Думки в Україні

Традиції та особливості розвитку філософської

Російська філософія в XVIII – XIX ст.

Великий внесок у розвиток філософії було здійснено російською суспільною і науковою думкою.

В середині ХVIІІ ст. Росія на рівні з Францією стає центром розвитку метафізичного матеріалізму, до найбільш видатних представників якого відносяться М.В.Ломоносов (1711-1765) і О.М.Радіщев (1749-1802).

Філософські погляди Ломоносова де в чому відрізнялися від поглядів Радіщєва. Головну увагу в своїх філософських роздумах він приділяв дослідженню питань, пов'язаних з характеристикою матерії та руху.

Ломоносову–матеріалісту належить перша природознавча гіпотеза атомно-молекулярної побудови матерії.

Великим внеском Ломоносова в світову науку і філософію було відкриття ним універсального закону збереження матерії та руху.

Ломоносов показав, що матерія і рух – нерозривні. (Але рух матерії він розумів тільки як механічний рух).

Ломоносов позитивно вирішував питання про те, що світ пізнається, виходячи при цьому з первинності матерії та вторинності свідомості. Ломоносов боровся за відособлення науки від релігії.

Письменник–революціонер Радищев досліджував перед усім питання про становище людини в суспільстві, про природу людини та її свідомості.

За твір “Подорож з Петербургу до Москви”, в якому Радищев змалював жахливий, нелюдський стан, в якому знаходився російський кріпосний селянин, імператриця Катерина ІІ позбавила письменника дворянства і відправила до Сибіру на заслання.

Вершиною в розвитку соціальної філософії в Росії в ХІХ ст. стали погляди російських революційних демократів Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Герцена.

Вони близько підійшли до діалектичного матеріалізму і зупинились перед історичним матеріалізмом.

В розумінні основного питання філософії вони були матеріалістами, але в силу конкретних історичних умов не змогли до кінця перебороти ідеалістичний підхід до суспільства.

Філософія – явище загальнолюдське.

Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані.

І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномена як українська філософія.

Підставами для такої оцінки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури.

І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г.Сковороди, деякі ідеї О.Потебні та В.Вернадського), в цілому з цим твердженням не можна не погодитися.

Але, з іншого боку, не можна не звернути увагу й на те, що в цивілізованій історії України не існує таких періодів, на яких би не була присутня філософія чи філософська думка.

Звідси можна зробити висновок про те, що українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

Вони і позначились на певних особливостях української філософії.

До особливостей української філософії можна віднести слідуюче:

1. Українська філософія постає переважно внутрішнім явищем української культури.

2. Українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов.

3. Українська філософія завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання.

4. Українська філософія позитивно ставилася до релігії, до шанування вищих духовних цінностей.

5. Українська філософія досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слав’янства в цілому.

6. Українська філософія досить сильно інтегрована в літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування.

Таким чином, окреслена своєрідність української філософії приводить до того, що замість терміну „українська філософія” досить часто вживається термін „українська філософська думка” – саме тому, що вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.

Дата добавления: 2014-12-07