Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України

СКЛАДАННЯ ПРОЕКТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

§ 1. Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України. § 2. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період.

§ 3. Технологія складання бюджетного запиту як основи розробки проекту Закону України «Про

Державний бюджет України». § 4. Аналіз бюджетних запитів і розробка проекту Державного бюджету України. § 5. Проект закону про Державний бюджет України: порядок схвалення та матеріали, що до нього додаються.

Предметом теми є організаційні засади та сам процес складання проекту Держав­ного бюджету України.

Об'єктом теми є проект державного бюджету України як основний централізо­ваний фонд грошових коштів держави.

Метою є розкриття організаційних засад порядку складання проекту Державного бюджету України, особливостей визначення бюджетної політики на наступний бюд­жетний період, ролі бюджетних запитів в обґрунтування обсягів бюджетних коштів державного бюджету, ролі фінансових органів та інституцій в складанні проектів та необхідності дієвого узгодження між ними в процесі складання проекту державного бюджету.

Бюджетне планування є основним елементом бюджетного менеджменту. За сло­вами професора Васильченко З.М. його рівень значною мірою залежить: по-перше, від чіткості формулювання цілей і завдань як складових будь-якого менеджменту, в тому числі бюджетного, по-друге від достовірності інформації, що використовується для підготовки проекту бюджету; по-третє, від методології планування показників бюджету, зокрема методів прямого розрахунку, нормативно-аналітичного, програм­но-цільового.

Бюджетне планування дає змогу забезпечити збалансованість фінансових ресур­сів держави, визначити реальні джерела доходів бюджету та пріоритети у видатковій політиці, здійснювати ефективне управління державним боргом, реалізовувати на практиці єдину бюджетну політику на всіх рівнях державної влади.

Протягом 50-60 років у Канаді, Франції застосовувались такі методи бюджетного планування як бюджетування з «нуля», програмне бюджетування. На їх основі визрів сучасний метод — бюджетування орієнтоване на результат. Цей метод забезпечує роз­поділ бюджетних ресурсів відповідно до цілей або функцій держави з урахуванням кінцевих результатів.

Такий розподіл здійснюється провідними країнами світу, в тому числі Російською Федерацією на принципах коротко-, середньо- й довгострокового планування. Відпо­відно до стратегічних пріоритетів видатки бюджету розподіляються на наступний рік та визначаються їх прогнозні обсяги на найближчі 3-5 років. Крім цього розробляють напрями стратегічного розвитку різних галузей державної політики на 10-15 років та передбачаються відповідні фінансові ресурси.

Бюджетний кодекс України 2010 року врахував світовий досвід і вніс ряд іннова­ційних особливостей щодо порядку складання, розгляду, затвердження та внесення змін до закону про державний бюджет, а саме:

- розширив основні функції головних розпорядників бюджетних коштів у части­ні розробки плану діяльності на два наступних за плановим бюджетних періоди, складання паспортів бюджетних програм;

- внормував складання прогнозу бюджету на два наступних за планом бюджетних періоди на рівні державного й місцевих бюджетів у тому числі прогнозних показників за бюджетними програмами, що забезпечують виконання інвестиційних програм;

- визначив складові програмно-цільового методу в бюджетному процесі, до яких включено бюджетну програму, її результативні показники, відповідального виконав­ця, паспорт бюджетної програми, запровадив оцінки ефективності бюджетних про­грам і вимог щодо її проведення;

- вдосконалив процедури формування, розгляду і прийняття закону про держав­ний бюджет:

1) закріпив статус Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджет­ний період, визначено її зміст і термін прийняття Кабінетом Міністрів України (до 1.03 року, що передує плановому) та внормував проведення парламентських слухань із питань бюджетної політики й ухвалив Верховною Радою України відповідні реко­мендацій із цього питання, що забезпечує необхідні умови для якісної підготовки проекту державного бюджету;

2) встановив право на подання до Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України будь-яким суб'єктом пра­ва законодавчої ініціативи, що узгоджено з положенням статті 93 Конституції Укра­їни та рішенням Конституційного Суду України з цього питання;

3) установив подання разом з проектом закону про Державний бюджет України:

а) розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюд­жетний період;

б) інформації про мету, завдання й очікувані результати виконання бюджетних програм головними розпорядниками бюджетних коштів.

