Гетеротипові

План

Тема: Організм та середовище. Аутекологія

Лекція № 2

Розділ ІІ. Основи теоретичної екології

Історична довідка розвитку науки

Методи досліджень в екології

Екологія є комплексна наука, тому вона й використовує методи суміжних наук: спостереження, досліди, моніторинг, математичне моделювання. Особливо важливим є моніторинг заповідних еталонних ділянок. Він дає змогу спостерігати за змінами в певних екосистемах по порівнянні з еталоном. Математичні моделі дають змогу передбачити наслідки антропогенного (людського) впливу на довкілля. Метод екологічної індикації – порівняння стану екосистем з еталоном, з‘ясування в якому стані система. Суто прикладними задачами екології є:

· прогнозування та оцінка можливих негативних наслідків в природному середовищі під впливом людської діяльності;

· покращення якості природного середовища;

· збереження, відтворення, раціональне використання природних ресурсів;

· забезпечення екологічно безпечного розвитку планети;

стратегічна задача екології;

· розвиток теорії взаємодії природи і суспільства на основі нової людської моралі.

Повернемося до історії розвитку екології.

Перший етап – зародження та становлення науки екології (до 60 років 19 століття). В цей період поряд з іншими вченими значний внесок зробили відомі вчені: С.П.Крашенінніков, К. Лінней.Уже в той час Ж.Б.Ламарк та Т.Мальтус попереджали про можливі негативні наслідки людської діяльності на природу.

Другий етап почався з 60 років 19 століття тривав до 50 років 20 століття – це етап оформлення екології в самостійну галузь науки.Цей період пов‘язаний з іменами таких видатних вчених біологів, як К.Ф.Рульє, В.В. Докучаєв, Ч.Дарвін, Е.Геккель. В 20 столітті працюють видатні вчені, в тому числі український вчений – еколог В.І.Вернадський, Н.І.Сукачов.

Третій етап розвитку науки екології починається з 50 років 20 століття і продовжується сьогодні. Проблеми, які вирішує сьогоднішня екологія ми вже обговорювали.

Мета: Ознайомитись з екологічними факторами та їх класифікацією.

Встановити загальні принципи дії екологічних факторів на живі

організми.

Здійснити екологічне виховання.

1.Аутекологія.

2.Поняття про середовище існування.

3.Класифікація екологічних факторів.

4.Загальні принципи дії екологічних факторів.

Список рекомендованої літератури:

1.Білявський Г.О., Р.С.Фурдуй, І.Ю.Костікова. Основи екології. К.- «Либідь». – 2004 р.

2.Завєруха Н.М. Основи екології. /В.В. Серебряков, Ю.А.Скиба. // - К. «Каравела», 2006р.

3.Кучерявий В.П. Екологія. – Львов: Світ, 2000р.

4.Мусієнко М.М. Екологія / В. В.Серебряков, О.В.Брайон // Охорона природи, Словник- довідник. К.: – «Знання», 2002 р.

5.Одум Ю. 2 Т. М. Мир. 1986 р.

1.Аутекологія – це наука про екологічні фактори, що вивчає пристосованість окремих видів рослин і тварин до умов проживання та спосіб життя виду на рівні організмів та популяції.

Середовище існування – це сукупність умов, у яких мешкають певні особини, популяції, угрупування організмів.

Організм як елементарна живого світу в середовищі свого існування перебуває під одночасним, постійним впливом кліматичних, абіотичних факторів, які сукупно називаються «екологічними».

Екологічна специфікація окремих видів приводить до того, що одні і ті ж фактори мають для різних видів неоднакове значення: одні з них є основними, без яких організм не може обійтись; інші мають менше значення, а вплив третіх не відчутний. Тому класифікація факторів середовища передбачає групування їх за ознакою подібної дії на організм.

Класичним об‘єктом аутекології є моноцен (система особина – середовище).

Екологічні фактори по – різному впливають на живі організми, зокрема:

1) усувають окремі види з території, кліматичні, фізико – хімічні особливості яких їм не підходять, і, таким чином, змінюють їх географічне поширення/

(Н: засолення підтоплених земель, осушення боліт).

2) Змінюють плодовитість і смертність різних видів шляхом впливу на кожного з них, викликаючи міграції та впливаючи на щільність популяції.

(Н: використання гербіцидів чи мінеральних добрив призводить до забруднення водойму: загибелі жаб, міграції лелек);

3) Сприяють появі адаптивних модифікацій.

(Н: зимова та літня сплячка, фотоперіодизм, Діапауза (стадія спокою у комах).

Залежно від природи і особливої дії на організм екологічні фактори поділяють на: абіотичні (компоненти і властивості неживої природи: сонячне світло, температура, вологість, склад повітря); біотичні (форми взаємодії між особинами в популяціях і між популяціями); різні види і форми господарської діяльності людини, які змінюють стан середовища існування різних видів живих істот.

