Питання до самоконтролю. Ринкова економіка формує жорсткі умови функціонування підприємств, що обумовлюються не тільки наявністю конкуренції та високими ви­могами до якості продукції

ВСТУП

Ринкова економіка формує жорсткі умови функціонування підприємств, що обумовлюються не тільки наявністю конкуренції та високими ви­могами до якості продукції, але й необхідністю гнучко реагувати на зміни ринкової ситуації, яка не завжди сприяє процвітанню під­приємств. Успіх підприємства залежить від здатності оперативно змінювати структуру виробництва і управління, розробляти нову продукцію, впроваджувати у виробництво нові технології, а також правильно планувати обсяги виробництва, інвестицій та при­бутків для досягнення максимально можливої ефективності діяльності підприємства та забезпечення його існування у довгостроковій перспективі.

Стратегічне управління – це концепція інтегрального підходу до управління діяльністю підприємства, яка дозволяє:

– порівнювати цілі розвитку підприємства, які відображають його орієнтацію в процесі адаптації до зовнішнього середовища, що відбивається у заходах спрямованих на уникнення або пом’якшення загроз і розвитку можливостей, враховуючи потенціал підприємства;

– здійснювати процес формулювання стратегії відповідно до внутрішніх та зовнішніх можливостей розвитку підприємства через досягнення встановлених цілей;

– організовувати і стимулювати діяльність підприємства по досягненню цілей на основі забезпечення виконання розроблених стратегій.

Стратегічне управління є невід’ємною частиною циклу економічних дисциплін. Знання основ стратегічного управління необхідні багатьом працівникам різних підрозділів підприємств незалежно від форми власності і організаційно-правової форми господарювання.

Навчальна програма даної дисципліни охоплює різні аспекти стратегічної діяльності підприємств, які функціонують у ринковому середовищі.

Головна ціль курсу – засвоєння сту­дентами сутності й особливостей стратегічного управління на під­приємстві; закладення основи знань теоретико-методологічних аспектів та навичок практичного застосування прийомів і методів формулювання стратегій; отримання навичок розробки стратегічних планів, проектів і програм; створення системи стратегічного управління та забез­печення її ефективного функціонування у динамічному ринково­му середовищі; ознайомлення з вітчизняним та зарубіжним дос­відом застосування стратегічного управління.

Поєднання теорії й практики стратегічного управління допо­може сформувати конкурентоспроможного фахівця, здатного ви­рішувати складні завдання як окремих підприємств, так і економіки в цілому.

1 ЗМІНИ ТА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Природа змін у соціально-технічних системах, причини змін

Підприємство може розглядатися як соціально-технічна система. Технічна підсистема включає не тільки устаткування, але й процедури організації виробництва, компонування робочих місць, раціонального використання виробничих площ, навчання працівників передовим технологіям та інші напрямки підвищення їхньої кваліфікації. Соціальна підсистема повинна забезпечувати ефективну роботу технічної системи. Вона включає підбор і просування кадрів, забезпечення розподілу відповідальності в ході прийняття рішень, ефективну систему оплати праці й преміювання, вирішення проблеми статусу. Ціль організаційного дизайну такої соціально-технічної системи полягає у досягненні оптимальної відповідності між технічною системою підприємства і його соціальною структурою.

Соціально-технічні системи є відкритими системами, тому зміни в них – явища природні і неминучі. Зміни у соціально-технічних системах здебільшого э реакцією на зміни у зовнішньому середовищі (науково-технічний прогрес, інфляція, зміни в державному регулюванні тощо), хоча для змін можуть бути і внутрішні причини (будь-які зміни виробничого потенціалу).

1.2 Характеристика розвитку підприємства

Об’єктивність постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища висуває необхідність забезпечення сталого розвитку підприємства. Організаційний розвиток – це довготривала робота щодо вдосконалення процесів вирішення організаційних проблем та оновлення підприємства за допомогою агентів (каталізаторів) змін шляхом більш ефективного спільного регулювання з використанням культурних постулатів, теорій і технологій прикладної науки про поведінку.

Розвиток підприємства можна класифікувати за трьома видами: продуктовий, техніко-технологічний та організаційно-управлінський.