5) заклав стратегічні напрями розвитку бюджетної системи у плані бюджетного процесу:

а) запроваджено повноцінне середньострокове бюджетне планування в розрізі го­ловних розпорядників бюджетних коштів і бюджетних програм на рівні державного і місцевих бюджетів. Це дасть можливість затверджувати трирічні бюджети, що буде реальним кроком до підвищення ефективності складання бюджету, підвищення ефективності видатків, якості бюджетної політики;

б) повномасштабне застосування програмно-цільового методу при плануванні й виконанні бюджетів усіх рівнів при організації бюджетного процесу дасть можли­вість жорстко прив'язати цей процес до пріоритетів соціально-економічного розвит­ку, застосувати оцінку ефективності бюджетних програм на всіх стадіях бюджетно­го процесу.

Проблематику фінансового і бюджетного планування досліджували багато визначних українських й іноземних науковців, а саме: А.М. Александров, А. Вагнер, О.Д. Василик, Е.О. Вознесенський, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, П.П. Гензель, А.І. Даниленко, В.В. Дяченко, Я.Я. Дьяченко, А.О. Єпіфанов, О.Д. Заруба, Р. фон Кауфман, Дж. Кейнс, О.П. Кириленко, Є.В. Коломін, В.І. Кравченко, В.А. Лебедєв, І.І. Лукінов, С.І. Лушин, І.О. Лютий, І.О. Луніна, А.М. Мороз, В.П. Москаленко, І.Х. Озеров, В.М. Опарін, Л.П. Павлова, Г.Б. Поляк, Г.О. П'ятаченко, Р.М. Радіонова, М.І. Савлук, І.В. Сало, М.Г. Сичов, Ю. Пасічник, М.А. Сірінов, В.М. Суторміна, В.М. Твердохлєбов, Г.І. Тікін, В.М. Федосов, І.Я. Франко, М. Фрідман, К.Я. Чижов, В.Д. Чернеховський, І.Я. Чугунов, Й. Шумпетер, С.І. Юрій.

Складання проекту бюджету, як стверджують фахівці є найважливішою і найсклад­нішою частиною бюджетного планування. Це накладає досить високу відповідальність на усіх учасників бюджетного процесу в рамках їх бюджетних повноважень, прав і обов'язків — органів державної виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад.

Складання проекту Державного бюджету України здійснюється Кабінетом Мініс­трів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Організаційна і методична робота з питань складання Державного бюджету України покладена на Міністерство фінансів України.

Згідно пункту 6 статті 116 Конституції України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Складання проектів бюдже­тів усіх рівні, звичайно, належить до компетенції органів виконавчої влади і відбува­ється відповідно до прогнозу і програм соціально-економічного розвитку України. Конституційне встановлення повноваження Кабінету Міністрів України на розроб­ку проекту закону наділяє його виключним правом серед суб'єктів права законодав­чої ініціативи у Верховній Раді України (стаття 93 Конституції України та стаття 31 Закону України «Про Кабінет Міністрів України») на внесення проекту закону про державний бюджет в цілому на розгляд і затвердження його Верховною Радою Укра­їни. Але це не позбавляє прав інших суб'єктів права законодавчої ініціативи вноси­ти зміни та доповнення до поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України у передбаченому порядку (стаття 19 пункт 2, стаття 52), хоча проект закону про Державного бюджету України в цілому розробляється і подається до Верховної Ради України тільки Кабінетом Міністрів України.

Організаційну та методичну роботу зі складання проекту бюджету здійснює Мі­ністерство фінансів України. Йому в установлені Кабінетом Міністрів України стро­ки міністерства і відомства подають необхідну інформацію, розрахунки про взаємо­відносини цих міністерств і відомств з бюджетом у наступному році.

Міністерство фінансів України і особисто міністр фінансів відповідає за складан­ня проекту Державного бюджету України згідно Бюджетного кодексу України про­ект бюджетів складається з обов'язковим урахуванням того, що потрібно досягти мі­німальних державних соціальних стандартів на основі нормативів фінансових витрат на надання послуг органами держави та органами місцевого самоврядування.

