Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна, або монетарна політика – це регулювання розмірів емісії грошей, величини і структури грошової маси в цілях стабілізації національної економіки, підтримання рівня зайнятості, контролю над інфляцією та стимулювання економічного зростання.

Вся система грошового обігу поділяється на два види: готівково - грошовий обіг та безготівкові розрахунки, а сукупність готівкових грошей та безготівкових розрахунків складає грошову (монетарну) базу народного господарства, тобто грошову пропозицію.

Стабільність та зростання макроекономічних показників при проведенні грошово-кредитної політики залежить від вибору засобів, які часто називають інструментами грошово-кредитної політики. Ці інструменти в основному діють або на кількість грошей, головним чином, у формі банківських депозитів, або на відсоткову ставку.

Основні інструменти грошово-кредитної політики:

– регулювання офіційної облікової ставки по кредитах, які надає Національний банк;

– встановлення обов’язкової резервної норми Національним банком для для комерційних банків;

– операції на відкритому ринку (ринку цінних паперів).

Облікова ставка (ставка рефінансування)- це плата за кредит, який надає Національний банк комерційного банку Кожний комерційний банк залучає кошти у вигляді кредитів Національного банку і вкладів населення та підприємств, а потім видає кредити у вигляді позички. Різниця між відсотками, за якими банк одержує кредити, за якими він їх видає, утворює маржу – дохід банку від операцій.

Зменшення облікової ставки стимулює комерційні банки брати кредити у Національного банку. При цьому банк зменшує відсоткову ставку по вкладах, що робить не вигідним зберігання грошових заощаджень в банку, а краще їх інвестувати у виробництво.

Підвищення облікової ставки дає зворотний ефект – комерційні банки не користуються кредитами Національного банку, пропозиція на ринку грошей спадає, зростає відсоткова ставка по вкладах, що призводить до зменшення інвестицій у виробництво та зниження обсягів виробництва.

Отже, облікова політика Національного банку являє собою механізм безпосереднього впливу на ліквідність комерційних банків за допомогою змін вартості кредитів рефінансування, що побічно чинить вплив на економіку держави в цілому.

Обов’язкова резервна норма – це частина (у відсотках) банківських депозитів (вкладів) і інших зобов’язань банку, яка повинна знаходиться у розпорядженні Національного банку. Наприклад, в Україні резервна норма складає по строкових (заощаджувальних) вкладах 10-12 %, по поточним рахунках – 6-8 %, по євровалюті – 8-10 %.

Система обов’язкових резервів, які банк зберігає у вигляді депозитів у Національному банку та касової готівки, призначається для:

– забезпечення стабільності банківської системи;

– здійснення грошово – кредитної політики;

– підвищення ефективності міжбанківських розрахунків;

– забезпечення ліквідності комерційного банку.

Норма обов’язкового резервного покриття є основним методом регулювання кредитної емісії, тобто випуску в обіг безготівкових чекових грошей, а через резервну норму національний банк регулює кредитну емісію комерційних банків.

Операції на відкритому ринку – це купівля або продаж урядом цінних паперів (державних облігацій) суб’єктам ринку з метою впливу на сукупні витрати економіки і масу грошей в обігу.

Грошово-кредитна політика

Якщо в країні відбувається економічний спад чи депресія, то застосовується спеціальна грошово-кредитна політика, яка носить назву експансіоністської або політики “дешевих” грошей. Вона включає в себе такі заходи:

- зниження резервної норми обов’язкових банківських резервувань;

- зниження облікової процентної ставки;

- закупівля у населення та комерційних банків державних цінних паперів.

В результаті політики “дешевих” грошей збільшується пропозиція грошей в обігу, кредити стають дешевими і доступними для підприємств, що збільшує сукупний попит і допомогає вийти з депресії.

В період економічного піднесення при інфляції попиту використовується грошово-кредитна політика рестриктивного характеру, яка носить назву політики “дорогих” грошей.

Заходи політики «дорогих грошей»:

- збільшується облікова процентна ставка;

- збільшення норми обов’язкових банківських резервувань;

- здійснюється продаж державних цінних паперів (облігацій) на відкритому ринку.

В результаті політики “дорогих” грошей кредити стають дорожчими і обмежують сукупний попит. При цьому з обігу вилучається зайва маса надлишкових грошей, що стримує зростання цін в країні. В розвинутих країнах для подолання “перегріву” економіки спочатку застосовується політика “дорогих” грошей, а потім стримуюча фіскальна політика.

Питання для самоконтролю

1. Що таке "фінанси"? Що таке фінансова система, які її складові?

2. Що таке державний бюджет? Які його функції і джерела надходжень?

3. Що таке кредитна система?

4. Які функції здійснює центральний банк і комерційні банки?

5. Які існують інструменти грошово-кредитної політики?

Дата добавления: 2014-12-07