Зовнішньоекономічна політика

До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать такі: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Торговельна політика – державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, суб­сидії та прямі обмеження на експорт або імпорт. Слід розрізняти два типи торговель­ної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через підтримку національ­ного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недоліком є те, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє знижен­ню конкурентоспроможності національних товарів, позбавляє країну можливості використовувати вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання – ринок регулює експорт та імпорт товарів послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію ї обмежує монополію.

У реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи протекціонізму і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають у періоди економічного падіння, а вільної торгівлі – у періоди еконо­мічного піднесення.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. У своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів:

1) Митні засоби. Застосовується імпортне та експортне мито.

Імпортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. Існує три види митних податків:

• адвалернемито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару;
• специфічне мито – визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу та ін.);
• комбіноване мито – визначається як поєднання ставок адвалерного та специ­фічного мита.

Експортне мито застосовується щодо товарів, ціна на які перебуває під контро­лем держави і утримується на нижчому за світовий рівні завдяки субсидіям виробни­кам. Іншою причиною запровадження такого мита може бути забезпечення держав­ного бюджету податковими надходженнями. Експортне мита використовують в ос­новному країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою. Промислове розвинені країни використовують його рідко, а в США оподаткування експорту заборонене конституцією.

Важливим Митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове ім­портне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться у країну за демпінговими пі­нами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

2) Немитні засоби та заходи – адміністративні та економічні методи впливу на зовнішню торгівлю. Квотування – встановлення квот на експорт або імпорт певних товарів.

Добровільне обмеження експорту (ДОЕ) – країни-експортери добровільно беруть на себе зобов'язання щодо обмеження експорту в певну країну.

До немитних належать також такі засоби:

• введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;
• впровадження технічних бар'єрів – дискримінація імпортних товарів на ко­ристь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень тощо;
• пільгове кредитування експортерів. Унаслідок цього експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому.

Надзвичайною формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є торговельне ембарго – заборона державою ввозу до якої-небудь країни або вивозу із якої-небудь країни товарів.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика До ос­новних елементів валютної політики можна віднести такі:

• регулювання рівня лібералізації валютного ринку;

• нормування обов'язкових валютних резервів комерційних банків;

• встановлення режиму формування валютних курсів;

• впровадження контролю за розподілом іноземної валюти;

• застосування валютних інтервенцій.

Література: 10.с.148-160; 17.с.139-159. 1.с.39-40, 84-85; 10.с.124-144; 16.с.221-241.

Дата добавления: 2014-12-07