Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Умови укладення шлюбу 7 страница




Право на звернення до суду з позовом про визнання усинов­лення недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклуваль­ник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Усиновлення визнається недійсним, якщо воно було прове­дене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхід­ною; якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлен­ня); якщо воно було проведене на підставі підроблених доку­ментів; у разі відсутності згоди на усиновлення другого з под­ружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу.

Якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подруж­жя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із под­ружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним. Усинов­лення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснен­ня, тобто припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усинов­леної дитини і відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням. Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших ро­дичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Відновлюється прізви­ще, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Скасування усиновлення

Скасування усиновлення — теж одна з підстав припинення усиновлення, яку можна розглядати як правоприпинюючий і од­ночасно правовідновлюючий юридичний факт.

Право на звернення до суду з позовом про скасування усинов­лення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Скасування усиновлення відбувається тільки за рішенням суду.

Умови скасування усиновлення: коли воно суперечить інте­ресам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає на недоумство, психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час уси­новлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківсь­ких обов'язків.

Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття за винятком тих випадків, коли протиправ­на поведінка усиновленого (усиновлювача) загрожує життю, здо­ров'ю усиновлювача (усиновленого) або інших членів сім'ї.

Крім цього, усиновлення повнолітньої особи може бути ска­соване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішен­ням суду.

Правові наслідки скасування усиновлення. У разі скасуван­ня усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами і одночасно відновлюються права та обо­в'язки між дитиною та ЇЇ батьками, іншими родичами за похо­дженням.

Усиновлена дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо — вона передається на опікуван­ня органові опіки та піклування.

У разі скасування усиновлення як такого, що суперечить інте­ресам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дити­на не передається батькам, за нею зберігається право на прожи­вання у жилому приміщенні, в якому вона проживала після уси­новлення, а також суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.

Дитина має право на збереження прізвища, імені та по бать­кові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Позбавлення усиновлювача батьківських прав — нова підста­ва припинення усиновлення. До останнього часу вважалося, що позбавлення батьківських прав як вид сімейної відповідальності можна застосовувати тільки до рідних батьків, а скасування уси­новлення — це, по суті, і є позбавлення батьківських прав, але тільки стосовно усиновлювачів1. Між тим, новий СК розширив коло осіб, до яких може бути застосований цей вид відповідаль ності, виходячи з того, що якщо усиновлювач був записаний ма­тір'ю, батьком усиновленої ним дитини, він як носій батьківсь­ких прав може бути їх позбавлений. Тобто ця новела стосується не всіх усиновлювачів, а лише тих, хто в процесі усиновлення ви­словив бажання бути записаними у Книзі реєстрації народжень матір'ю або батьком дитини і суд задовольнив таку заяву. Тому і підстави позбавлення усиновлювача батьківських прав такі самі, як і підстави позбавлення батьківських прав рідних батьків (ч. 1 ст. 242). Хоча слід зазначити певну непослідовність законодавця в цьому питанні, бо батьківськими правами наділяються всі уси-новлювачі, а не тільки ті, що записані матір'ю або батьком уси­новленої ними дитини.

Усиновлювач позбавляється батьківських прав, якщо він: без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо уси­новленої дитини батьківського піклування; ухилявся від виконан­ня своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоко поводився з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракуван­ня та бродяжництва; засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав усинов­лювач втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути її законним представником; втрачає права на пільги та державну допомогу, що видається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлю-вачем, опікуном та піклувальником на майбутнє; не може одер­жати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьків­ством, які він міг би мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Між тим, він не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і одночас­но з позбавленням усиновлювача батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ч. 2 ст. 242).

Тому в разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підствах (ч. 2 ст. 242). Це дозволяє розглядати позбавлення усиновлювача батьківськиї прав як міру відповідальності для усиновлювача і міру захисту для усиновленого.

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені за його позовом за винятком тих випадків, коли дитина була вже усинов- і лена і усиновлення не скасовано або не визнано недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліт­тя. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка усиновлювача, який був позбавлений батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. У разі відмови в позові повторне звернення із позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмо­ву (ч. З ст. 242).


Лекція № 6.

 

 

Тема. Опіка та піклування над дітьми. Патронат.

1.Поняття і значення опіки та піклування над дітьми.

2.Встановлення опіки та піклування над дітьми.

3.Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

4.Права та обов’язки опікунів та піклувальників.

5.Припинення опіки та піклування над дітьми.

6.Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов’язків.

7.Поняття патронату над дітьми та його відмінність від інших форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

8.Припинення патронату над дітьми

9.Прийомна сім’я.

10.Дитячий будинок сімейного типу.

 

 

Поняття і значення опіки та піклування над дітьми

У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклуван­ня, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК у гл. 6 «Опіка та піклування» (статті 55—79).

Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківсько­го піклування, регулюються гл. 19 СК «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243—251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування — комплексний інститут, а норми СК про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут1, і з нормами адміністратив­ного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опі­ки і піклування2.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особис­тих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування мо­жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановле­ному порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психіч­но хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не прожи­вають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківсь­кої уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов'язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призна­чення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім'ю таку дитину («фактичного вихова­теля»; статті 258, 260, 261, 262 СК).

