Образотворче та прикладне мистецтво

Архітектура і будівництво

Після прийняття християнства давньоруське зодчество орієнтувалось на Візантію, де в XI ст. складається класичний стиль, який згодом вплинув на романське мистецтво Західної Європи. Розпочинається кам’яне храмове будівництво, у якому використовувалося розроблена візантійськими майстрами хрестовокупольна система.

Першими зразками кам’яної архітектури, в якій найбільше простежується візантійський вплив, була збудована у X ст. Десятинна церква у Києві і п’ятиглавий Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Від Десятинної церкви залишився лише фундамент, чернігівський собор уцілів, хоча дещо змінив свій вигляд.

У XI ст. в найбільших містах Русі споруджуються грандіозні храми Софії, які присвячені не святій Софії – матері Віри, Надії і Любові, а абстрактній ідеї софійності як мудрості Божої втіленій в образі Богородиці. Всі три Софії (Київська, Новгородська, Полоцька) належать до греко-візантійської традиції.

Собор Київської Софії, споруджений князем Ярославом Мудрим – єдина, що збереглась повністю і являє собою яскравий зразок синтезу багатьох видів мистецтва.

У другій половині XI ст. розпочинається період храмового будівництва: Успенський собор Києво-Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, Михайлівський собор Видубицького монастиря під Києвом, Спаський собор тощо.

В основному стиль архітектурних споруд XI – поч. XII ст. наближений до середньовічного романського. Він вважався первинним для Київської Русі тому, що адекватно виражав дух тієї епохи. Побудовані в такому стилі Кирилівська церква в Києві, Спаський та Борисоглебський собори, П’ятницька церква. Всі вони входять в архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній».

Вторинним стилем на Русі був придворно-княжий: будувалися храми, розраховані насамперед на княжу сім’ю і дворову челядь. Також розвивався єпископальний стиль: в державі утворювались численні єпархії, які повинні були мати свої кафедральні однобанні собори.

Крім кам’яної архітектури у Київській Русі були поширені і дерев’яні будівлі. Це міські житлові споруди, які належали заможним городянам, господарські споруди, оборонні укріплення.

Отже, давньоруське зодчество, особливо монументальне розвивалося в контексті світової архітектури. Водночас деякі стилі (придворно-княжий, єпископальний) базувались на національних традиціях і мали неповторні індивідуальні риси.

Невід’ємною частиною споруд Київської держави X-XI ст. було її розкішне оздоблення й прикраси. Особливо це стосується культових споруд. Візантійська церква, а слідом за нею і руська прагнули силою емоціонального впливу діяти на молящих, особливою формою якого був живопис, що відображав християнську віру.

У храмах Русі X – початку XI ст. існувало три види живопису: монументальний – мозаїка і фрески та станковий живопис (іконописання). Найпоширенішими в той час були мозаїка і фрески, якими прикрашали християнські культові споруди: Десятинна церква, три Софії – київська, новгородська і полоцька, чернігівський собор Спаса, церква Димитрія, що стояла поблизу Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор у Києво-Печерській лаврі та ін.

Мозаїчні і фрескові розписи найкраще збереглися до наших днів у київській Софії. Це мозаїка вівтарної стіни – Оранта (моляща матір божа), або «Нерушима стіна». Але оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах виконувались у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. В храмі зустрічаються зразки світського портретного живопису. Насамперед – це портрет засновника храму Ярослава Мудрого, а також сім’ї Ярослава – його дружини, дочок і синів.

Поряд із стінним живописом значне місце на Русі посідало іконописання. Ікони писали візантійські і руські майстри. Зразком найдавнішого станкового живопису є ікона Володимирської богоматері, що вважалась у руських християн найбільшою святинею. Ця ікона в XI ст. була привезена з Візантії в Київ в подарунок молодому тоді князю Володимиру Мономаху на початку XII ст.

Вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони тій чи іншій майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі XI-XII ст. при Києво-Печерській лаврі – одному з найбільших центрів тогочасного іконопису.

Поширення писемності та поява книг призвели до розвитку мистецтва книжкової мініатюри. Відомі давньоруські книги «Остромирове Євангеліє», «Ізборник Святослава», «Трірська Псалтир» були багато оздобленіілюстраціями.

Самостійною галуззю, що була пройнята духом народності, було прикладне мистецтво. Воно розвивалося осторонь від релігії і церкви.

До прикладного мистецтва слід віднести різьблення по дереву, кольорове вишивання, ліплення з глини, різноманітні зображення на металевих виробах Це стосується і жіночих прикрас (сережки, браслети, пояси), і мисливських та військових знарядь тощо.

Таким чином, архітектура, живопис, література, прикладне мистецтво стародавньої Русі IX-XII ст. були творчо розвинуті і успадковані дальшими поколіннями в період феодальної роздробленості.

Дата добавления: 2014-12-07