ЕСТЕТИКА 1 страница

Одного з регіонів України.

Кризи, що вразила Україну.

Україні?

С

Т + Н

Практична робота № 2

Тема. Оцінка екологічного стану території України з окремих показників: стан забрудненості повітря, води, порушення грунтів.

Мета. Дати оцінку екологічного стану території України (на підставі аналізу екологічних карт) та пояснити причини розвитку екологічної кризи.

Обладнання: екологічні карти, атлас «Фізична географія України».

Інструктаж до виконання роботи.

В Україні здійснено еколого – економічне зонування території з урахуванням техногенного навантаження на довкілля, стійкості природного середовища і його екологічного потенціалу.

Техногенне навантаження - ступінь впливу техногенних факторів на довкілля. До показника техногенного навантаження на природне середовище (Т) входять: соціально – економічна освоєність територій і забрудненість довкілля.

До потенціалу стійкості природного середовища (С) належать: метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, грунтів, біологічний потенціал.

Екологічний потенціал територій (Е) обчислено за формулою:

Е = ------

Де Т - техногенне навантаження на природне середовище;

С – потенціал стійкості природного середовища до техногенного

навантаження;

Н – ступінь ураженості територій несприятливими природно –

антропогенними процесами.

Хід роботи

1. Проаналізувати карту «Забруднення атмосферного повітря» та визначити:

а) міста, в яких спостерігаються найбільші викиди шкідливих

речовин;

б) області з найбільш забрудненим атмосферним повітрям.

Які види людської діяльності призвели до різкого погіршення

екологічної ситуації в Донбасі та Придніпров‘ї?

2. Дати оцінку техногенного навантаження на природне середовище

України (мал. 1, табл.1)

Пояснити, від чого залежать показники техногенного навантаження на довкілля (забрудненість водних об‘єктів, грунтів, порушеність земель).

3. Проаналізувати карту «Загальна забрудненість навколишнього

середовища» та визначити ступінь забруднення території України

(регіонів, областей).

Знайти на карті України екологічно найчистіші райони та пояснити причини цього стану.

4. Дати оцінку екологічного потенціалу території України (мал.3).

5. Висновки.

- Як можна охарактеризувати нинішню екологічну ситуацію в

- назвати найнебезпечніші, на вашу думку, наслідки екологічної

- Запропонуйте свою програму екологічного оздоровлення

Лекція № 1

ТЕМА 1. Предмет та сутність естетики Вступ 1. Природа та ознака естетичного 2. Структура естетичної свідомості 3. Місце естетики у системі філософських наук 4. Сутність мистецтва. Функції естетики та мистецтва. Література 1. Борев Ю. В. Эстетика - М., 1998 2. Кривцун A.B. Эстетика - М., 1998 3. Гартман Н. Эстетика - М., 1968 4. Гегель Г. В. Ф. Эстетика в 4_;хт., т.1, - М. 1971 5. Кант И. Критика способности суждения - М., 1994 6. Годамер X. Г. Актуальность прекрасного - М., 1989 7. Банфи И. Философия искусства - М., 1989 8. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории т. 1 - М., 1992 9. Соловьев В. «Красота в природе» общий смысл искусства” соч. Т. 2, - М., 1990 Вступ Ми починаемо курс естетики, який включає 8 годин лекцій та 10 годин семінарських занять. По закінченню курсу ви маете складати залік. Оволодіння цією наукою є необхідною умовою формування освіченої, інтелігентної людини, а також важливою частиною педагогічно-виховного процесу. Актуальність естетики обумовлена наступними обставинами: 1. Сучасним станом духовності у суспільстві та у цілому культури, коли треба, перефразуючи відомого класика рятувати не тільки світ красою, але і саму красу. Мистецтво і взагалі людину, а саме молодь від падіння у безодню бездуховності та безсмаковості, які несе з собою хвиля сучасної масової культури. 2. Естетика як частина художної культури протистоїть зайвому прагматизму, раціоналізму, а іноді і агресивності сучасного життя. Звідси, метою курсу є формування уявлень про історію мистецтв у його найкращих досягненнях і також більш розвинутого естетичного смаку, ознайомити з усією різноманітністю естетичних ідей, стилів, видів та мов мистецтва, що допоможе орієнтуватися у складних явищах сучасної художньої культури, сформувати власні смаки та власне естетичне «я». Курс естетики може вам дати надійні критерії оцінки справжнього мистецтва, а також методику аналізу мистецьких творів та явищ деяких напрямів та видів мистецтва. Зміст курсу лекцій складається з теоретично-методологічної частки, яка виключає питання сутності та закономірності розвитку мистецтва, системи його видів та форм естетичного сприйняття і творчості. Друга, історична частина включає основні естетичні напрями, традиційні та сучасні, еволюцію мистецтва та естетичних уявлень та смаків від класики до модернізму.

