Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Давньослов’янська культура: міфологічні, релігійні уявлення, побут. 3 страница




Тогочасні агіографи створили, окрім зазначеного, ряд канонів і молитов місцевим святим, наслідуючи при цьому візантійську гімнографію. Такими є канон Борису і Глібу митрополита Іоанна І, канони і молитви інока Григорія, Кирила Туровського та ін.

Оригінальна українська збірка легенд і житій початку XIII ст. – «Києво-Печерський патерик». В її основі лежать порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів. До нас дійшли вони у вигляді послань київського ченця Симона та оповідань ченця Києво-Печерської лаври Полікарпа. Обидва автори прагнули довести особливу святість Києво-Печерського монастиря. Обґрунтуванню святості місця заснування монастиря присвячено цілий цикл легенд, особливо – про спорудження головної печерської церкви, Успенського собору. Святість монастиря виявляється й у подвижництві його чорноризців. Описові їх подвигів присвячено переважну більшість легенд «Патерика». За цими легендами, печерські святі люди – особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя.

Паломницька література. Паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження та зміцнення християнства. Це – ходіння до «святої землі», до Палестини, «Гробу Господнього». Матеріали про мандри українців бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), і в літописах (за 1163 p.), і в книжних легендах («Києво-Печерський патерик») та ін. Пілігрими (мандрівники) розносили по світах відомості про Русь і знайомили українців з тими дивами, які їм пощастило побачити в чужих країнах. Ті ж паломники, що не вдовольнялися усними розповідями, бралися за перо. Так виникла паломницька література або літературний жанр так званих «хожденій». Найвидатнішою пам’яткою цього жанру є «Житіє и хоженье Данила, руськыя земли игумена». «Книга-паломник» і «Странник» – паломницькі записки, що вийшли з під пера Добрині Яндрейковича, який відвідав Царгород у 1200-1204 pp. і описав усе бачене.

«Слово о полку Ігоревім». Найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури є «Слово о полку Игореве, Игоря, сына Святослава, внука Ольгова». Знайшов цей знаменитий твір під кінець XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав. Автором «Слова», очевидно, був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська.

Велич «Слова» полягає в тому, що за невдалим походом Ігоря автор зумів роздивитись суть суспільних процесів свого часу, піднестися до високих регістрів історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки, що зводилися до ідеї: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.

«Слово про погибель Руської землі» – це лірична ламентація (скарга, нарікання), плач за втраченою могутністю й величчю Русі, твір, за жанром дуже близький до «Слова о полку Ігоревім». Найімовірнішим є припущення, що «Слово» створене між 1225 і 1238 роками. Автор його невідомий, лише є гадка, що він міг бути вихідцем з південноукраїнських земель. Фрагмент «Слова», який дійшов до нас у чотирьох списках XV-XVI ст., композиційно складається із 3 частин. У творі оспівано красу, велич і багатство Київської Русі; колишню її могутність; після цього починається плач про лихоліття, пов’язане з татаро-монгольською навалою. У «Слові» поєднано елементи книжкового стилю з уснопоетичними формами пісенної мови.

«Моленіє» Данила Заточника. Творилося на межі XII-XIII ст. Автор його невідомий. В основі твору лежить ідея сильної князівської влади. В авторському баченні князь – опора і надія всіх своїх підданих. Тільки у нього варто шукати порятунку і захисту від усіляких бід та напастей. Князь – джерело багатства й слави для всіх, хто йому служить.

Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Коли і як саме виник цей феномен у духовному житті нашого народу, сьогодні відповісти з повною достовірністю просто неможливо. Спершу це – записи подій, ведені ченцями в монастирях, поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори. До порічних записів стали вносити докладні описи подій, спостереження, характеристики дійових осіб, різного характеру сентенції (вислови повчального характеру). Автори літописів висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію, редагували в них праці попередників. Перший вітчизняний літопис був написаний у 1037-1039 роках при Софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.

Другим за часом творення є Новгородський літопис, складений близько 1050 року. З ІІ половини XI ст. літописання продовжувало розвиватися і в Києво-Печерському монастирі. Тут 1073 року високовчений чернець Никон склав перший Печерський літописний звід. Він включив до нього розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава. У 1093-1095 роках ігумен Іоанн написав другий Печерський звід – Початковий. У ньому знайшли своє відображення зростання міжкнязівських усобиць та боротьба Русі з половцями. Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу.

Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається «Повість врем’яних літ», яку написав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор у 1113 році. За змістом – це складний твір. До нього увійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами. Головна мета, яку поставив перед собою Нестор – з’ясувати походження Русі. Досліджуючи це питання, він першим серед істориків створює «норманську» теорію, виводячи князівську династію від варягів. Це треба було йому для того, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої держави українців. «Повість врем’яних літ» – літературно-енциклопедичний твір: тут – перша спроба серед вітчизняних дослідників описати історію східних слов’ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов’язати свою історію зі світовою.

У XII ст., у період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється. З’являється так зване обласницьке літописання. Виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі, продовжується літописання у Новгороді та інших містах. З’являються його нові форми: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини тощо. Київське літописання XII ст. продовжувалося у Видубицькому монастирі. Тут за князя Рюрика Ростиславича ігумен Моїсей склав власний, своєрідний Київський літописний звід, гідний продовження «Повісті» Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття.

У середині ХIII ст. важливим центром літописання стає галицьке місто Холм. Тут було складено початкову частину Галицько-Волинського літопису – звід Данила Галицького, доведений до 1260 року. Головну увагу літописець приділив описові боротьби з крамолою (бунтом) бояр, звеличенню князів Данила та Василька Романовичів, котрі після смерті батька Романа Мстиславича упродовж сорока років наполегливо й послідовно відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 371; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.