. Особливої уваги потребує сприйняття текстів пісень славнозвісного виконавця ”галицько-волинського клубного репу” Вови зі Львову. Вова нам повідомляє, що ”…сьогодні в клубі будуть танці, але за графіком гоцають тільки засранці…”. Не встигли ми засумувати з цього приводу, як Вова нас розраджує і співає, що ”…наш музон не по-дитячому людей ковбасить…”. Мимоволі замислюєшся над красою мови, над тим, як чітко, а головне влучно, підібрані потрібні слова автором. А цей зміст! Варто зробити Вові ”гопца-дрица гоп-цаца” і народ просто ”ковбасить”.. Але робити рімейки пісень Віктора Цоя та групи "Кіно" українською мовою, об’єднувати рокерів з кобзарями, переспівувати у стилі ”воплів” добре відомі старі пісні з кінофільмів ”17 миттєвостей весни” та ”Операція ”И” – це якось занадто. Іноді в мене голова пухне від українських пісень: чи то ”Купила мама коника, а коник без ноги, яка цікава іграшка, ги-ги ги-ги ги-ги…”, чи ”Піду втоплюся у річці глибокій…” або ж ”А я не бультер’єр і не собака, велика голова, така ніяка…”. Так перераховувати можна нескінченно. Звичайно, така творчість має й свої безперечні переваги, навіть може викликати сльозу в певний момент при певному психологічному стані. Але як це не сумно, а поміж сучасного музичного Олімпу майже не зустрічається те, що справді було б нормальною талановитою музикою з текстом, який не позбавлений здорового глузду.

2. Напишіть фейлетон на теми із шкільного життя (про хвастунів, про тих, хто прогулює уроки, про пустомель, погану поведінку в класі…)