Лекція №1 «Предмет та сутність естетики»____________________ 2_

І. Природа та ознаки естетичного. Сфера естетики як філософської науки включає всі явища, процеси як зовнішнього, так і внутрішнього світу, що виражено в універсальних естетичних категоріях: краса, прекрасне, гармонія. Безпосередньо предметом естетики є форми, напрями історії мистецтва, а також ставлення людини до естетичних форм, явищ природи і у цілому дійсності, яке виражено у різноманітних засобах естетичного сприйняття та творчості людини. Отже, цю науку можна визначити таким чином: Естетика - наука про чуттєве сприйняття художніх форм, предметів мистецтва та природи, а також діяльність по освоєнню світу за законами краси де означає, що суб”єкт естетичної діяльності є не тільки пасивним споглядачем зовнішньої краси (це відповідає естетству), а також активним діячем, втілюваючем власних естетичних уявленнь, смаків у життя, як в творчих актах на рівні мистецтва, так у практичній діяльності на рівні прикладної естетики і повсякденного життя. Насправді, естетичне сприйняття, розуміня та естетична діяльність, творчість є необхідними взаємопов”язаними сторонами естетичного процесу. Існують декілька ознак, які визначають специфічність естетичних явищ, або форм предметів. Естетичні почуття, переживання - відрізняються від звичайних психологічних явищ більшою глибиною, тонкістю, як зовнішньою різноманітністю, так і здатністю торкнутися прихованих струн душі, схвилювати людину.Ці почуття виражають безпосередній контакт з предметом, який втілюється як особливе явище, що створює відповідне враження. Естетичне враження здатне змінювати настрої, стан і навіть уявлення, світогляд людини, виконувати значну роль у творчості. Естетичні почуття, залишаючи слід у душі, змінюючи його смаки, впливають на формування особистості. Різноманітність та мінливість естетичних явищ та процесів у мистецтві та природі. На відміну від філософії, мистецтво пізнає світ через відображення мінливих форм та феноменів дійсності. Естетика узагальнює це відображення у власних законах, категоріях. Мінливі, перехідні форми предметів адекватно " відображаються тільки художньою свідомістю, естетичним сприйняттям та можуть бути зафіксовані, увічнені мистецтвом. Різноманітність простору, природи, культурно-етнічних умов природньо виражаються у численних естетичних напрямах мистецтва, а мінливість світу у часу - у тому, що ні одна форма, стиль не є абсолютним, закінчено-досконалим, а неминуче змінються іншими стилями. Психологічними формами відображення цього різноманіття є відповідні мінливі суб’єктивні форми внутрішнього життя так, як настрої, враження, стан душі, інтуїція, що грають виключну роль у творчому процесі. Ціннісний характер естетичних предметів, що стосується переважно творів мистецтва, які задовольняючи естетичні потреби людини складають його вищий рівень. Цей рівень не повязаний з одним якимось напрямком, стилем, або періодом мистецтва, а включає до себе усі твори, які не тільки подобаються, а й мають оригінальні властивості і художню своєрідність та досконалість, що надає їм неперехідного значення. Цінність мають не тільки шедеври, а також будь-які твори справжнього мистецтва, але найбільш цінні твори є зразками, які виконують роль критеріїв естетичної оцінки, особливо нових явищ у мистецтві. Вищий ціннісний рівень мистецтва допомагає захистити справжнє мистецтво, відділяючи його від непрофесійних та комерційних псевдотворів і таким чином, забезпечує спадкоємність, стабільність культури. \ Творча свобода є необхідною умовою існування та розвитку мистецтва, художньо-естетичного процесу. Оскільки законом існування мистецтва є

