Закордонний досвід державного фінансового контролю

У більшості країн основними критеріями, за якими держава контролює роботу приватних і державних підприємств, є виконання обов'язкових відрахувань до дер­жавного (федерального) бюджету і реалізація урядових замовлень. У державному сек­торі економіки, крім того, предметом державного контролю є оцінка ефективності роботи підприємств шляхом зіставлення видатків і реалізації продукції, цільове ви­трачання державних коштів і використання державного майна.

Здійснення державної фінансової політики у провідних закордонних державах на правовій основі забезпечують передусім міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина та інші країни). Міністерства фінансів як дер­жавні казначейства функціонують у США й Великій Британії, як Міністерство фінан­сів, промисловості й економіки — у Франції. Є країни, де в системі законодавчої і ви­конавчої влади функціонує кілька фінансових відомств. Так, у Сполучених Штатах Америки, крім казначейства, контроль у галузі фінансів здійснюють ще Головне кон­трольно-фінансове управління Конгресу, Адміністративно-бюджетне управління при Президентові, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада бороть­би з фінансовими зловживаннями в державних закладах, Рада честі й ефективності в уряді, інспектори Федеральної резервної системи, Федеральної корпорації зі страху­вання депозитів штатів та інші органи, не кажучи вже про податкову службу.

Тільки штатна чисельність Головного контрольно-фінансового управління (ГКФУ) США, яке передусім обслуговує Конгрес, становить понад 5 тисяч службов­ців. До функцій ГКФУ належить проведення ревізій, перевірок, оцінювання і скла­дання оглядів про виконання федеральних програм тощо. Контролю підлягають та­кі галузі, як сільське господарство, оборона, енергетика, довкілля, міжнародні відносини, податки, фінанси, бухгалтерський облік, охорона здоров'я, житлове бу­дівництво та ін. Перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат.

Важливою урядовою контрольно-ревізійною службою США є Адміністративно- бюджетне управління при Президентові, до функцій якого входить: розробка реко­мендацій Президенту з питань фінансової та економічної політики, підготовка про­екту бюджету, контроль за його виконанням, оцінка ефективності організаційних і управлінських структур виконавчої влади, контроль за здійсненням державних про­грам, координація діяльності міністерств і відомств та ін.

У Франції важливу роль в управлінні централізованими фінансовими ресурсами, крім уряду й Міністерства фінансів, промисловості й економіки, відіграють ще такі спеціалізовані державні утворення, як Національна кредитна рада, Банківська конт­рольна комісія, Комісія економічного і регіонального розвитку країни.

Так, контроль за діяльністю державних підприємств у Франції, частка яких ста­новить близько 20%, умовно поділяють на два основні види: внутрішній контроль, який забезпечують фінансові контролери підприємств, адміністрацій (підприємства, що не продають своєї продукції, і бюджетні установи), державні бухгалтери та Гене­ральна фінансова інспекція, і зовнішній, який здійснює Рахункова палата та її регі­ональні підрозділи. Треба сказати, що Рахункова палата існує у Франції з 1303 року, а Генеральна фінансова інспекція (аналог Головного контрольно-ревізійного управ­ління України) — з 1816 року.

Внутрішній контроль спрямовано в основному на перевірку законності здійсне­них операцій та схоронності державного майна від розкрадання.

Усі операції, які провадять державні бухгалтери Франції, підлягають цілій низці перевірок, мета яких — забезпечення виконання затверджених бюджетних операцій, а в загальнішому сенсі — дотримання правил ведення державного бухгалтерського обліку.

Насамперед сама адміністрація контролює своїх службовців. Деякі види такого ієрархічного контролю виконуються систематично, інші несподівано та на місцях.

Внутрішній адміністративний контроль проводиться у двох аспектах і ґрунтуєть­ся на:

- ієрархії бухгалтерських служб, за якої вища служба здійснює контроль над ниж­чою;

- солідарності між різними ієрархічними категоріями бухгалтерів щодо матеріаль­ної відповідальності з деяких операцій (наприклад, очищення боргових зобов'язань).

