Повернення Ігоря. Величання

Втеча Ігоря з полону

Плач Ярославни

На Дунаї Ярославнин голос чути, зозулею, незнаєма, рано кує: «Полечу, - рече, - зозулею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі ріці, утру князю кривавії його рани на дужому його тілі!»

Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, примовляючи: «О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти? Чому мечеш ти хиновськії стрілкй.на своїх легесеньких крильцях на моєї лади воїв? Мало тобі було вгорі під хмарами віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, мої веселощі по ковилі розвіяв?»

Ярославна рано плаче в Путивлі городі на заборолі, примовляючи:«О Дніпре Словутичу! Ти пробив єси кам'янії гори через землю Половецькую. Ти леліяв єси на собі Святослава насади до полісу Кобякового. Прилелій, господине, мою ладу мені, щоб я не слала йому сліз на море рано».

Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, примовляючи: «Світле і трисвітлеє сонце! Всім тепле і красне єси! Чому, господине, простерло [ти] гарячі промені свої на лади воїв, в полі безводнім спрагою їм луки звело, тугою їм сагайдаки стягло?»

Заграло море опівночі, ідуть смерчі млою: Ігореві князю Бог путь явить із землі Половецької на землю Руськую, к отчому золотому столу. Позгасли вечірні зорі. Ігор мислію поля мірить од великого Дону до малого Дінця. Свиснув опівночі Овлур на коня за рікою, велить князю розуміти: князю Ігорю не бути кликаним! Загула земля [під копитами], зашуміла трава, вежі половецькі сколихнулися. А Ігор князь поскочив горностаєм в комиші і білим гоголем на воду. Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком, І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою, забиваючи гусей і лебедів на сніданок, на обід і на вечерю. Коли Ігор соколом полетів, тоді Влур вовком помчав, струшуючи собою студену росу: підірвали бо [вони] своїх бистрих коней. Донець рече: «Княже Ігорю! Не мало тобі величі, а Кончакові прикрості, а Руській землі веселості!»Ігор рече:«О Донче! Не мало тобі величі, що леліяв ти князя на хвилях, слав ти йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав ти його теплою млою під тінню зеленого дерева, стеріг ти його гоголем на воді, чайками на струмках, чернядьми на вітрах». Не така ж, говорять, ріка Стугна; мало води маючи, пожерши [під час паводі] чужі ручаї і струмки, розширена в усті, вона юнака князя Ростислава скрила [у своїх водах] на дні при темнім березі; Плаче мати Ростиславова по юнаку князю Ростиславу. Поникли квіти жалобою, і дерево з тугою к землі приклонилось.

То не сороки заскрекотали - по сліду Ігоревім летить Гзак з Кончаком. Тоді ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали, полози повзали тільки. Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ провіщають.

Мовить Гзак Кончакові: «Коли сокіл до гнізда летить - то ми сокільця опутаємо красною дівицею». І каже Гзак Кончакові: «Коли його опутаємо красною дівицею, не буде нам ні сокільця, ні нам красної дівиці, і почнуть нас птиці бити в полі половецькім».

Сказав Боян про походи Святослава, піснетворець часу давнього, - Ярослава, Олега княжого: «Хоч і тяжко голові без плечей - зле й тілу без голови», - [так і] Руській землі без Ігоря. «Сонце світиться на небесах - Ігор князь в руській землі», - дівчата співають на Дунаї, в'ються голоси [їх] через море до Києва. Ігор їде по Боричевім [узвозі] до святої Богородиці Пирогощі. Землі раді, го-роди веселі. Заспівавши пісню старим князям, потім і молодим [треба] співати: «Слава Ігорю Святославичу, буй-туру Всеволоду, Володимиру Ігоревичу!» Здоров'я князям і дружині, що борються за християн проти поганих полків! Князям слава і дружиш! Амінь.

«Повість минулих літ»

Дата добавления: 2014-12-07