Лекція №1 «Предмет та сутність естетики»____________________ З

мінливість, різноманітність ці категорії набувають особливого значення. Творча свобода як обов’язкова умова оновлення та розвитку мистецтва. У власних смаках звичайна людина природно вільна і тим більше це важливо для митця, який втілює власні погляди, уявлення в оригінальні твори. Обмеження естетичних смаків будь-якими, навіть «правильними», або ідеологічними нормами, означає неминуче обмеження мистецтва, збідння цього змісту та зведення до готової схеми, тобто неможливість його розвитку у цілому. Естетичні цінності. Художні форми творів набувають у суспільстві ціннісний характер у залежності від здатності задовольняти вищі естетичні потреби. Мистецтво набуває вигляд піраміди, на вершині якої знаходяться класичні шедеври і таки якості як досконалість, гармонія, духовність, наближення до ідеалу. На середньому рівні – мистецтво у межах смакових орієнтацій та стилів, національних традицій (оригінальність, неповторність), а на нищому – масова комерційна культура и таки якості повторність, імітація, шаблонність, а також прикладне (декоративне) мистецтво. II. Структура естетичної свідомості. Ціннісний характер естетичних явищ указує на те, що в природній різноманітності існує певна ієрархія, або впорядкованість. Крім того, специфіка цієї сфери у тому, що сприймання, оцінка її предметів завжди різна до протилежних думок, бо існують різні індивідуальні > уявлення, а головне рівні естетичного сприйняття у свідомості. Відома антиномія смаку звуть таким чином: «про смаки сперечаються і не сперечаються» (І. Кант). Треба з’ясувати в якому сенсі про смаки сперечаються і на якому рівні цей спір має сенс, а на якому не має. Ієрархію рівнів естетичного сприйняття у свідомості можливо подати у такому вигляді: 5. Естетичні ідеї, теорії 4. Естетичні погляди, уявлення | 3. Естетичні смаки - естетичне «я» І 2. Естетичні судження 1. Естетичні почуття, переживання Ієрархія рівнів означає шлях художнього пізнання, збагнення сутності і разом з тим самопізнання, яке пов’язане з формуванням естетичного «Я» особистості. Розглянемо конкретно ступені цього руху 1. Естетичні почуття - найбільш доступний безпосередній засіб сприйняття, коли людина не усвідомлює, чому цей предмет діє на неї, хвилює, викликає певну реакцію, це найближчий зв язок із предметами,як який контакт із предметом, який тут вс встано     2. 3. встановлюється, є надбезпосередніший, найближчий, що важливо як для життя, так і для творчості. 4. Естетичні судження - це перший крок в напрямку до пізнання предмета, усвідомлення причин його дії. Оцінка його форми допомагає виразити повний спосіб відношення людини до предмета, який їй подобається, або ні, але не залишає байдужою. 5. Естетичні смаки як «судження смаку» (І. Кант) є особисто оціночне пізнання предмета, яке має метою визнання смакових орієнтацій, а головне, виявлення естетичного «я» особистості через певний спосіб сприйняття, ставлення до світу. Це найважливіша форма сприйняття, яка надає особистості можливість знайти своє місце в естетичному різноманітті світу та свідомо орієнтуватися у ньому. 6. Естетичні погляди, уявлення - на цьому рівні відбувається розширення естетичної сфери особистості за рахунок включення до неї явищ інших стилів, традицій, епох, разом із зростанням знання, досвіду, збагачення особистості іншими смаками, які узагальнюються в певні погляди та більш універсальне сприйняття світу. -•V 5. Естетичні ідеї, теорії - це найвищий, завершуючий рівень, на якому відбувається: в ідеї - вихід за межі звичайних смаків, уявлень сформованих, відбувшихся напрямів, стилів до нових явищ майбутнього, у теорії - це узагальнення усіх смаків, поглядів, естетичних явищ, творів певного періоду і напряму у відповідних категоріях, поняттях, тобто вираження естетичного

