Основні етапи розвитку української культури

План

ЛЕКЦІЯ №3

Культурна політика

Культурна політика – це політика в сфері культури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи і засоби регулювання культурних процесів у сучасному світі.

Визначальну роль у вироблені сучасної культурної політики відіграє ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти та культури.

Світова культура – це результат культурної творчості всіх народів. Культура кожного народу є частиною світової культури. В Декларації ЮНЕСКО стверджується, що немає розподілу на «вищі» та «нижчі» культури. Всі культури рівні і самобутні. Збереження кожної національної культури – обов’язок не тільки окремого народу, але й всього міжнародного співтовариства. ЮНЕСКО розробила і здійснює програму охорони пам’ятників світової культури. Серед українських пам’ятків культури під охороною ЮНЕСКО знаходяться:

- в м. Київ – Софія Київська та Києво-Печерська лавра,

- в м. Трипілля – музей «Трипільської цивілізації»,

- в м. Севастополь – Заповідник Херсонес Таврійський,

- в Миколаївській обл. – Заповідник Асканія-Нова (сафарі-парк),

- в м. Львів – Старе місто,

- в м. Чернігів – Спасо-Преображенський собор, П’ятницька церква та

церква давньоруського часу,

- в м. Камянець-Подольський – Камянець-Подільська фортеця та Острозький замок,

- в м. Одеса – Оперний театр, Потьомкінські сходи,

- заповідник «Кам’яна могила» м. Терпіння, Мелітопольського району, Запорізької області.

На реставрацію, охорону та збереження ЮНЕСКО виділяє спеціальні кошти.

Прадавня культура на теренах України

Ключові поняття: праслов’яни, слов’янський тип культури, міфологічна свідомість, магія, анімізм, фетишизм, тотемізм, археологічні культури (трипільська, зарубинецька, середньостогівська, бондарихінська, черняхівська, зрубна, ямна, катакомбна, ямково-гребінцева, лінійно-стрічкова, культура кулястих амфор, культура лійчастого посуду, скіфська культура, пектораль, слов’янські племена (поляни, дуліби, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, уличі, тиверці, хорвати, дреговичі), «солярні» символи, язичницький пантеон, язичництво (поганство), Дажбог, Коляда, кургани.

1. Періоди розвитку української культури.

2. Геокультурні фактори формування праслов’янських культур.

3. Характеристика найвідоміших археологічних культур.

4. Система вірувань давніх слов’ян.

В окремих культурологічних працях українська культура розглядалася як культура «молодших братів». У зв’язку з цим, початок нашої вітчизняної культури знаменувався в окремих виданнях у кращому разі роками Київської Русі (IX-XII ст.), а той XV-XVII століттями. При цьому «забували», або обходили мовчанкою, що історія українського народу та його культури починається саме з формування східнослов’янських племен.

Отже, всю культуру нашого народу можна умовно розподілити на сім періодів, що хронологічно відповідають історичному розвитку України.

I період співпадає з дохристиянською добою і має відповідну назву – «Східнослов’янські племена дохристиянської доби» – самий довготривалий період, датується добою середнього палеоліту (приблизно 100 тис. років тому) – IX ст. н.е. Сучасний український народ можна вважати культурним спадкоємцем всіх народів, які проживали на нашій території упродовж багатьох віків.

I тисячоліття нової ери знаменується рядом історичних подій: виникнення Києва, об’єднання східнослов’янських племен і утворення держави Київська Русь, а також – запровадження християнства.

II період співпадає з часами існування княжої держави Київська Русь та Галицько-Волинського князівства. Культура цього періоду має назву «Українська культура княжої доби та культура доби феодальної роздрібненості.» Культурні цінності Київської Русі збагатили скарбницю духовного життя українського народу і вивели національну культуру до світової цивілізації.

III період припадає на литовсько-польське панування, що охоплює XIVст.-I пол. XVII ст. Культура цього періоду називається «Культура доби національно-визвольного руху і відродження української нації». Від кінця монголо-татарської навали (XIII-XIV ст.), українські землі поступово переходили під владу Великого князівства Литовського. А наприкінці XIV ст. вся Галичина остаточно опинилася під владою Польщі. Кінцеве поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії в 1569 році: Литва об єдналася з Польщею в єдину державу – Річ Посполиту. Ці часи співпадають з епохою Відродження в культурі Західної Європи. Тому, характерною рисою всієї духовної культури України тієї доби було ствердження ідей гуманізму та нового світорозуміння.

IV період припадає на козацько-гетьманську добу та пов’язано із Запорізької Січчю. Козацька держава проіснувала 130 років (сер. XVII – кінець XVIII ст.). Культуру цього періоду називають «Українським бароко» або «Козацьким бароко». Це були складні суспільно-політичні часи. Але незважаючи на суворі умови, українська культура успадкувала традиції Київської Русі і дала нові явища, пов’язані з ідеями Ренесансу, Реформації, а також бароко та Просвітництва.

V період охоплює понад 150 років, триває від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Історичному стану України цих часів відповідає «Культура національної самосвідомості та національного самовизначення». В цю добу українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові та вивела українську націю на шлях світового прогресу.

VI період співпадає із суспільно-політичними подіями, коли на початку XX століття державність стала історичною формою реалії. Цей період тривав до кінця 80-х років минулого століття і мав назву «Український ренесанс як культура національного піднесення». Умовно цей період визначається як «радянський», і питання про подальший розвиток та ствердження національної культури України стає одним із центральних у програмах розвитку державності.

VII періо д розпочався з кінця 80-х років XX століття і триває в нових історичних умовах. Це культура періоду державотворення, нових соціально-ціннісних і громадських орієнтирів, яка отримала назву «Етнічний ренесанс». Вперше національна культура здобуває можливість творитися та розвиватися як єдина національна культура материка і зарубіжжя. Характерною рисою української культури цього часу стає посилення зв’язку з народом, заповнення «білих» та «чорних» плям в історії нашої культури, розкриття тих сторінок, які раніше були заборонені та замовчувалися.

Дата добавления: 2014-12-07