Очевидно, така додаткова субсидіарна відповідальність вищих бухгалтерів слугує тільки для підсилення їхнього контролю за нижчими службами.

До ієрархічного внутрішньовідомчого контролю додається контроль Генеральною фінансовою інспекцією.

Частина перевірок проводиться також Управлінням державного обліку з тих до­кументів, які йому направляють щомісячно та щоквартально головні казначеї. Відділ інформатики Головної рахункової агенції Казначейства, який щоденно одержує від центральних бухгалтерів облікову інформацію, також проводить контроль, перевіря­ючи достовірність бухгалтерських записів, а також щомісячно порівнює додатковий облік витрат і відповідні записи загального обліку.

Деякі документи надсилають до служби Міністерства фінансів і бюджету, що дає йому змогу спеціально стежити за деякими операціями (зокрема за авансовими опе­раціями, які належать до відомчих витрат).

Контроль на місцях дає можливість вищому бухгалтеру переконатися, що кошти та цінності у віданні нижчого службовця відповідають залишкам, зазначеним у ра­хунках.

Такий контроль поширюється на:

- всю сукупність записів, які є в реєстрі та облікових документах;

- прибуткові та видаткові документи, які підтверджують сальдо рахунків;

- розпорядження, які приймає бухгалтер для забезпечення регулярних надход­жень і виплат;

- загальну організацію справи;

- вжиті попереджувальні заходи для безпеки коштів і цінностей.

Такий нагляд здійснюють фінансові інспектори у бухгалтеріях, які належать до їхнього фінансового округу.

Головний казначей проводить перевірки фінансових надходжень на рівні депар­таменту.

Для повторних бухгалтерських перевірок йому допомагають головні інспектори Казначейства, які також перевіряють державні, напівдержавні й приватні установи, що перебувають під наглядом представника міністра фінансів у департаменті.

У разі виявлення інспектором у бухгалтера дефіциту, причиною якого є розтра­та, службовця негайно усувають з посади бухгалтера.

Закінчивши перевірки на місцях, інспектор складає протокол, до якого вносить усі зауваження контролюючої служби, а також розпорядження про виправлення знайдених вад. У стислій формі протоколи перевірок направляють до Управління державного обліку.

Генеральна фінансова інспекція є органом державного контролю при Міністер­стві фінансів. У її компетенції — перевірка фінансового управління державних бух­галтерів — і вищих, і нижчих; державний облік щодо виконання бюджету, який про­водиться розпорядниками другого ступеня різних міністерств; а також облік на рівні департаменту та комун.

У віданні інспекції перебувають служби поштового відомства, різні установи дер­жавного та напівдержавного сектору (Спілка кредиту в сфері нерухомості, фонд со­ціального забезпечення, народні банки, ощадні каси), а також установи, які вико­ристовують фінансову допомогу держави або місцевих органів управління.

Фінансові інспектори проводять раптові перевірки на місцях. Види цього нагля­ду ідентичні ієрархічному нагляду на місцях. Однак у фінансового інспектора більше можливостей проводити розслідування, ніж у вищих бухгалтерів Казначейства, зок­рема, перевірити відповідність даних у звітності бухгалтера даним розпорядника.

Зовнішній контроль, маючи ті самі цілі, уже не замикається на виробничо-гос­подарському рівні, а виходить на державний, бо Рахункова палата має ієрархічну структуру підпорядкованості. Палата перевіряє й оцінює усі державні рахунки, які здійснюють бухгалтерії державних підприємств і адміністрацій, видає постанови, в яких зазначаються не лише вади в роботі державних об'єктів, а й рішення про від­шкодування втрат, завданих державі. Доповіді за результатами перевірок, які ро­бить Рахункова палата, щорічно подають Президенту республіки та друкують у пресі.

Зовнішній контроль, який проводить Рахункова палата, має подвійний характер:

- з одного боку, судовий нагляд за індивідуальними рахунками управління голов­них державних бухгалтерів;

- з другого боку, контроль адміністративного характеру за всім комплексом опе­рацій державного обліку.