Розвиток підприємства пов’язаний з такими поняттями як новація, нововведення, інновація й інноваційний процес. Вони мають різне смислове значення, однак серед вчених і фахівців єдиного погляду на визначення цих понять немає.

Управління процесом організаційного розвитку повинно здійснюватися відповідально, його ефективність має одержувати оцінку.
Не існує єдиного та найкращого підходу до систематичного підвищування ефективності діяльності підприємства, проте до управління організаційним розвитком бажано застосовувати ситуаційний підхід.

1.3 Нововведення та розвиток підприємства

Зміни призводять до нововведень, які найчастіше спричиняють розвиток підприємства в напрямках:

– оцінки та зміни мети підприємства;

– організаційної структури управління, тобто розподілу повноважень;

– організації виробничо-господарської діяльності;

– техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів;

– можливостей і поведінки працівників тощо.

Нововведення – це створення, використання і поширення нового засобу, продукту або процесу (технічного, економічного, організаційного, культурного тощо).

Існує безліч класифікацій нововведень. Приклад однієї з них наведений в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Класифікація нововведень

Класифікаційна ознака	Види нововведень
Причина	Реактивні (зовнішня причина) Проактивні (внутрішня причина)
Масштаб	Корпоративні Локальні Індивідуальні
Характер	Радикальні Вдосконалюючі
Ступінь новизни	Світової новизни Нове для підприємства
Спрямованість	Технологічні Маркетингові
Ресурсоємність	Значної ресурсоємності Середньої ресурсоємності Незначної ресурсоємності

Також нововведення можна класифікувати за цілями, темпами, тривалістю, ступенем керованості, ступенем передбачуваності наслідків тощо.

1. Що таке «відкрита система»?

2. Які існують підґрунтя для розвитку підприємства?

3. Які можуть бути нововведення на підприємстві?

2 СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ

2.1 Актуальність стратегічних підходів до управління в умовах змін середовища

Для того щоб бути конкурентоспроможними у сучасному постійно мінливому середовищі, підприємства змушені витрачати багато зусиль для розробки і реалізації стратегічних цілей з наступною оцінкою результатів своєї діяльності по їхньому досягненню. Ці завдання відносяться до компетенції стратегічних підходів до управління.

Стратегічний підхід до управління – це система методів і методичних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності на розробку та реалізацію стратегій. Такий підхід сприяє можливостям підприємства максимально ефективно управляти внутрішнім потенціалом підприємства і максимально ефективно підлаштовуватися під вимоги та зміни зовнішнього середовища. Застосування стратегічних підходів до управління дозволяє підприємствам бути стратегічно-орієнтованими. Стратегічно-орієнтоване підприємство – це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою в діяльності персоналу підприємства, насамперед вищого керівництва; існує система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів; поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.

2.2 Стратегічне мислення та його основні елементи

Стратегічне мислення – це вид процесу мислення, який базується на стратегічних категоріях. Зміст цього явища полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, в ствердженні необхідності спостереження за зовнішнім і внутрішнім середовищем (для визначення мети та способів досягнення), формування стратегій та рішень, що з них випливають, а також налагодження діяльності по їх виконанню. Для забезпечення ефективності стратегічної діяльності мислити стратегічно повинні не тільки керівники, але й всі співробітники підприємства. Рівень стратегічного мислення відбиває стратегічний рівень підприємства – рівень його готовності до конкурентної боротьби в стратегічній перспективі. Основними елементами стратегічного мислення є стратегічні цілі, а також способи та засоби по їх досягненню.

Порівняння «регулярного» мислення, орієнтованого на тактичну й поточну діяльність, та стратегічного мислення, орієнтованого на стратегічну діяльність, наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Порівняння «регулярного» та стратегічного мислення

Ознака	«Регулярне» мислення	Стратегічне мислення
Прерогатива	менеджменту нижньої ланки	топ-менеджменту та менеджменту середньої ланки
Орієнтир	тактичні та поточні цілі	бачення, цінності, стратегічні цілі
Послідовність	«з початку»	«з кінця»
Категорії	здебільшого кількісні (гроші, відсотки)	кількісні та якісні (залежності, бар’єри)
Показники	реальні (показники успіху)	реальні та потенціальні (причини успіху)
Варіантність	одноваріантність	багатоваріантність
Швидкість	більша	менша
Гнучкість	менша	більша
Межі	вузькі	широкі
Вимоги	обов’язкове	бажане
Характер	більш раціональне	більш креативне
Ризик помилковості	менший	більший
Вартість	менша	більша
Чіткість проблем	більша	менша
Результат	тактичне та поточне рішення	стратегічне рішення