  хвилює, викликає певну реакцію, це найближчий зв язок з предметами, який видіграє важливу роль у творчості. 2.Естетичні судження - це крок до пізнання предметів, словесно опосередкований засіб сприйняття, усвідомлення свого ставлення до предметів, яки подобаються, або ні. 3.Естетичні смаки – є особисте, оціночне пізнання предметів з метою визначення власних смакових орієнтацій, сукупність яких створює естетичне Я, як першу форму особистості 4.Естетичні погляди, уявлення – на цьому рівні відбувається розширення, смакових орієнтацій, естет. Сфери зростання досвіду, знання інших традицій, стилів, епох, що робить сприйняття, свідомість найбільш універсальним. 5.Естетичні теорії, ідеали. - це систематичне знання про сутність мистецтва та його напрямів, стилів яке включає до себе усе різноманіття смакових орієнтацій. Отже у якості висновків можна казати, що «про смаки сперечаються та не сперечаються» (антиномія смаку І. Канта). На перших ступенях – сперечаються з метою визначення власного естетичного Я, а на вищих рівнях не сперечаються, бо цей спір набуває форму теоретичного об єктивного знання III. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного, боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-еТничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна. Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді:   Отже, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку. Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:   Сперечаються з метою визначення власного Я, на останніх - цей спір Вирішується на загально-теоретичних засадах.   Отже, що до смаків можна казати, що спір про них не має сенсу, доки, іде формування естетичного «я» особистості, котре відбувається на 3-му рівні свідомості, тобто тут про смаки не сперечаються. На наступних рівнях цей спір має сенс як форма узагальнення індивідуальних смаків у більш універсальні погляди, поняття, тобто у теоретичну форму об’єктивного знання. IV. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного, боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-еТничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна. Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді: Отже, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку. Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:   Сперечаються з метою визначення власного Я, на останніх - цей спір Вирішується на загально-теоретичних засадах.   7. Естетичні почуття - найбільш доступний спосіб відношення, коли людина не усвідомлює, чому цей предмет дТє на неї, хвилює, викликає певну реакцію, але контакт із предметом, який тут встановлюється, є надбезпосередніший, найближчий, що важливо як для життя, так і для творчості. 8. Естетичні судження - це перший словесно опосередкований крок в напрямку до пізнання предмета, усвідомлення причин його дії. Оцінка його форми допомагає виразити повний спосіб відношення людини до предмета, який їй подобається, або ні, але не залишає байдужою. 9. Естетичні смаки як «судження смаку» (І. Кант) є особисто оціночне пізнання предмета, яке має метою визнання смакових орієнтацій, а головне, виявлення естетичного «я» особистості через певний спосіб сприйняття, ставлення до світу. Це найважливіша форма сприйняття, яка надає особистості можливість знайти своє місце в естетичному різноманітті світу та свідомо орієнтуватися у ньому. 10. Естетичні погляди, уявлення - на цьому рівні відбувається розширення естетичної сфери особистості за рахунок включення до неї явищ інших стилів, традицій, епох, разом із зростанням знання, досвіду, збагачення особистості іншими смаками, які узагальнюються в певні погляди та більш універсальне сприйняття світу. -•V 5. Естетичні ідеї, теорії - це найвищий, завершуючий рівень, на якому відбувається: в ідеї - вихід за межі звичайних смаків, уявлень сформованих, відбувшихся напрямів, стилів до нових явищ майбутнього, у теорії - це узагальнення усіх смаків, поглядів, естетичних явищ, творів певного періоду і напряму у відповідних категоріях, поняттях, тобто вираження естетичного

Лекція №1 «Предмет та сутність естетики»____________________ ____________________________ 4

різноманіття у стрункій систематичній формі завершального знання, яке виникає, як правило, по завершенню певної епохи розвитку. Наприклад, класична німецька естетика узагальнює, усвідомлює та завершує епоху класичної культури. Отже, що до смаків можна казати, що спір про них не має сенсу, доки, іде формування естетичного «я» особистості, котре відбувається на 3-му рівні свідомості, тобто тут про смаки не сперечаються. На наступних рівнях цей спір має сенс як форма узагальнення індивідуальних смаків у більш універсальні погляди, поняття, тобто у теоретичну форму об’єктивного знання. V. Місце естетики у системі філософських наук. У загальному вигляді естетика займає проміжне місце між філософією як теоретичною наукою, з одного, боку, та мистецтвознавством (літературознавством). В сучасних умовах швидко розивається прикладна естетика (дизайн), декоративне мистецтво, які відображають безпосередньо мистецтво різних культур та епох, а також різноманітність природньо-етничних умов - це все з другого боку. Естетика базується на художньо-образовому відображенню дійсності в мистецтві, але пізнає, аналізує багатство його досягнень за допомогою мистецтвознавства, тому вона як філософія мистецтва більш раціонально-абстрактна. Проте, естaетика є також важливою частиною культури суспільства і виконує необхідні функції в цій іпостасі. Це місце можна схематично подати у такому вигляді:

