Підприємство як суб’єкт підприємницької діяльності. Основні риси підприємств та їх форми і види

Тема 12. Теорія підприємства в системі ринкових відносин. Основні показники діяльності підприємствА.

1. Підприємство як суб’єкт підприємницької діяльності. Основні риси підприємств та їх форми і види.

2. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

3. Показники діяльності підприємств. Витрати виробництва. Прибуток.

4. Кругообіг та обіг капіталу. Основний та оборотний капітал.

Виробнича діяльність здійснюється через певні організаційні структури – підприємства.

Підприємство – господарська ланка, якій властиві такі риси:

– наявність єдиного майна, необхідного дога здійснення певного економічного процесу, що відособлює його економічно;

– технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і працівники, аніж для виробництва швейних виробів);

– певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція);

– певне місце в соціумі.

Розрізняють такі форми підприємств:

– індивідуальне (одноосібне володіння);

– товариство (партнерство);

– корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління:. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Переваги індивідуальних підприємств:

– економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямів використання доходу тощо;

– оперативність;

– безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу;

– низькі організаційні витрати.

Недоліки індивідуальних підприємств:

– обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;

– обмежена можливість організації відпочинку тощо.

Товариства (партнерства) – форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, а розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством. Юридична особа — це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесене у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.

Товариства поділяються на такі види: повне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; змішане товариство (командитне).

Повне товариство — об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

Товариство з обмеженню відповідальністю ґрунтується на відповідальності, «яка обмежується тільки капіталом шдяртемства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Змішане товариство (командитне) — об'єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми внесками.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством.

Акціонерні товариства бувають таких видів: закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

Історично першими виникли такі види акціонерних товариств як картель, синдикат, трест, а пізніше, після другої світової війни – концерни та інші промислові об’єднання.

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реа­лізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату:

– відсутність галузевого ядра;

– зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм:

– незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

– провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність,

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, латентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами» в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство. ФПГ виконує такі функції: акумуляція фінансових ресурсів; створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності; належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів; сприяння розвитку науково - дослідницьких розробок; міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм:

– відділення (якщо 95—100 % акції його належить материнській компанії);

– дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50—95 %);

– філії (частка материнської компанії становить 25—50 %);

– асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10—25 %).

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації підприємств:

- за формою власності;

- за рівнем концентрації і централізації.

За формою власності підприємства поділяють на такі види: приватні; колективні; державні.

Приватні підприємства засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці. Можуть бути одноосібні або сімейні.

Колективні засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства громадської чи релігійної організації.

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив – це об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і.послуг, будівництва, споживання житла тощо. Він має такі риси: представляє собою юридичну особу; має членство на засадах пайових внесків; характеризується необмеженою відповідальністю; зберігається індивідуалізм у розподілі, доходів пропорційно до паю.

Переваги кооперативної форми: проста процедура вступу та виходу з кооперативу; об'єднанання зусиль для вирішення спільних завдань; рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативноїформи – це обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Державне підприємство – цепідприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємствазагальнодержавної власності найчастіше поширені в тих галузях, що забезпечують національну безпеку; не привабливі для приватного підприємництва, але такі, що мають важливе стратегічне значення для країни; природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії).

Державні підприємства можуть бути у комунальній формі власності, тобто вониє власністю влади адміністративно-територіальних утворень. Форми державних підприємств:

– із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

– контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

– з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.

За іншим критерієм, тобто за рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на такі види: малі (дрібні) ; середні; великі (крупні).

Термін " концентрація " означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання. Концентрація виробництва – цепроцес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах. Концентрація капіталу – це процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал (капіталізації частини чистого доходу).

Централізація капіталу — процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.

Показники рівня концентрації виробництва: чисельність зайнятих; обсяги виробництва; товарооборот; оборот капіталу; частка підприємства на товарному ринку; відсутність чи наявність конкуренції; наявність чи відсутність зовнішнього контролю.

Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані такі показники:

– обсяг капіталу;

– чисельність зайнятих;

– обсяг випуску.

Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну визначеність підприємств до того чи іншого типу. Разом з тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі поділу підприємництва – якісні характеристики. Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.

Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів. Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.

Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (АТ).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним;

– технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;

– економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;

– порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);

– більші можливості використання кредиту;

– переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом обходиться дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. їх значно менше, ніж дрібних, але більше» ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами, їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.

Двоїста роль середніх підприємств заклечається в тому, що вони створюють конкурентне середовище для крупних підприємств; є проміжною сходинкою до монополізації; максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання; самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ривку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та-вадів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:

– у промисловості та будівництві — 200 чол;

– в інших галузях виробничої сфери — 50 чол;

– у науці та науковому обслуговуванні — 100 чол;

– у галузях невиробничої сфери — 25 чол.;

– у роздрібній торгівлі — 15чол.

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та дрібному підприємництві становить 50—70 %, а частка у ВВП — 50—60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі,

В Україні, яка здійснила перехід до ринку, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його ще не достатній і потребує державного сприяння і підтримки.

Характерні риси дрібних підприємств:

– велика кількість;

– гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);

– нестійкість (у США щороку банкрутують три із п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств

– оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

– використовують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;

– розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів; забезпечують розвиток конкуренції;

– сприяють послабленню монополізму;

– створюють додаткові робочі місця;

– насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

– швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

– є основою для формування середнього класу;

– активні щодо інноваційної діяльності.

Сучасна змішана модель ринкової економіки поєднує різні типи підприємств і різні організаційно–правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.

Підприємства повинні діяти на принципах господарського розрахунку, основними з яких є: а) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва; б) нести економічну відповідальність за невміле господарювання, неефективне використання ресурсів.

Основними функціями підприємств, що випливають із структури економічних відносин та різних аспектів власності, є: а) техніко-економічна; б) організаційно-економічна; в) функція реалізації відносин економічної власності; г) правова; г) соціальна; д) психологічна; є) національна.

Узгоджуючись з інтересами суспільства на певному етапі та за певних умов (зокрема, при виготовленні суспільних товарів і послуг з мінімальними витратами), інтереси підприємців можуть вступати у конфлікт з ними при виготовленні неякісних товарів, завищенні цін, ухилянні від сплати податків, створенні фіктивних фінансових трастів, нелегальному вивозі капіталу за кордон, виготовленні та продажу товарів, які загрожують здоров'ю і життю населення, та ін.

Дата добавления: 2014-12-07