Основні типи взаємодії біотичних факторів:

Гомотипові (взаємодія між особинами одного виду).

1. Груповий ефект

Н.:стадо оленів повинно мати 300-400 голів, африканських слонів хоча б 25;

вовки – сильні своєю зграєю.

2. Масовий ефект.

Н.:перенаселення середовища (борошняний хрущак, внаслідок перенаселення зменшується кількість, тому що дорослі особини починають відкладати яйця личинок.

3. Видова конкуренція.

Н.: територіальна конкуренція, яка виявляється коли тварини захищають місце свого проживання і певну прилеглу територію.

Н.: особини граба і бука взаємодіють між собою.

Вплив одного виду на інший може бути нульовим, сприятливим або несприятливим.

Є такі типи взаємодії:

Ø нейтралізм – нульовий варіант стосунків, обидва вида незалежні, не впливають один на одного;

Ø конкуренція – за живлення, місце розмноження;

Ø мутуалізм – можливість життя кожного з видів в присутності іншого (симбіоз);

Ø коменсалізм – коменсал – одержує користь від співжиття з іншим видом, а останній – ні (Н.: кліщі на тілі жуків – гнойовиків). В норі бабака 110 видів жуків;

Ø хижацтво (живе вільно), паразитизм (екзот – та ендо – паразити).

Хижак і паразит можуть існувати за рахунок одного або декількох видів, а тому серед них розрізняють такі види:

- поліфаги – споживають велику кількість різних видів;

- олігофаги – види, які живуть за рахунок близьких видів; (Н.: колорадський жук – за рахунок пасльонових).

- монофаги - живуть за рахунок одного (Н.: яблунева плодожерка).

Конкуренція між двома видами тим сильніша, чим вони ближчі між собою.

Два види із абсолютно однаковими потребами не можуть існувати разом: один з них через деякий час обов’язково буде витіснений. Це положення – Закон принципу Гаузе, принципу конкурентного витіснення.

Інтенсивність дії деяких екологічних факторів може залишатися:

Ø відносно сталими (сонячне випромінювання, сила тяжіння, газовий склад атмосфери;)

Ø більшість має мінливу інтенсивність (температура, вологість).

Зміни екологічних факторів можуть бути:

Ø періодичними (доба, пора року);

Ø неперіодичними (вулкани, урагани, землетруси);

Ø спрямованими протягом значних історичних проміжків часу (зміни клімату Землі).

Кожен із живих організмів постійно пристосовується до всього комплексу екологічних факторів, тобто до середовища існування.

Середовище існування – це сукупність умов, у яких мешкають певні особини, популяції, угрупування організмів.

На Землі є чотири середовища існування:

Ø повітряно – наземне (найскладніше для пристосування);

Ø водне (простіше для пристосування);

Ø грунт (простіше);

Ø тіло іншого організму для паразитів найпростіше для пристосування.

Всі вони за умовами різко відрізняються одне від одного і характеризуються певними умовами або показниками.

Н.: ступінь освітленості, температурний режим, тиск, кисневий режим, вологість.

Пристосування організмів до умов середовища існування називаються адаптаціями:

Ø вони виробляються на всіх рівнях організацій живої матерії від молекулярного до біогеоценотичного;

Ø адаптації не постійні;

Ø не існує двох близьких видів подібних за своїми адаптаціями (правило екологічної індивідуальності).

Н.: кріт (комахоїдні) і сліпак (гризуни),адаптовані до існування у грунті; але кріт риє ходи за допомогою передніх кінцівок, а сліпак – різців, викидаючи в грунт назовні головою).

Добра пристосованість організмів до певного чинника не означає такої самої адаптованості до інших (правило відносної незалежності адаптацій). Н.: лишайники оселяються на субстратах, бідних на органіку та витримувати посуху, але дуже чутливі до забруднення повітря).

Існує і закон оптимуму: кожен фактор позитивно впливає на організм лише у певних межах.

Сприятлива для організмів певного виду інтенсивність впливу екологічного фактора має назву зони оптимуму. Чим більша інтенсивність дії певного екологічного фактора відхилятиметься від оптимальної в той чи інший бік, тим більше буде виражена його пригнічу вальна дія на організм зона песимуму).

Значення інтенсивності дії екологічного фактора, за якими існування організмів стає неможливим, називають верхньою та нижньою межею витривалості (критичні точки максимуму і мінімуму).

Відстань між межами витривалості визначає екологічну валентність певного виду стосовно того чи іншого чинника.

Екологічна валентність – це діапазон інтенсивності дії екологічного фактора, в якому можливе існування певного виду.

Види з вузькими зонами оптимуму називаються стенотопними (лишайники, птахи, хижі, обхідні).

Убіквісти – широка екологічна амплітуда одразу багатьма факторами середовища. (Н.: бур’яни - пирій, суріпка, амеба, цвілеві гриби).

Дата добавления: 2014-12-07