Як видно, естетика разом з мистецтвом є основою художньої культури. Займаючи проміжне місце між духовною та матеріальною сферами культури, вона виконує важливу опосередковану роль в їх взаємозв’язку. Це означає, що мистецтво є формою втілення духовних уявлень, ідеалів, що наближають їх до реальності - з одного боку, і відображення цієї реальності, яке підносить її до духовного рівня, що називається одухотворенням реальності, або її художнім збагненням та перетворенням - з другого боку. Мистецтво нерозривно, тісно зв’язане з культурою і можна виділити основні напрямки цього зв’язку:

. VI. Сутність мистецтва. Функції естетики та мистецтва. Розглядаючи мистецтво як необхідну частину культури, його можна визначити таким чином. Мистецтво - це духовно-практична діяльність, або художньо-образовий спосіб мислення, який спрямований на освоєння (відображення, перетворення) реальності. У своїй дійсності мистецтво як багатогранне явище є сукупністю напрямів, стилів та видів, виконує у суспільстві різноманітні функції. Розглянемо деякі найважливіші з них. 1. Пізнавальна функція. Мистецтво, відображаючи дісність, відкриває її по- новому для людини і виражає сутність явищ мовою самої дійсності зрозумілої для всіх. Художнє пізнання по суті є збагнення, розуміння світу на засадах образно- почуттєвого мислення, уявлення та самовираження особистості. Особлива роль мистецтва полягає в тому, що воно відображає, намагається збагнути ті області, які майже недосяжні для науки - це давноминуле, доісторичне-міфологічне, або майбутнє; це також неповторність, унікальність часу, епохи, культур і цивілізацій. Художнє пізнання має переваги у відображенні внутрішнього світу, душі людини, особистості, особливо сфери безсвідомо –ірраціонального, а також стародавнього та майбутнього. Воно переважно іде від загального до часткового, окремого, тому мистецтво порівняно з науковим пізнанням, дає більш цілісну, натуральну картину суспільства, людини, світу, а головне, доступну для всіх. Справжнє мистецтво, особливо, література, живопис, кіно, знаходячись у центрі подій, безпосередньо відображає світ у його постійній мінливості та розвитку, тому художня істина - це правда, яка завжди конкретна, зрозуміла і демократична, тобто доступна кожному - в тому полягає перевага художнього пізнання перед науковим. Художня істина не є абсолютним законом, а відносною правдою часу, або мінливою формою «вічних істин» філософського мислення. Друга специфічна риса художнього пізнання пов’язана з.особистістю, тому художнє знання завжди виражає своєрідність особистого досвіду, долі, поглядів особистості, тобто воно має суб'єктівну форму і не тільки пасивно відображає, але й утворює світ. Це «недолік», який може бути перевагою, бо художня істина, знання, завжди незавершене, воно лишає місце для різного розуміння і подальшого розвитку, відкрито для вдосконалення. 2. Соціально - комунікативна функція. Соціальна природа мистецтва полягає в тому, що через твори автори по суті звертаються до суспільства, тобто воно базується на комунікації як між авторами (мистецтвом) і публікою (суспільством), так і між людьми, які сприймають ці твори. Для мистецтва суспільство є початком, джерелом творчого процесу та завершенням, втіленням духовно-естетичних ідеалів, уявлень. Мистецтво є не тільки додатковим каналом, засобом спілкування між різними людьми, а в цілому воно як частина культури

