Валютний курс

План

Тема 11.Механізм зовнішньоекономічної політики держави

1. Міжнародні економічні відносини.
2. Платіжний баланс. Зовнішня торгівля.
3. Валютний курс.
4. Зовнішньоекономічна політика.

1. Міжнародні економічні відносини.

Світове господарство – це багатогалузева глобальна економіка, яка пов’язує національні господарства в єдину систему обміном результатами економічної діяльності, міжнародним поділом праці.

Існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини, міжнародне науково-технічне та виробниче співробітництво тощо.

Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками:

1) Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВНП.

2) Структура експорту. Питома вага окремих груп товарів залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту.

3) Рівень імпорту. Характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто потребу в товарах, які не виробляються в даній країні.

4) Структура імпорту.

5) Співвідношення між імпортом та експортом капіталу.

Здійснення зовнішньоекономічних зв’язків між країнами передбачає необхідність норм і правил для всіх суб’єктів економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується міжнародною організацією ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі – світова організація торгівлі). Основні завдання ГАТТ/СОТ полягають у тому, щоб протидіяти протекціонізму, сприяти лібералізації міжнародної торгівлі.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ). В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу. Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ).

У межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної та Східної Європи до ринкової економіки.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності. Тож одним з основних питань теорії міжнародної торгівлі є з’ясування того, чим визначаються напрями зовнішньоторговельних потоків. Обґрунтуванням зовнішньоекономічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг, обґрунтована Д.Рікардо в роботі „Початки політичної економії і оподаткування”.

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами.

1. Платіжний баланс. Зовнішня торгівля.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє відображення у спеціальному документі – платіжному балансі. Він охоплює всі зовнішньоекономічні операції країни за певний період. Ці операції включають товарний експорт та імпорт, надання і отримання послуг, трансферти тощо.

Рух товарів, послуг, матеріальних активів називають реальними потоком, а рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей – фінансовими потоками. Вартісні обсяги реальних потоків відображаються на рахунку поточних операцій, а обсяги фінансових потоків – на рахунку операцій з капіталом і фінансами. Платіжний баланс складається або в національній, або в іноземній валюті.

Всі операції, які забезпечують надходження цінностей у країну, відображаються в дебеті, а операції, пов’язані з вивезенням цінностей за кордон,-у кредиті. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей, що об’єднуються в розділи.

Головним є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини:

· баланс товарів та послуг – надходження від імпорту та експорту товарів і послуг.

· доходи – міжнародний рух доходів від послуг (оплата праці працюючим за кордоном, інвестицій, боргових зобов’язань). Сальдо доходів обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими доходами.

· поточні трансферти (пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо).

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок. Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Рахунок операцій з капіталом та фінансами об’єднує два самостійні рахунки – операцій з капіталом та фінансовий.

Платіжний баланс повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися.

Активний (позитивний) платіжний баланс вважається показником економічно­го здоров'я країни, а пасивний – мірою її негараздів. Дефіцит торговельного балансу може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якос­ті продукції тощо. Але пасивний баланс торгівлі не завжди свідчить про низьку кон­курентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни. Причиною торго­вого дефіциту можуть бути: освоєння нових територій, індустріалізація або приско­рення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й реструктуризація наці­ональної економіки. Великий надлишок торговельного балансу, у свою чергу, може свідчити не лише про успіхи розвитку, а обумовлюватися обмеженням внутрішнього споживання та інвестицій.

Постійна рівновага торговельного балансу – не лише недосяжна, але й недале­коглядна мета. Країна, яка намагається підтримувати нульовий торговельний баланс. відмовляється від вигод зовнішньої торгівлі та міжнародного кредиту. У довгостро­ковому періоді платіжний баланс вважається врівноваженим, якщо сума балансів офіційних розрахунків за період дорівнює нулеві.

У короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здат­ний забезпечити оплату імпорту країни протягом 3-х місяців.

Посеред усіх видів зовнішньоекономічної діяльності країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише зовнішня торгівля.

Експорт впливає на ВВП, як і споживання, валові інвестиції і державні закупки. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національ­ного ВВП. Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на товари є ви­тратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із суми витрат відняти ту їх частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо врахувати одночасно експорт та імпорт, то результатом є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) та імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП).

Позитивний чистий експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величи­ною її закритій економіці і викликає зростання ВВП, а від'ємний – зменшує сукупні витрати і викликає зменшення ВВП.

Ступінь впливу чистого експорту на ВВП залежить від величини, наяку він змі­нюється. На чистий експорт впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у торго­вих партнерів; зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.

Так, при зростанні доходу в торгових партнерів їхній попит на наш експорт збільшується, що збільшує чистий експорт, і навпаки. Тому кожна країна зацікавлена в економічному зростанні своїх торгових партнерів.

Торговельна політика може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції. Наприклад, торгові партнери підняли мито або податок на додану вартість на товари з метою скорочення свого імпорту. Оскільки їхній імпорт – це наш екс­порт, то внаслідок цього чистий експорт скорочується. Аналогічні заходи може застосувати наша країна щодо імпортних товарів.

Обсяг експорту та імпорту залежить від курсу національної валюти: девальва­ція гривні означає, що ціна українських товарів за кордоном буде падати, унаслідок чого збільшується попит на наш експорт.

Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив чистого експорту на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а від мультиплікатора витрат.

Формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

;

де с – гранична схильність до споживання;

z – гранична схильність до імпорту;

t – граничний коефіцієнт податків.

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.

Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона ви­користовується в міжнародних розрахунках.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах:

• у формі прямого котирування — одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти: $ 1дол. = 5грн., 100 яп. єн = $ 0,8;

• у формі оберненого котирування — масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти: 1 грн. = $ 0,25; $ 1 = 125 яп. єн.

Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то курс національної валюти зростає.

Дії уряду рідко бувають насипними щодо курсу національної валюти, оскільки він має значний вплив на торговельний баланс, рівень виробництва і зайнятості і державі. Залежно від ступеня втручання органів грошово-кредитного регулювання формування курсу національної валюти, їх поділяють на гнучкі та фіксовані.

Гнучкі курси можуть бути вільними або регульованими. Вільні курси складаються на валютних ринках під впливом попиту і пропозиції без втручання держави. Регульовані курси складаються на ринку під впливом валютної політики держави.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти такі його ви­ди:

1) вільний плаваючий валютний курс – складається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку незалежно від курсів інших валют при помірних інтервенціях центральних банків (США. Японія. Аргентина, Великобританія, Австралія, Венесуела та ін.);

2) керований плаваючий валютний курс – коливання регулюється центральними банками держав за набором показників (Греція, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін.);

3) спільне плавання – система гнучких обмінних курсів валют декількох кран з узгодженими межами курсових коливань. Розрізняють жорстке прив'язування курс національної валюти змінюється так само, як і базової, або м'яке прив'язування – врахування додаткових умов.

Особливим різновидом регулювання валютного курсу є фіксований валютний курс – курс, який держава підтримує на фіксованому рівні і за яким зобов'язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну без обмеження. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор.

В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют – закон єдиної ціни, згідно зяким відносні ціни благ маютьбути однаковимина всіх національних ринках. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик – набір доступних і найбільш вживаних товарів та послуг).

Ціна валюти перебуває залежності від попиту і пропозиції на валютному рин­ку. Попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція – попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо експорт збі­льшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок.

Дата добавления: 2014-12-07