Міністерство фінансів, як показує практика, виконує практично всі основні фун­кції, пов'язані з формуванням та з використанням бюджету.

Міністерство фінансів України:

- бере участь у формуванні проекту;

- бере участь у формуванні проектів позабюджетних фондів;

- забезпечує методичне керівництво стосовно інших органів виконавчої влади щодо їх участі в складанні проекту бюджету та в його виконанні;

- визначає основні методичні засади бюджетного планування, які використову­ють для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державно­го бюджету України.

Складанню державного бюджету передує розробка основних прогнозних макро- показників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та по­точному бюджетних періодах, оцінка обсягу фінансових ресурсів відповідно до рівня соціально-економічного розвитку країни, а також валового внутрішнього продукту, що дає можливість Міністерству фінансів України визначати загальний рівень дохо­дів, видатків та кредитування бюджету, дати оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та визначити індикативні про­гнозні показники Державного бюджету України на наступні за плановим два бюд­жетні періоди. Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний пе­ріод, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди (вклю­чаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечу­ють протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій).

Базовою інформацією для складання бюджету є розрахунки Міністерства еконо­міки про темпи зростання виробництва в розрізі окремих галузей економіки, вало­вого внутрішнього продукту (його обсяг і темпи зростання є базовим показником для формування державного бюджету), національного доходу, інфляції, прибутку, фонду оплати праці та інших показників, формуючи базові показники для розрахунків та обґрунтування показників бюджету, в першу чергу співпрацюють Міністерство фі­нансів, Міністерство економіки, Державний комітет статистики, міністерства та ві­домства невиробничої сфери.

Так як організацію роботи зі складання та розгляду бюджету очолює Міністерст­во фінансів, йому в установлені Кабінетом Міністрів України строки міністерства і відомства надають необхідну інформацію і розрахунки про взаємовідносини цих мі­ністерств і відомств з бюджетом у наступному році.

Основним джерелом інформації для складання бюджету є розрахунки Міністер­ства економіки України про темпи зростання виробництва в окремих галузях еконо­міки, динаміку ВВП, національного доходу, прибутку, фонду оплати праці, інших економічних показників у наступному році. Міністерство фінансів і Міністерство економіки співпрацюють кілька місяців для того, щоб мати можливість надати про­позиції до проекту ДБУ, скласти проект Основних напрямів бюджетної політики.

Державний комітет статистики подає Мінекономіки, Мінфіну статистичну ін­формацію за показниками, узгодженими з Мінфіном та Мінекономіки, і забезпечує надання територіальним органам статистичної інформації, необхідної для розробки прогнозів і проектів місцевих бюджетів, подає Мінекономіки звітні дані за узгодже­ними показниками фінансового балансу.

Пенсійний фонд України та інші фонди соціального страхування до 1 червня ро­ку, що настає за звітним, складає прогноз надходжень страхових коштів на наступ­ний бюджетний рік (Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальне обов'язкове державне соціальне страхування») направляють проекти своїх коштори­сів на розгляд до Мінпраці і соціальної політики та Мінфіну (до 15 липня), а до 15 серпня планового року надають проекти кошторисів разом із висновками цих мініс­терств щодо проекту кошторисів зазначених фондів для узгодження їх з проектом державного бюджету. Державні замовники державних цільових програм на підставі граничних обсягів бюджетного фінансування розробляють і надають Мінекономіки, Мінфіну, Міносвіти і науки, іншим міністерствам залежно від теми цільової програ­ми обґрунтування на фінансування у плановому році державних цільових програм.

Наприклад, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2009 року №988 «Про схвалення прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2011-2013 роки» до таких показників, по- перше, відносять основні макропоказники економічного і соціального розвитку (див. табл. 10.1), по-друге, показники, які відображають загальний обсяг доходів (в тому чис­лі у відсотках до ВВП, податкові надходження в розрізі основних податків, неподаткові та інші доходи), прогнозні показники видатків, в тому числі видатків на державні цільо­ві програми, видатків зведеного бюджету за функціональним призначенням (загально­державні функції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічна діяльність; охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне гос­подарство; охорона здоров'я; духовний та фізичний розвиток; освіта; соціальний захист та соціальне забезпечення), а також показники фінансування та державного боргу.