Лекція N 1 «Предмет та сутність естетики»____________________ 6

2. Соціально-комунікативна функція - посілює єдність суспільства. Мова мистецтва - це універсальна мова почуттів, образів, яка доступна кожному, тому воно спроможне здолати будь-які межі між людьми: соціальні, психологічні, вікові між різними поколіннями, політичні, етнічно- мовні тощо. Справжнє мистецтво завжди діє в напрямку консолідації суспільства висуваючи спільні символи, образи, або створюючи тимчасові спільності різних людей, яких об"єднують тільки естетичні орієнтації. Таким чином, мистецтво посилює інтегративни процеси у суспільстві, тому будь-яка влада зацікавлена використати ці можливості мистецтва в інтересах всього суспільства, або власних інтересах. У цьому сенсі інтегративна спрямованість мистецтва, культури протидіє, компенсує розділяючи, переважно спрямованість політики. 3. Морально - етична функція. Для мистецтва ця сфера дуже важлива як можливість реалізації його ідеї, уявлень про поведінку людини та впливу на реальні події. Безпосередньо моральну функцію виконує нормативно-класична естетика, мистецтво, яке має чіткі уявлення про добро і зло та готові відповіді на всі запитання, тобто воно абсолютизує значення, роль цієї сфери у житті. Проте, справжнє мистецтво включає моральну сферу незалежно від волі, або естетичних позицій авторів. Воно містить морально-етичні проблеми в загальному виді як уявлення про людину, яка є у будь-якому художньому творі, що звернутий до реальної дійсності і людини. Тому твори мистецтва, перш за все, відповідають на головні запитання: «у чому сенс життя?», якою повинна бути людина і якою вона є тощо. Конкретні відповіді на відповідне запитання типу «що робити?», або «що таке добре і що таке погано?», тобто моральні проблеми цілком відносяться до сфери особистості де означає, що тільки сама людина повинна вирішувати ці проблеми і робити свій моральний вибір. Мистецтво, залишаючи місце для самостійного вирішення конкретних проблем, може давати більш глибокі відповіді на актуальні етичні проблеми свого часу. Обов’язок мистецтва - допомогти усвідомити ситуацію морально-етичного вибору, яка виникає перед кожною людиною, так, щоб вона змогла здійнити свій правильний вибір. Тому ця функція завжди притаманна творам мистецтва всіх напрямків як відповідальність художника - автора перед суспільством за реальні наслідки сприйняття його творів та їх впливу на людину. 4. Психологічна функція є також невіддільною частиною мистецтва, оскільки як створення, так і сприйняття пов’язане з проходженням його через внутрішній світ людини, змінюючи її в певному напрямку, тобто, змінюючи часто безсвідомо стан, настрій людини. Вплив мистецтва на психіку має два рівня. 5. Які напрями та наслідки цього впливу мистецтва на психіку? Безумовно, справжнє мистецтво спроможне гармонізувати внутрішній світ людини, позбавляючи її деяких комплексів та всіх негативних наслідків повсякденного життя. Це здійснюється шляхом компенсації негативних деформуючих норм практичного буття (особливо боротьбі, конфліктів, протиріч) позитивним впливом естетизму мистецтва, або природи. Тому у соціальному бутті людини існує психологічна потреба у спілкуванні, особливо з красою зовнішніх форм, предметів, творів. Цій потребі цілком відповідає „чисте”, або декоративне мистецтво. В цьому аспекті воно врівноважує психіку, тобто, виконує, по суті, психотерапевтичну функцію, лікуючи душу людини. Другим аспектом цієї функції мистецтва є катарсична або очищуюча дія його нЗ психіку та внутрішній світ. Справжнє, особливо класичне мистецтво античності (звідки цей термін і з’явився) і Відродження, викликаючи емоції, естетичні переживання, спроможне витискувати всі дрібно-життєві переживання, замінити їх справжніми почуттями, помислами від мистецтва, тобто оновити внутрішній світ людини, позбавляючи його всього позорного, суєтного. Це дає можливість

1. гармонізація внутрішнього світу шляхом позбавлення його від 2. 3. не     4. н 5. негативних наслідків 7

негативних наслідків конфліктів, боротьби у суспільства, а також комплексів, травм і образ і встановлення душевної рівноваги 2. Другим аспектом цієї функції є здатність справжнього класичного мистецтва до очищення (катарсис) внутрішнього світу шляхом позбавлення його від впливу мирської маячні (суети), відриву від матеріального світу шляхом заміни ложних, мінливих почуттів – справжними з метою духовного оновлення людини. Психологічне очищення, яке несе з собою справжнє мистецтво тісно пов’язане з морально-духовним оновленням людини. Таким чином, у цьому аспекті очевидна спроможність мистецтва цілюще впливати на душу людини, що дуже важливо в сучасних умовах. 6. Ігрова функція. Ігровий елемент завжди присутній в історії мистецтва і в деякі періоди він стає майже домінуючим, наприклад у XVIII ст., або в сучасних умовах масової культури. Елемент гри завжди є і виконує важливу роль у творчості як „некорисному”, вільному процесі, коли важливі ідеї, рішення проблем надходять випадково. Цей на перший погляд некорисний елемент, виконує, дуже важливу творчу функцію пошуку нових форм та засобів художнього вирішення або самовираження особистості. Тому гра завжди беспосредньо пов’язана з творчістю, оновленням та розвитком мистецтва, а також виявленням захованих потенційних здібностей особистості. Проте, зведення гри до самоцілі - перетворює власне саме мистецтво в поверхове, некорисне, або розважальне заняття, яке у ліпшому випадку лише приносить задоволення. Таким чином, гра повинна бути засобом, шляхом вирішення серйозних завдань мистецтва. 7. Розважальна функція. у мистецтві виконує роль художнього засобу боротьби з недоліками, пороками людства у жанрах комедія, містерія, бурлеск, але у легкіх жанрах сучасного мистецтва і масової культурі сміх, задоволення перетворюються на самоціль. 8. 9. наближення до поверхові задоволення, що пов’язано з комерційним впливом на мистецтво. Розважання у мистецтві необхідно як форма психологічної розрядки, переключення, підвищення настрою, змінювання стану людини позбавляючи її від всього негативного, особливо, зайвої агресивності, незадоволеності, невпевненості, нервовості, які властиві багатьом молодим людям. Таким чином, мистецтво є багатогранною сферою культури, яка виконує дуже важливі для людини і суспільства функції.

