Та їх класифікація

Суб’єкти права інтелектуальної власності

Згідно ст. 421 ЦК України, суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України, іншого закону або договору.

Творець (автор) – це фізична особа, творчою працею якої створюється об’єкт права інтелектуальної власності. Результат інтелектуальної, творчої діяльності може створити лише фізична особа.

Друга група суб’єктів права інтелектуальної власності – це вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності і, відповідно, визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності (наприклад, роботодавці).

Суб’єктом суміжних прав згідно зі ст. 450 ЦК України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організації мовлення.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування (топографію) інтегральних мікросхем є її автор та інші особи, які набули право на компонування інтегральних мікросхем на підставі договору або закону (ст. 473 ЦК України).

Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана (ст. 483 ЦК України).

Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин є автори, роботодавці, спадкоємці та інші особи, що набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин чи породу тварин за договором чи законом (ст. 486 ЦК України).

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, відповідно до змісту ст. 505 ЦК України, є особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають юридичний статус підприємців.

Суб’єктом права інтелектуальної власності на об’єкт права інтелектуальної власності, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або на замовлення, закон рівною мірою визнає автора (працівника), роботодавця та замовника (статті 429 і 430 ЦК України).

Суб’єктами права інтелектуальної власності за певних умов можуть бути також спадкоємці (щодо фізичних осіб) та правонаступники – щодо юридичних осіб (у разі ліквідації, реорганізації тощо). Спадкоємці – це особи (фізичні або юридичні), до яких у разі смерті автора (творця) або фізичної особи – підприємця переходять майнові права інтелектуальної власності.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів та. послуг) згідно зі ст. 494 ЦК України та
п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» можуть бути юридичні або фізичні особи, а також об’єднання осіб, які зареєстрували на своє ім’я право інтелектуальної власності на торговельну марку, та правонаступники зазначених осіб. Вони так само є носіями майнових прав інтелектуальної власності, оскільки такого суб’єкта права інтелектуальної власності, як автор торговельної марки, закон не визнає.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно зі ст. 502 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке зареєстроване, мають виробники, які у зазначеному географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до державного реєстру.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів та. послуг) згідно зі ст. 494 ЦК України та
п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» можуть бути юридичні або фізичні особи, а також об’єднання осіб, які зареєстрували на своє ім’я право інтелектуальної власності на торговельну марку, та правонаступники зазна­чених осіб. Вони так само є носіями майнових прав інтелектуальної власності, оскільки такого суб’єкта права інтелектуальної власності, як автор торговельної марки, закон не визнає.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно зі ст. 502 ЦК України тахт. 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке зареєстроване, мають виробники, які у зазначеному географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до державного реєстру.

У результаті створення об’єктів права інтелектуальної власності суб’єкт цього права набуває низку суб’єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід’ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб’єктивні права, які пов’язані з використанням об’єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання об’єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).

Майнові права на об’єкти права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом.

На підставі змісту ст. 423 ЦК України, особисті немайнові права можна визначити як права, що не мають економічного змісту, які належать творцеві (автору) незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним уразі передання майнових прав інтелектуальної власності, зокрема права на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

До особистих немайнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності ст. 423 ЦК України відносить і право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права дозволяють творцеві об’єкта права інтелектуальної власності назавжди зберегти зв’язок зі своїм результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Цей зв’язок виявляється, перш за все, у тому, що автор контролює процес оприлюднення свого твору.

Саме автору належить право вирішувати, чи буде він знайомити широкий загал зі створеним ним об’єктом права інтелектуальної власності, і в якій формі, чи збереже цей об’єкт у таємниці, не виводячи з приватної сфери.

Оприлюднення твору є тим юридичним фактом, з яким пов’язується реалізація майнових прав автора, що виникають у нього з моменту створення твору. Тільки оприлюднений твір можна використовувати за дозволом автора.

Майнові права інтелектуальної власності

Як зазначають фахівці, майновими правами суб’єкта права інте­лектуальної власності слід визнавати ті права, які становлять для нього певний майновий інтерес. При цьому у законодавстві про інтелектуальну власність майнові права творця та його правона­ступників превалюють серед усіх інших його прав.

Загальний перелік майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності закріплений у ст. 424 ЦК України. Серед них:

- Право на використання

За первинним суб’єктом права інтелектуальної власності закріплено право на використання створеного ним об’єкта права інтелектуальної власності та отримання максимального результату від використання його корисних властивостей (п. 1 ч. 1 ст. 424 ЦК України). Такий результат повинен мати економічний зміст, тобто приносити творцеві відповідну матеріальну користь.

- Право дозволу на використання

До виключного права первинного суб’єкта права інтелектуальної власності належить надання дозволу на використання цього об’єкта іншим особам (п. 2 ч. 1 ст. 424, ст. 426 ЦК України). Це право має абсолютний характер і може бути обмежене на підставі й у спосіб, передбачений законом (наприклад, примусова ліцензія, спільне право інтелектуальної власності, яке належить працівнику і роботодавцю). Таким чином, саме первинний суб’єкт права інтелектуальної власності (автор, творець) передає належне йому право на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі на підставі договору, в якому передбачаються умови такого використання. В силу цього інші особи набувають право на використання об’єкту права інтелектуальної власності, а відтак і право на отриманням матеріальної вигоди, за рахунок використання корисних властивостей цього об’єкта.