Визначення індикативних прогнозних показників Державного бюджету України пов'язано з ризиками: тобто можуть мати місце зміни у зовнішньоекономічній кон'юнктурі, зростання цін на енергоресурси, собівартості виробленої продукції, зво­лікання з проведенням структурних реформ, реформ у житлово-комунальній та ін­ших сферах, зростання інфляції понад прогнозні показники, невиконання держав­них цільових програм та ін.

У січні-лютому Міністерство фінансів України на підставі прогнозних макропо- казників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний пе­ріод та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах готує попередній баланс доходів і видатків державного бюджету та загальний рівень його кредитування на плановий рік.

Таблиця 10.1.Основні прогнозні показники економічного і соціального розвитку України на 2011-2013 роки

Найменування показника	2011 рік	2012 рік	2013 рік
ВВП номінальний, млрд. гривень	1384,3	1637,6	1891,7
ВВП реальний, темпи зростання, відсотків	105,4	107,2	106,5
Індекс споживчих цін, відсотків: грудень до грудня попереднього року	109,2	107,9	105,5
Індекс цін виробників, відсотків: грудень до грудня попереднього року	112,9	110,3	109,5
Фонд оплати праці, млрд. гривень	393,8	467,7	548,1
Середньомісячна заробітна плата працівників, номінальна, скори- гована на індекс споживчих цін, у відсотках до попереднього року	105,5	107,3	106,6
Баланс товарів і послуг (платіжний баланс), млн. доларів США	-401	-819
Експорт товарів і послуг: млн. доларів США відсотків до попереднього року	73354 112,7	82327 112,2	92659 112,6
Імпорт товарів і послуг: млн. доларів США відсотків до попереднього року	-73755 116,6	-83146 112,7	-92364 111,1

Збалансовані Міністерством фінансів України поточні показники проекту держав­ного бюджету мають бути доведені до міністерств, інших головних розпорядників бюд­жетних коштів, а до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій доводяться показники, які харак­теризують відносини між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами.

Отримані показники щодо проекту державного бюджету головні розпорядники коштів розглядають протягом двох тижнів і подають Міністерству фінансів свої про­позиції з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Подані пропозиції розглядаються у Міністерстві фінансів за участю представни­ків відповідних головних розпорядників коштів державного бюджету. На основі та­кого розгляду складається проект державного бюджету, який повинен бути поданий на розгляд Уряду. Разом з проектом державного бюджету Кабінету Міністрів Украї­ни подається інформація з питань, щодо яких не відбулося погодження між Мініс­терством фінансів України та головними розпорядниками коштів.

Безпосередня робота зі складання проекту Державного бюджету України на пла­новий рік розпочинається затвердженням Плану заходів Міністерства фінансів Укра­їни щодо забезпечення складання проекту Державного бюджету України на плано­вий рік. Даний План заходів передбачає три послідовні етапи їх виконання:

а) перший етап — визначення основних напрямів бюджетної політики та підго­товку попередніх показників проекту бюджету на плановий рік;

б) другий етап — включає підготовку пропозицій до проекту Державного бюдже­ту України на наступний період для схвалення Кабінету Міністрів України;

в) третій етап — полягає в підготовці проекту Державного бюджету України на наступний рік для подання до Верховної Ради України.

Бюджетний процес на кожному із етапів має бути прозорим, на що також наго­лошується МВФ у своїх передбачених необхідних стандартних вимогах. До таких умов МВФ відносить:

- доступність інформації про діяльність уряду (минулу, поточну, майбутню);

- досконалість економічного механізму державного регулювання бюджетної та позабюджетної діяльності, взаємозв'язків державних органів управління та еконо­міки;

- гарантія достовірності бюджетно-податкової інформації.