Питання, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, позбав­лених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі — Правил) органами опіки та піклу­вання, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі Державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і се­лищних рад. Зокрема органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, під опіку (піклування), усиновлення та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав під­опічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно ук­ладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджати­ся вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шко­ду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими роди­чами, крім передання майна підопічному у власність за догово­ром дарування або у безоплатне користування на підставі дого­вору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, пе­ревіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

Встановлення опіки та піклування над дітьми

Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична осо­ба, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі зак­лади, заклади охорони здоров'я, а також самі органи опіки та піклування.

Слід зазначити, що, на відміну від КЗпШС УРСР, згідно з яким опіка та піклування встановлювалися органом опіки та піклуван­ня, новий СК, зберігши це правило (ч. З ст. 243 СК), передбачає встановлення опіки та піклування також і судом у випадках, пе­редбачених ЦК, а саме, якщо при розгляді справи буде встанов­лено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківсь­кого піклування (ч. З ст. 60 ЦК). Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унас­лідок чого батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо Дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку. Та­ким чином, новий СК містить новелу стосовно порядку встанов­лення опіки або піклування. Але незалежно від того, ким вста новлюється опіка або піклування — судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно ор­ганом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що по­винно бути виражено в письмовій заяві, як правило, з урахуван­ням бажання самої дитини.

Таким чином, встановлення опіки та піклуванняце юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду (ч. З ст. 60 СК).

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника). Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

Відповідно до ст. 247 така дитина має право:

на проживання в сімї опікуна (піклувальника), тобто незалежно від того, має вона житло чи ні, дитина може вимагати вселення до опікуна (піклувальника), хоча це ні в якому разі не пе­решкоджає останньому поселитися у підопічного. Це правило — одне з найголовніших, бо дитина потребує сімейного виховання. Але таке вселення не породжує самостійного права на помешкан­ня ні у дитини, ні у опікуна або піклувальника;

на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

на отримання житла, уразі його відсутності відповідно до закону, тобто незалежно від того, чи повертається дитина від опікуна (піклувальника), чи повертається вона після виходу із дитячого закладу, не потребуючи подальшого опікування, але потребуючи задоволення свого конституційного права на житло, вона має право на отримання житла;

на піклування з боку опікуна (піклувальника). Це означає, що дитина повинна постійно відчувати турботу щодо своїх потреб, як духовних, так і матеріальних. Між тим, опікун (піклувальник) не зобов'язаний утримувати підопічного за свій кошт, бо свої обов'язки щодо піклування він виконує безоплатно (ч. 5 ст. 249 СК). Опіка та піклування, на відміну від усиновлення, не породжує між опікуном (піклувальником) та підопічним правовідносин, аналогічних батьківським. Тому дитина, над якою встановлено опіку або піклування, на відміну від дитини, яка усиновлюється, не втрачає зв'язків із своїми батьками або родичами, а звідси — має право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності. Опікуни і піклувальники повинні піклуватися про моральний і фізичний розвиток дитини, про стан її здоров'я, виховувати в дитині працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливого ставлення до старших. Відповідно до чинного законодавства вони повинні забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, причому вибір форми освіти (домашня освіта, освіта в приватному ліцеї, в державній загальноосвітній школі), конкретної освітньої установи повинен здійснюватися за згодою дитини. Але при цьому, на відміну від батьків (усиновлювачів), опікуни (піклувальники) повинні при виборі форм і способів виховання дотримуватися рекомендацій органів опіки і піклування, а також рахуватися з думкою самої дитини. Така дитина не втрачає права на спілкування зі своїми родичами, батьками, якщо останні не позбавлені батьківських прав. Тому опікун (піклувальник) повинен забезпечити дитині здійснення цього права;

на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника. Зловживання з боку опікуна (піклувальника) — це порушення ним законних прав й інтересів дитини на всебічний розвиток, освіту, виховання, здоров'я, на повагу до її людської гідності (жорстоке поводження, схилення її до жебракування тощо), використання опіки (піклування) з корисливою метою. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованими особами, в тому числі й родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення орга­ну опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного орга­ну, якому підпорядкований орган опіки та піклування (ст. 79 ЦК).

Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або зак­ладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. Така дитина також має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу для людської гідності, на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала, а у разі відсутності житлаправо на його отримання відповідно до закону1, на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебу­вання у вказаних закладах. Така дитина теж має право на алімен­ти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шко­ди у зв'язку з втратою годувальника.

