Взаємодія пеніцилінів з іншими лікарськими засобами

Препарати	Несумісні комбінації
Бензилпеніцилін	Не змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними розчинами: не призначати одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (особливо з індометацином, фенілбутазоном, саліцилатами, бутадіоном), не зміщувати з натрійвмисними розчинами
Оксациліну натрієва сіль	Не змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними розчинами
Ампіцилін	Не змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними розчинами; одночасне застосування з алопуринолом підвищує вірогідність появи алергічної висипки; при одночасному застосуванні підсилюється ефект антикоагулянтів та антибіотиків – аміноглікозидів; знижується ефективність оральних контрацептивів
Амоксицилін	Одночасне застосування з алопуринолом підвищує вірогідність виникнення алергічної висипки; амоксицилін знижує ефективність пероральних контрацептивів; одночасне застосування з антацидами призводить до зменшення абсорбції антибіотика; не призначати одночасно з бактеріостатичними засобами
Ампіцилін– оксацилін	Недопустимо змішувати розчин препарату з іншими лікарськими засобами
Ампіцилін / сульбактам	Не змішувати в одному шприці з аміноглікозидними антибіотиками, тетрациклінами, амфотерицином, кліндаміцина фосфатом, лінкоміцина гідрохлоридом, еритроміцина лактабіонатом, метронідазолом, поліміксина В сульфатом. Несумісний в комбінації з ацетилцистеїном, хлорпромазина гідро хлоридом, допаміна гідро хлоридом, гепарином, гідралазином, гідрокортизоном, метоклопрамідом, натрію бікарбонатом, прохлорперазина мезилатом та едисилатом, 5% розчином глюкози (рН 2,7), розчинами декстрана, розчинами вітамінів групи В в комплексі з вітаміном С, окислювачами, солями важких металів, солями кальцію. Пробенецид зменшує ниркову екскрецію ампіцилін-сульбактама. Ампіцилін підвищує ефект кумаринових антикоагулянтів. Ампіцилін підвищує ризик появи алергічної висипки при одночасному застосуванні з алопуринолом. Ампіцилін знижує ефективність пероральних контрацептивів
Амоксицилін / клавуланова кислота	Не змішувати з препаратами крові, іншими рідинами, що містять білок або його гідролізати, а також з жировими емульсіями для в/в введення; не змішувати з розчинами антибіотиків аміноглікозидів
Тикарцилін / клавуланова кислота	Не призначати з пробенецидом
Феноксиметил-пеніцилін	Натрію гідрокарбонат зменшує всмоктуваність, застосування з сульфаніламідами та бактеріостатичними антибіотиками взаємно зменшує антибактеріальний ефект, знижується ефективність гормональних контрацептивів. Пробеноцид, фенілбутазон, саліцилати та індометацин сповільнюють екскрецію нирками феноксиметилпеніциліна
Бензатин-бензилпеніцилін	Не змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними розчинами. Не рекомендується застосовувати одночасно з нестероїдними протизапальними засобами

Цефалоспорини належать до антибіотиків широкого спектру дії. Перевага в спектрі дії стосовно окремих груп збудників діє можливість віднести їх до відповідної генерації (покоління).

Найбільш відомою є наступна класифікація цефалоспоринів:

Поко-ління	Особливості спектру дії	Міжнародна назва	Комерційні назви
І	Широкий спектр з переважною дією проти грампозитивних збудників	Цефалексин	Лексин, оспексин, споридекс
Цефазолін	Кефзол, рефлін, тотацеф, золфін, нацеф
ІІ	Широкий спектр з переважною дією проти ентеробактерій	Цефаклор	Верцеф, біклор
Цефамандол	Цефамабол
Цефуроксим	Зинацеф, цефурабол
Цефуроксим-ацетил	Зиннат
Цефокситин	Мефоксин
ІІІ	Широкий спектр з підсиленою дією проти псевдомонад	Цефиксим	Лопракс
Цефтибутен	Цедекс
Цефотаксим	Клафоран, спірозин, цефабол
Цефтриаксон	Роцефин, офрамакс, лендацин, мегіон, терцеф
Цефоперазон	Цефобід, медоцеф
Цефтазидим	Фортум, орзид
IV	Широкий спектр з дією проти бактероїдів	Цефпиром	Цефром
Цефепим	Максипим

Цефалоспорини справляють бактерицидний ефект стосовно збудників інфекцій. Механізм дії полягає в первинному зв’язуванні з ПЗБ-3 (пеніцилін зв’язуючий білок), що обумовлює вивільнення великої кількості ендотоксину при загибелі грамнегативних бактерій, а також цефалоспорини зв’язуються з ферментом ендопептидазою (це призводить до порушення цілісності мукопептидної оболонки) та з глікозидазою (це порушує синтез полісахаридних ланцюгів в клітинні стінці мікроорганізмів) що сприяє виходу аутолітичних ферментів та забезпечує загибель збудника.

Крім урахування особливостей антибактеріального спектру (таблиця 1 – 1а) у кожного з представників класу цефалоспоринів слід взяти до уваги їх здатність накопичуватись в окремих органах та тканинах. Так в цереброспінальній рідині накопичуються: цефотаксим, цефуроксим, цефтазидим, цефтриаксон, але можливо це тільки при менінгіті, в жовчі виявляється висока концентрація майже всіх цефалоспоринів; в тканинах легень в найбільш високих концентраціях накопичуються цифотаксим, цефоперазон, цефпиром, цефокситин; в підшлункову залозу потрапляє та зберігає там свою активність цефазолін; в серцевому м’язі та клапанах серця накопичуються цефазолін, цефотаксим, цефтазидим, цефамандол, цефуроксим. Здатність до дифузії у кров’яний згусток притаманна цефазоліну та цефамандолу. Перебіг захворювання може змінити фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості, а також безпеку терапії цефалоспоринами. Без зміни дозового режиму при захворюваннях печінки можливе застосування цефалексину, цефокситину, цефуроксиму. Призначення цефотаксима, цефтрмаксона, цефтазидима, цефоперазона можливе за умов корекції їх дози при захворюваннях гепатобіліарної системи.

Фармакокінетичні властивості цефалоспоринів також зумовлюють ефективність та безпеку терапії. Так, зв’язок з білком визначає тривалість циркуляції препарату у крові, однак при диспротеінеміях які супроводжують багато захворювань гострого та хронічного перебігу, саме препарати що мають високий відсоток зв’язування з протеїнами, змінюють параметри фармакокінетики, а також викликають симптоми відносного передозування препарату. Разом з тим, високий відсоток зв’язування з білком забезпечує тривале перебування цефалоспорину в вогнищі запалення та деструкції. Кожний з цефалоспоринів різною мірою піддається біотрансформації, як правило, за рахунок процесів ацетилювання. Переважна більшість цефалоспоринів виводиться з сечею в незміненому стані. Тому при зниженні фільтраційної функції нирок до 10% від норми та нижче може бути застосований наступний режим дозування: цефазолін, цефамандол ¼ звичайної дози; цефаклор, цефалексин, цефокситин 1/3 звичайної дози. Основні параметри фармакокінетики цефалоспоринів наведені в таблиці 10.

Цефалоспорини застосовуються при інфекціях шкіри, м’яких тканин, мозку, очей, органів дихання, серцевого м’яза, гепатобіліарної системи, кишечнику, сечовидільної та статевої систем, кісток, перитоніті, сепсисі.

Дозовий режим для дорослих містить таблиця 8.