Лекція № 2 Тема: Загальні закономірності розвитку мистецтва План. 1. Основні методологічні проблеми пізнання історії мистецтва 2. Поняття «художнього стиля» та «естетичного напрямку», Великого та Малого стилів. Механізми стилів в історії мистецтва. 3. Загальна схема розвитку мистецтва. Література 1. Каррьер М. Искусство в связи с общим развитием культуры в 5-ти томах. - М., 1885. 2. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. - М., 1992. 3. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М., 1972. 4. Иоффе М. Синтетическая теория искусства. - М., 1932. 5. От конструктивизма до сюрреализма. - М., 1973. 6. Моррис У. Искусство и жизнь. - М., 1986. 7. Гартман К. О. Стили в 2-х частях. - М., 1915. 8. Левченко Н. А. Эстетосфера художественной культуры. - К., 1998. 9. Иванов Вяч. Родное и Вселенское. - М., 1993. 10. Делёз Ж. Лейбниц и барокко. - М., 1999. 1. Методологічна проблема: як виразити логічно, ясно мовою категорій, понять таку специфічну сферу як мистецтво, яке відображає не тільки існуюче, але і нереальне, відсутнє, фантастичне, випадкове, преходяще, суб’єктивно- індивідуальне. Усе це пов’язано з своєрідністю художньої творчості та особистістю, які є джерелом постійного оновлення форм мистецтва, змінювань. Звідси виникає специфіка мистецтва - це є динамічна, багатогранна, багатовидова різноманітність, органічна цілісність як живий організм. Як це виразити не втрачаючи цю специфіку? Це стає задачею естетики починаючи з XVIII ст. - епохи, коли вона офіційно виникла як наука. До сер. XVIII ст. поки панує безумовний авторитет античної традиції Платона та Аристотеля, різноманітність стилів не розглядається як естетична проблема, тому що основним і єдино правильним вважається класичний стиль, який може мати тільки різни форми, як наприклад барокко, маньєризм. Після епохи романтизму, яка вперше розриває з абсолютною «владою» античності, у естетиці виникне ідея виділити 2 основні лінії розвитку у мистецтві: класична та романтична. Ці художні стилі узагальнюють до традицій, які існують з початку європеїської культури. Проте ця ідея XIX сторіччя на початок XX ст. вже застаріла, оскільки нові напрямки (модернізм, авангард) не укладаються в цю схему. В умовах зростаючої різноманітності форм, напрямів мистецтва виникає ідея впровадження понять Великого та Малого стилів, яка зустрічається у роботах О. Шяенглера, Вяч. Іванова, М. Бахтіна. Ці поняття узагальнюють схожі напрямки мистецтва як естетичні явища в єдину лінію розвитку, як наприклад, барокко - романтизм - модернізм - постмодернізм, а з іншого боку, у Великому стилі: Відродження - класицизм - реалізм - неореалізм.Ці обидві лінії, традиції лише тільки приблизно відображають загальну картину особливо сучасного мистецтва,