Права та обов'язки опікунів та піклувальників

Обов'язки опікуна або піклувальника координують права підо­пічного. Виходячи з цього, опікун (піклувальник) зобов'язаний:

виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток. Опікунам (піклувальникам) належать такі ж права щодо виховання дітей, як і батькам дитини2. Між тим, слід погодитися з тим, що ці права вужче за об'ємом і поставлені під більш жорсткий контроль органів опіки і піклування3;

забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

захищати права та інтереси дитини;

вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Це право може бути застосоване не тільки до сторонніх осіб і родичів дитини (тіток, дядьків, баб, дідів тощо), а й навіть до батьків цих дітей, якщо вони їх незаконно утримують;

управляти майном підопічного. Під управлінням майном слід розуміти будь-які дії опікуна або піклувальника, спрямовані на збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Якщо підопічний за станом розумового розвитку та здоров'я може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління майном підопічного, повинен враховува­ти його побажання1. При цьому ряд правочинів із цим майном опікун взагалі не може здійснювати (ч. 1 ст. 68 ЦК), а ряд право­чинів може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклу­вання (ст. 71 ЦК);

щорічно, не пізніше 1 лютого подавати до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік;

при припиненні опіки або піклування подати загальний звіт про свою діяльність.

Опікун (піклувальник) не має права перешкоджати спілкуван­ню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком ви­падків, коли спілкування суперечить інтересам дитини.

Припинення опіки та піклування над дітьми

СК розрізняє такі поняття як «припинення опіки (піклуван­ня)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов'язків». Якщо підставою припинення опіки (піклування), як правило, є певний юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна (піклувальника) — подія, внаслідок чого відпадає не­обхідність у подальшому здійсненні опіки (піклування), то звільнення відбувається на прохання або самого опікуна (піклу­вальника), або підопічного, або за заявою органу опіки та піклу­вання у судовому порядку.

Відповідно до ст. 250 СК опіка або піклування над дитиною припиняються у випадках, передбачених ЦК.

Опіка припиняється:

передачею малолітньою особи батькам (усиновлювачам), тобто коли малолітній особі повертається батьківське піклування (ч. 1 ст. 75 ЦК). Це відбувається лише на підставі рішення органу опіки і піклування;

у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років. Особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення органу опіки і піклування щодо цього (ч. 2 ст.76ЦК);

смертю опікуна або дитини. В цьому випадку рішення органу опіки та піклування не потрібне (п. 5.4 Правил).

Піклування припиняється:

у випадку досягнення дитиною повноліття (п. 1 ч. 1 ст. 77 ЦК);

у випадку реєстрації шлюбу дитиною (п. 2 ч. 1 ст. 77 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, дитині надається право на шлюб. При цьому суд повідомляє про отримання такої заяви піклувальника дитини, бо останній захищає її інтереси. Навіть якщо піклувальник буде заперечувати проти цього, це не буде слугувати підставою для відмови в задоволенні такої заяви. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК з моменту реєстрації шлюбу такої особи вона набуває повної цивільної дієздатності, що тягне за собою припинення піклування;

у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності (п. Зч. 1 ст. 77ЦК). Повна цивільна дієздатність відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦК може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяті років та працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Це відбувається за рішенням органу опіки і піклування, за заявою дитини та за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). Повна ци­вільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльні­стю. Якщо піклувальник дає на це письмову згоду, дитина реєст­рується як підприємець і з цього моменту набуває повної дієздат­ності (ч. З ст. 35 ЦК). Набуття повної цивільної дієздатності тяг­не за собою, припинення піклування;

уразі смерті піклувальника або дитини (п. 5.5 Правил). У цьому випадку рішення органу опіки і піклування не потрібне.

Вважаємо, що припинення піклування може відбуватися та­кож і у разі передачі неповнолітньої дитини батькам (усиновлювачам).

 

Звільнення опікуната піклувальника дитини від їх обов'язків

Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обо­в'язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відпо­відно до ст. 251 СК особа може бути звільнена від обов'язків опі­куна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною скла­лися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклу­вання. Звільнення від цих обов'язків здійснюють або органи опі­ки та піклування, або суд.

Виходячи з того, що обов'язки опікунів та піклувальників ґрун­туються виключно на добровільному виборі, небажання або не­можливість останніми їх виконання у майбутньому, підкріплені відповідною заявою, тягне за собою звільнення їх від цих обо­в'язків у встановленому законом порядку. Така заява розглядаєть­ся органом опіки та піклування протягом одного місяця. Відпо­відно до п. 5.1 Правил заява задовольняється, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання викликане поважною причиною, наприклад, хворобою, зміною матеріального стану опікуна (піклувальника), відсутністю взаєморозуміння, що не дає йому можливості належним чином виконувати свої обов'язки, тощо. Причому виконання таких обо­в'язків має відбуватися до винесення рішення про звільнення опі­куна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо остання не була розглянута протягом цього строку (ч. 1 ст. 75 ЦК).

Між тим, орган опіки та піклування може звільнити піклуваль­ника від його обов'язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Йдеться про дитину, яка вже досягла, щонайменше, чотирнадцяти років і може належним чином оцінити стосунки, які склалися між нею і піклувальником.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від обов'язків опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, наприклад, зловживання своїм правом, ухилен­ня від виконання обов'язків щодо виховання, а також у разі по­міщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 360; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.071 сек.