На розгляд Рахункової палати подаються рахунки головних державних бухгалте­рів, до яких вони заздалегідь включають облікові операції, що проводяться бухгалте­рами, які перебувають в їхньому підпорядкуванні.

Міністерство фінансів подає в Рахункову палату загальний рахунок, який містить:

- загальний баланс рахунків як результат синтезу рахунків головних державних бухгалтерів;

- розшифровку бюджетних надходжень, показуючи за кожним відділом міністер­ства обсяг витрат за статтями, з візою відповідного міністра та супровідним «Звітом про управління», складеним цим міністром;

- розшифровку операцій зі спеціальних рахунків Казначейства;

- розшифровку підсумкових рахунків.

Міністр фінансів також подає у Рахункову палату підготовлений ним законопро­ект про використання бюджету.

На основі цих документів Рахункова палата складає Декларацію відповідності та доповідь. Декларація відповідності — це акт, яким Рахункова палата затверджує від­повідність між рахунками управління бухгалтерів і загальним рахунком управління фінансів.

Доповідь подається в канцелярію Парламенту для підтвердження проекту закону про виконання бюджету.

На розгляд парламенту виноситься проект закону про виконання бюджету. Дер­жавні рахунки та бюджет остаточно затверджуються в законодавчому порядку. На цьому етапі здійснюється законодавчий контроль, який має характер політичної сан­кції. Парламент може не прийняти поданий йому закон про виконання бюджету.

Крім зазначених відомств, у Франції функціонують структури контролю галузе­вого спрямування, зокрема такі, як Генеральна інспекція національної освіти, Гене­ральна інспекція національної політики та ін.

Контроль держави за діяльністю приватних підприємств обмежується перевірка­ми своєчасності й повноти відрахувань до бюджету, правильності ведення бухгал­терських рахунків (обліку), дотримання чинного законодавства з питань оплати пра­ці найманих працівників, виконання державних контрактів і зобов'язань (контроль за використанням бюджетних коштів). Решта питань, пов'язаних із забезпеченням ефективності діяльності приватних підприємств, підлягає внутрішньому контролю, який здійснюють самостійні підрозділи підприємств або аудитори.

Зовнішньому контролю, а відтак і державному регулюванню підлягає також фі­нансово-господарська діяльність підприємств Німеччини. Під зовнішнім контролем тут мають на увазі і ревізію, яку проводять фінансові органи з метою правильного стягнення податків, і обов'язкову перевірку річних балансів, рахунків прибутків і збитків та інших звітних форм, які здійснюють господарські контролери. 1996 року господарських контролерів і податкових радників у Німеччині налічувалося 86 тисяч. Водночас Федеральна рахункова палата Німеччини контролює також усі федеральні підприємства, страхові установи федерації, приватні підприємства з 50-відсотковою часткою держави, решту організацій, якщо вони розпоряджаються державними кош­тами.

У Великій Британії функції державного фінансового контролю виконує Націо­нальна ревізійна рада.

Рахункова палата Австрії уповноважена проводити перевірки не лише державно­го господарства федерації, а й контролювати фінансову діяльність, пов'язану з бла­годійними та іншими фондами і закладами, управління якими здійснюють органи федерації.

Державна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податко­вого управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть господарсь­ку діяльність партій.

Уже з цього невеликого огляду світового досвіду в проведенні державного фінан­сового контролю можна зробити висновок, що для запобігання грошовому і фінансо­вому хаосу держава має поставити на підставі чинного законодавства в умови жорст­кого регулювання і контролю всю валютно-фінансову систему, банківські й фінансові структури.

Питання для самоконтролю

1. Хто здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використання від імені Верховної Ради України?

2. Хто координує та контролює діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері внутрішнього контролю?

3. Хто визначає основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту?

4. Хто організує внутрішній контроль і внутрішній аудит та несе відповідальність за їх стан?

Дата добавления: 2014-12-27