Лекція № 2 «Загальні закономірності розвитку мистецтва»_____ 2^

спрощують складність естетичної ситуації XX ст. Разом з тим, вони передають сутність цієї картини з точки зору загальних тенденцій, напрямку еволюції. Поняття “художнього стиль» є сукупність виразних засобів, яки створюють органічну цілісність та відображають пануючи смакови орієнтації, а також певний засіб сприйняття, творчості, художнього світогляду і втілення, яких дотримується автор утворень. Це поняття торкається форми та мови мистецтва, тобто яким чином автор втілює власні ідеї, задуми. Розглянемо поняття Великого та Малого стилів як дві загальні лінії розвитку мистецтва, яки допомагають подолати культурні розриви між епохами і встановлюють єдність культурного процесу. Вони відображають систему якостей, які виконують протилежні функції у культурі. Великий стиль 1) мистецтво всенародне, універсальне, громадянське вирішує основні питання епохи, суспільства, а також духовно-етичні (вічні) питання, відображає історичні події, значні зміни у суспільстві та свідомості; 2) мистецтво статичне, орієнтовано на моралізм, нормативність, традицію, спадкоємність, повагу до джерел і досягнень культури (антична класика), етика долгу; 3) спрямування творчості центростремітельне – до Центру, у якісті якого виступають: Влада, держава – релігія, мораль, традиції культури (національної). Відповідні стилі: Відродження, класицизм, реалізм, неореалізм. Малий стиль 1. мистецтво відносно замкнуте, камерне, частково елітарне, відображає індивідуально-психологічні проблеми, неповторність внутрішнього світу, а також удосконалення, оновлення художніх форм та мови мистецтва; 2. мистецтво динамічне, вільне, орієнтоване на новаторство, творчий пошук, радикальні зміни, етика свободи та гедонізму; 3. спрямування творчості – центробіжне: від центру – до Периферії, у якості якої виступають: нищі, маргінальні верства населення, неформальна підпільна культура, східна екзотика, незвичайне, містичне, без свідоме. Відповідні стилі: бароко, романтизм, модернізм, авангард, постмодернізм

Щоб краще зрозуміти стан та положення мистецтва у культурі, закономірності його еволюції розглянемо поняття «домінуючого» та «додаткового» стилів. Це стосується динамічної сторони культури, допомагає розкрити механізм зміни стилів. Домінуючий стиль це завжди ведучий естетичний напрямок не тільки мистецтва, культури, а і суспільної свідомості, настроїв, уявлень, смаків, потреб людей (тому іноді говорять: «у наш час», «наша сучасність»). Він визначає якби обличчя епохи, свого часу і іноді дає її назву: наприклад, ’’епоха романтизму” або барокко тощо. Додатковий, або «другорядний» (умовно кажучи) стиль пов’язаний частіше з малими формами мистецтва^ з культурно-історичної сторони - з минулими та майбутніми напрямками, з вузькосоціальним (елітарним, камерним), або “чистим” мистецтвом, яке не зрозуміле для широких мас, тому і не може займати домінуюче становище. Можна узагальнити цю різницю стилів таким чином: Домінуючий стиль та вид мистецтва відображає соціальні проблеми епохи, суспільства, часу і тому найбільш актуальний. Він має художні досягнення (шедеври) в усіх видах мистецтва і тому найбільш розвинутий на той час. Додатковий стиль та вид мистецтва відображає внутрішній світ особистості у своєрідних, оригінальних художніх формах. Він вирішує проблему удосконалення форми та мови мистецтва. Домінуючим може бути як Великий так і Малий стиль в залежності від потреб, стану суспільства, які актуалізують на деякий час певні твори і стилі. Суттєві зміни у суспільстві завжди викликають відповідні зміни у естетичних потребах, смаках і тому у актуалізації певних напрямків. Можна виділити наступні закономірності у зміни стилів: - в кожну епоху існує один домінуючий стиль, який визначає художнє обличчя суспільства та один, або 2-3 додаткових стиля, які надають різноманітність мистецтву: - новий стиль завжди установлюється через заперечення (часткову «негацію») попереднього домінуючого стилю та спадкоємність до додаткових стилів, які колись домінували, мали значення у культурі минулого, або ще не набули свого домінуючого стану у сучасній культурі. Кожний стиль проходить 3 стадії еволюції: виникнення і розповсюдження, домінування, розквіту, занепаду. 2. Розглянемо загальні закономірності розвитку мистецтва на прикладі європейської культури, які виступають у вигляді послідовних змін естетичних напрямків. В кожну епоху з багатьох стилів виділяється тільки домінуючий та додатковий. Перший стиль як більш універсальне явище пов’язаний з відповідними напрямками філософії та іншими галузями знання, а також з певним вйд5м мистецтва, у якому створюється найбільша кількість яскравих творів. З іншого боку «другорядний» стиль не є другорядне мистецтво - воно має свої переваги, які проявляються в окремих шедеврах, справжнє значення яких

Дата добавления: 2014-12-07