2.3 Сутність стратегічного планування, його ознаки та функції

Стратегічне планування – це верхній рівень планування, який передбачає розробку генеральної стратегічної цілі, функціональних стратегічних цілей, стратегії, стратегічних планів, проектів та програм. Сутність стратегічного планування полягає в забезпеченні довгострокової стійкої конкурентоспроможності підприємства шляхом збалансування нових ринкових можливостей та внутрішнього потенціалу підприємства. Процес стратегічного планування є безперервним річним циклом робіт, в якому повинні брати участь всі підрозділи підприємства.

Стратегічне планування має такі характерні ознаки:

1) прогнозування стану зовнішнього середовища здійснюється по стратегічних зонах господарювання (СЗГ);

2) планування здійснюється по стратегічних господарських центрах (СГЦ);

3) маркетинговий стратегічний аналіз як внутрішнього, так і зовнішнього середовища підприємства;

4) методика стратегічного планування передбачає розробку декількох стратегічних сценаріїв з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

До підфункцій стратегічного планування відносяться стратегічні цілевстановлення, прогнозування, моделювання та програмування.

В корпоративній системі планування підприємства стратегічне планування виконує наступні функції:

– забезпечення підприємства генеральними настановами діяльності такими як місія, бачення, стратегічні цінності та стратегічні орієнтири;

– забезпечення підприємства генеральними показниками діяльності;

– відображення та сприяння підвищенню конкурентоспроможності підприємства за допомогою сумісного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища;

– розподілення обмежених ресурсів;

– аналіз відповідності діяльності підприємства його генеральним настановам: місії, баченню, стратегічним цінностям, стратегічним орієнтирам;

– розробка бази для поточного та оперативного планування.

2.4 Відмінність поточного та стратегічного планування

Поточне планування – це процес, за допомогою якого реалізуються стратегічні плани, проекти і програми підприємства. Результатом цього процесу є поточний план (на базі якого розробляється оперативний або оперативно-календарний план), в якому окремим підрозділам та виконавцям на поточний рік встановлюються конкретні завдання, які у сукупності сприяють досягненню стратегічних цілей підприємства. Основні відмінності поточного та стратегічного планування наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.2 – Порівняння поточного та стратегічного планування

Поточне планування	Стратегічне планування
Здійснюється керівниками середньої та нижньої ланки	Здійснюється керівниками вищої ланки
Орієнтовано на існуючий стан	Орієнтовано на розвиток
Розподіляє існуючі можливості	Виявляє нові можливості
Локальне, сконцентроване на окремих завданнях	Суцільне та інтегруюче

Продовження таблиці 2.2

Орієнтоване на окремі напрямки діяльності та професійні інтереси	Орієнтоване на широкий спектр бізнес-інтересів підприємства та поза ним
Відбувається в умовах незначної невизначеності	Відбувається в умовах підвищеної невизначеності
Безперервне	Циклічне з певним горизонтом планування
Генеральний показник планування – прибуток підприємства	Генеральний показник планування – вартість підприємства

2.5 Співвідношення стратегічного планування та стратегічного управління

Стратегічне планування є одним з етапів еволюційного розвитку стратегічного управління. Перехід до стратегічного управління дав змогу подолати обмеження стратегічного планування: фокусування на прийнятті оптимальних стратегічних рішень, а не на досягненні нових стратегічних результатів; переважання аналітико-прогнозних функцій; орієнтацію на економічні та технологічні зміни.

Основними функціями сучасного стратегічного управління є: стратегічне планування, організація (побудова системи стратегічного управління), мотивація на досягнення стратегічних цілей та стратегічний контроль. Стратегічне планування є базою і орієнтиром для виконання всіх інших функцій стратегічного управління.

Дата добавления: 2014-12-07