ІХ. Піски в неволі

VІІІ. Січовик

Частина друга

VІІ. Хазяїн

VІ. Дознався

Чіпка думав: “ (пани)… одібрали батька від мене… покрили мою голову соромом… Прокляті!” У селі люди кричать, пани загадали ще два роки на них відпрацювати. Чіпці довелося до плуга братися; половину хліба продав, восену корову купив. Знову весна. У неділю Чіпка пішов у поле, знову зустрів дівчину. Почали розмовляти, але її покликала мати. Її звати Галя. Після того Чіпку не пізнати – спала туга, став веселіший, привітніший.

А Грицько – непромах. Пішов з піщанами на заробітки. На зиму потяг до Ростова. Там став до одного плоту (робив, як віл, спав на голій землі, майже не їв). Назбирав дві сотні. Повернувся у Піски, купив грунт. Він тепер “… до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда”. Між парубками поводився звисока. Йому бажалося до свого добра додати жінчине. Але незчувся, як закохався у сусідську наймичку – “веселу, моторну й робочу дівчину, хоч і невеселу красулю”, – Христю (сирота). Побралися. Жили мирно, люб^,язно. Матері ставили їх у приклад своїм дітям.

Ніхто вже не пам^,ятав, як і коли оселився в Пісках січовик Мирін Гудзь (немолодий козак). Одружився на козачій доньці Марині Зайцівні. Народився у них син – Іван – найкращою забавкою було будувати та розоряти землянки, окопи. Батько розповідав про татар, ляхів, а мати – про хліборобське життя. І як було хлопцю 16 років, став ходити коло волів, додивлятися до плуга. Мати з цього раділа.

Ростуть Піски. Івасю вже 20 років. Вирішили слати сватів до заможнього козака Кабанця. У нього дочка Мотря – “уродлива, моторна, працьовита, навсипуща хазяйка”. Зажив Іван з Мотрею спокійним хліборобським життям. Народилося у них три сини – Максим, Василь, Онисько. Батько садив Максима до себе на коліна, розповідав про давні чвари. Од того січова кров загомоніла у серці малого.

Недовго так жив Мирон. Піски в неволі – оддали генералові, досталися панові Польському. Приїхав він, та не сам, а з жидком. Люди говорили, що не будуть працювати. Всі ходять радитися до Мирона. Той говорить: “…Та краще я всю свою сім^,ю під турка виведу!.. ніж у себе дома, в панській неволі, пропасти…” Коли пропав старий, до Пісків вступала рота москалів, бо генерал розказав про “бунт”. Порозганяли піщан. Хто втік, хто сидів у хаті – чекав. Почав генерал робить перепис. Тижнів через два повернувся Мирон, сказав синові, що він вільний і родина його, бо той записав сина у козаки. Генерал зібрав усіх коло церкви, поділив людей: козаки – генералові. Козаків відпустив, “своїм” загадав платити за землю – Лейбі. Забрав шинок і оддав також Лейбі, який перевіз жінку і з десятеро жиденят та став “шинкувати”. Піски піднялися, розрослися. Але Мирін того не бачив – захирів та помер (було йому 99 років).

Дата добавления: 2014-12-07