- Право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності

Майнові права інтелектуальної власності не обмежуються тільки використанням та наданням дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а й передбачають виключне право суб’єкта права інтелектуальної власності перешкоджати неправомірному використанню цього об’єкта (п. З ч. 1 ст. 424 ЦК України).

Під неправомірним використанням слід розуміти будь-яке використання об’єкта права інтелектуальної власності, як у межах договору, так і поза договором, що порушує майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. Причому, якщо мова йде про неправомірне використання об’єктів права інтелектуальної власності в межах договору, то право, передбачене п. З ч. 1 ст. 424 ЦК України – це право первинних суб’єктів права інтелек­туальної власності. У разі, коли неправомірне використання об’єктів права інтелектуальної власності відбувається поза договором, суб’єктом права перешкоджати неправомірному використанню є будь-який суб’єкт права інтелектуальної власності, як первинний, так і вторинний - як автор, так і інша особа, яка набула майнових прав інтелектуальної власності на підставі договору чи закону. Перешкоджати неправомірному використанню об’єктів права інтелектуальної власності всі суб’єкти права інтелектуальної власності можуть як не юрисдикційними способами (наприклад, лист-попередження, що адресований порушнику), так і юрисдикційними способами – шляхом звернення до відповідних органів державної влади.

Перешкоджати неправомірному використанню об’єктів права інтелектуальної власності автор або інший суб’єкт права інтелектуальної власності може шляхом попередження (запобігання) можливості неправомірного використання об’єкта права інтелектуальної власності, використовуючи різного рівня захисні технології на підвідомчих йому підприємствах з метою перешкоджання можливим підробкам. У випадку, коли неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності вже відбулося, суб’єкт _:права інтелектуальної власності може вимагати від правопорушника припинити незаконне використання об’єкта права інтелек­туальної власності і тим самим припинити порушення належних йому майнових прав інтелектуальної власності.

- Обмеження права інтелектуальної власності

Частина 2 ст. 424 ЦК України закріплює загальний принцип щодо можливості обмеження майнових прав інтелектуальної власності, які не будуть визнаватися порушенням цих прав. У цьому випадку слід зазначити, що мова йде про обмеження майнових прав інтелектуальної власності, які прямо передбачені в законі. Подібні обмеження бувають кількох видів: часові (строк дії майнових прав інтелектуальної власності), географічні (визначаються кордонами держави або декількох держав, у яких набуваються права на той чи інший об’єкт права інтелектуальної власності), дозволене «вільне використання» (можливість використання об’єкта права інтелектуальної власності без отримання дозволу від суб’єкта права інтелектуальної власності, не зашкоджуючи цим йому), не охоронювані об’єкти (об’єкти, які не можуть набути правової охорони відповідно до законодавства про інтелектуальну власність).

Національний законодавець передбачає можливість використання об’єктів права інтелектуальної власності без згоди суб’єктів права інтелектуальної власності при дотриманні двох загальних умов: по-перше, воно не повинно створювати перешкод для нормальної реалізації майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності; по-друге, воно не повинно порушувати їх права та законні інтереси.

Залежно від особливостей об’єктів права інтелектуальної власності та способів їх використання національне законодавство про інтелектуальну власність встановлює різні винятки щодо обмежень майнових прав інтелектуальної власності. До них належать: вільне використання (ст. 444 ЦК України), примусове відчуження прав (ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»), право попереднього користувача (ст. 470 ЦК України).

Яким же чином об’єкти інтелектуальної власності можуть використовуватись у цивільному обороті?

Національний законодавець надає можливість автору або іншому суб’єкту права інтелектуальної власності використовувати об’єкт права інтелектуальної власності як вклад до статутного фонду юридичної особи, як предмет договору застави або інших зобов’язань цивільного обороту у якості нематеріального активу (ч. З ст. 424 ЦК України). Слід зазначити, що на сьогодні використання об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності здебільшого є винятковим явищем. Це пояснюється відсутністю загальноприйнятих, уніфікованих методичних та методологічних підходів до оцінки вартості об’єктів права інтелектуальної власності (права на їх використання).

Проте можна назвати кілька економічних підходів, які можуть використовуватися з цією метою. По-перше, прибутковий підхід. Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями об’єкта права інтелектуальної власності, що використовується у конкретному об’єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. По-друге, витратний підхід, що передбачає визначення витрат на відтворення попередньої вартості об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням майбутніх покращень або заміни зазначеного об’єкта за винятком обґрунтованої поправки на суму амортизації за період його використання з метою встановлення реальної вартості цього об’єкта. Ринковий підхід – це коли проводиться пряме порівняння оцінюваного об’єкта права інтелектуальної власності з іншими (аналогічними за якістю, призначенням та корисністю), що були продані у відповідний час на аналогічному ринку. Слід також зазначити, що при проведенні оцінки вартості об’єктів права інтелектуальної власності враховуються і принципи ціноутворення¹.

В Україні напрацьована відповідна практика оцінки вартості об’єктів права інтелектуальної власності, що дає підстави говорити про необхідність та можливість розробки нормативно-правового акта, який би унормував процес оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності на загальнодержавному рівні.

Дата добавления: 2014-12-07