Консультативна взаємодія: типологія технік

Перевозка трансферных грузов

Перевозка гробов с покойниками и урн с прахом

Розвиток практичної психології і соціальної роботи останніх років полягає у становленні сфери соціально-психологічного обслуговування населення. Вона все більш орієнтується на формування практики соціально-психологічного консультування. В інших сферах діяльності (педагогічній, юридичній, медичній і т.д.) консультант виступає як помічник на противагу сфері соціальної допомоги, де він стає автономним практиком, що обслуговує людей, які потрапили в складну життєву ситуацію. В той же час розвиток економіки розширює рамки попиту на соціальних працівників і практикуючих психологів, змушуючи їх долати вузькі рамки предметно організованої діяльності і знаходити засоби надання допомоги у вирішенні конфліктних ситуацій будь-якого рівня складності, застосовувати їх у своїй практиці та навчати цим засобам клієнтів в ситуації консультативної взаємодії.

Взаємодія – це цілеспрямований процес в просторі і часі, який має свою логіку і послідовність стадій, продиктованих ходом роботи. Зміст взаємодії визначається вихідною проблемою в тому вигляді, як вона заявлена клієнтом або виявлена соціальним працівником. У зв»язку з цим основне завдання соціального працівника – це організація і структурування ситуації взаємодії з клієнтом таким чином, щоб досягнути ефективних результатів соціальної допомоги. Основними смисловими характеристиками взаємодії є:

- обумовленість взаємодії гуманістичними цінностями (повага особистості клієнта, його самовизначення) – як невід»ємна частина позиції соціального працівника, яка визначає вся якісні характеристики взаємодії;

- активна участь клієнта у цілепокладанні, у визначенні бажаних результатів і завдань соціальної роботи;

- поєднання емоційної (встановлення атмосфери довіри, особистісної безпеки) і раціональної (пошук раціональних засобів вирішення проблеми і моніторинг процесу та результату консультування) складової у взаємодії;

- функціонально-рольовий характер взаємодії.

Ми обрали за основу поняття психологічного консультування, як одне з головних форм цілісного індивідуального вирішення проблеми клієнта. Психологічне консультування – це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і прийнятті рішень відносно, як самої людини, так і її взаємовідносин з оточуючими. Є і інші схожі визначення, але всі вони включають декілька основних положень:

- консультування допомагає людині обрати засіб діяти за своїм вибором та наміром;

- консультування допомагає навчатися новій поведінці;

- в консультуванні акцентується відповідальність клієнта, а консультант створює умови прийняття рішень клієнтом.

Питання про визначення цілей консультування не є простим, оскільки залежить від потреб клієнтів, які звертаються по допомогу, і теоретичної орієнтації самого консультанта. Універсальними цілями консультування можна вважати:

- сприяння зміні поведінки клієнта так, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, не дивлячись на деякі соціальні і екзистенціальні обмеження;

- розвиток навичок подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами;

- забезпечення ефективного прийняття важливих рішень;

- розвиток вміння підтримувати міжособистісні відносини; сприяння реалізації і підвищенню потенціалу особистості.

Основним технологічним компонентом в організації консультативної взаємодії в системі «клієнт-соціальний працівник» є визначення та вільне володіння техніками консультування, які, власне, і формують активну участь клієнта, поєднання емоційної і раціональної складової у взаємодії та сприяють визначенню функціонального характеру взаємодії. На сьогодні існує деяка обмеженість і неточність у визначенні технік. Крім того, на даний момент існує плутанина у назвах технік. Така ситуація почасти пов”язана з об”єктивними причинами, а саме зі складностями в чіткому визначенні існуючих технік. Деякі з описів технік, що зустрічаються, наприклад, прояснення, відображення почуттів, переповідання досить схожі, тому окреслення меж між ними - це досить непросте завдання. У зв”язку з цим виникає необхідність ясного і систематичного опису існуючих технік, тобто створення типології - ефективного інструмента для якісного аналізу консультативної взаємодії. Це завдання може бути вирішене вибором, визначенням і диференціацією певного набору психотехнік, що адекватно описують репертуар засобів, які використовує консультант. Вільне володіння техніками є необхідною умовою набуття професійної компетентності. Під психотехнікою ми будемо розуміти певні реакції з боку консультанта, які спрямовані на досягнення проміжних і кінцевих цілей консультування. Загалом весь перелік психотехнік можна було б об»єднати у відповідні групи шляхом структурування консультативної взаємодії.

Структурування – це організація відносин консультанта з клієнтом, виділення окремих етапів консультування і оцінка їх результатів, а також надання клієнту інформації про процес консультування. Структурування відбувається на протязі всього процесу консультування. Робота з клієнтом здійснюється за принципом «крок за кроком» за допомогою технік консультування. Кожен новий етап консультування починається з оцінки досягнутого. Це сприяє бажанню клієнта активно співпрацювати з консультантом і створює можливість у випадку невдачі на окремому етапі повертнутися до нього. Отже, суть структурування – участь клієнта в плануванні процесу консультування. Більшість дослідників виділяють 5-етапну структуру окремого процесу консультування. 1. Етап встановлення контакту і структурування взаємовідносин. 2. Етап обопільної ідентифікації проблеми. 3. Етап виділення цілей консультування. 4. Етап пошуку альтернативних рішень. 5. Етап узагальнення.

Таким чином, консультативні психотехніки можливо організувати у відповідні комплекси згідно з розгорткою етапів консультативного процесу. Таке об»єднання допомагає отримати відповідь на питання – як кожна з психотехнік сприяє вирішенню проблеми клієнта? Як завдяки використанню певної навички консультант досягає основні цілі кожного етапу консультування (яка з технік найбільш ефективна на різних етапах вирішення проблеми?

І. Психотехніки уважної поведінки (1, 2, 3, 4, 5 етапи): активне слухання; постановка питань; переповідання; відображення почуттів; паузи мовчання.

ІІ. Психотехніки роботи з проблемою (2, 3, 4 етапи): конфронтація; парадокс; з»ясування значення проблеми.

ІІІ. Психотехніки впливу (1, 4, 5 етапи): директива; логічні висновки; саморозкриття; зворотній зв»язок; інтерпретація; інформація.

Потрібно зазначити, що психотехніки І групи особливо важливі на першому етапі консультування для того, щоб розпочати консультування та спостерігати за клієнтом під час роботи з проблемою. Хоча, звичайно, проходять через весь консультативний процес. Психотехніки ІІ групи в основному використовуються для активної проробки проблеми, з»ясування сутності проблеми та виявлення неузгодженостей. Психотехніки ІІІ групи можуть бути використані як на початку консультування, наприклад, така техніка як інформування про організаційні аспекти консультування, так і на останніх етапах для визначення шляхів вирішення проблеми та узагальнення набутого досвіду.

Далі наведені короткі відомості про кожну техніку. Викладення матеріалу буде здійснюватися за такою схемою:

- визначення поняття (техніки);

- види кожної окремої техніки;

- функції, що дають уявлення про можливості її використання;

- небезпека – неправильне використання окремої техніки;

- рекомендації по застосуванню окремих психотехнік (якщо такі моменти існують).

Дата добавления: 2014-12-07