Завжди складання державного бюджету передбачає державне втручання в еконо­мічну діяльність. Державна фінансова підтримка буде економічно обґрунтованою, якщо підвищуватиметься конкурентоспроможність економіки й поліпшуватиметься добробут населення. Згідно з положенням економічної теорії щодо забезпечення еко­номічного зростання, особлива роль належить державі у наступних напрямах:

- підтримка інвестиційно-інноваційної діяльності учасників ринку як основної запоруки економічного розвитку, передусім вкладень у сучасні технології, в яких від­ставання України є найбільш відчутним;

- інвестування у розвиток інфраструктури (наприклад, транспорту, що сприяти­ме виходу на ринок суб'єктів, які виробляють товари і надають послуги з більш низь­кою собівартістю і витісненню з ринку монополістів);

- фінансування тих сфер діяльності, де можливий зростаючий ефект доходу від масштабу виробництва чи впливу на розвиток науки, освіти, охорони здоров'я.

Наочно це продемонстровано зусиллями держави в Японії, Китаї, Індії.

Налагодження механізму ефективного управління в бюджетному менеджменті неможливе без запровадження системи оцінювання обґрунтованості проектів бюд­жетів

Зауважимо, що сьогодні не вироблено узгодженої позиції щодо оптимальних об­сягів бюджетних доходів і видатків в умовах ринку, які в принципі й неможливо вста­новити через велику різноманітність історичних, національних, соціально-економіч­них та інших умов розвитку кожної з країн та їхніх територій. Наприклад, зовсім не випадково в рекомендаціях Світового банку щодо управління державними видатка­ми йдеться не про оптимізацію обсягів (доходів і видатків), а про принципи ефек­тивного управління державними фінансами, до яких віднесено фінансову (податко­ву та бюджетну) прозорість; стабільність і довгострокову стійкість бюджетів; ефективну та справедливу систему міжбюджетних відносин; консолідацію бюджету і бюджетного процесу; бюджетування, орієнтоване на результат, та ін.. Зрозуміло, що ступінь виконання запропонованих критеріїв ефективного управління державними видатками можна оцінити на основі визначення та аналізу певних показників, але ці показники кожна країна має встановити самостійно, з урахуванням національних особливостей.

Російські науковці А. Шаститко та М. Овчинніков пропонують підхід, що спи­рається на методологію аналізу бюджетування, орієнтованого на результат. На дум­ку вчених, у цьому контексті доцільно застосовувати інструментарій економічної те­орії трансакційних витрат, елементи якого були розроблені О. Уільямсоном. Інший російський науковець В. Сенчагов розробив методологію оцінки, яка спирається на комплексне використання інформаційно-аналітичних процедур, з подальшим аналі­зом динаміки і структури прогнозованих явищ.

Для ефективного використання бюджетних коштів, як зазначають І. Чугунов та І. Запатріна, доцільно оцінювати і порівнювати окремі видатки за їх важливістю для суспільства, здійснити перехід до трирічного формування бюджету, як це робиться, зокрема, в Російській Федерації та ряді інших країн, удосконалити механізм підго­товки та затвердження порядків використання коштів бюджетних програм і субвен- цій на виконання інвестиційних проектів, встановити чіткі критерії вибору відповід­них об'єктів, яким надаватиметься бюджетне фінансування, розподіляти кошти в розрізі адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням ступеня ефективнос­ті використання бюджетних коштів у попередні роки, відповідних показників соці­ально-економічного розвитку. Попри це, у вітчизняній науковій літературі досить слабо розроблені методологічні проблеми проведення оцінки обґрунтованості проек­тів бюджетів (бюджетних показників), через що унеможливлюється науково обґрун­товане оцінювання проектів державного та місцевих бюджетів у процесі їх розгляду, ухвалення й виконання. Тому доцільно запропонувати і впровадити в практику ме­тодичні підходи до оцінювання обґрунтованості бюджетних показників у процесі розробки та розгляду проектів бюджетів.

Методологія оцінки обґрунтованості проектів бюджету спирається на застосуван­ні різних методів аналізу. У літературі найчастіше згадуються такі: методи прийнят­тя управлінських рішень, бальної оцінки, економічного аналізу, економетричні ме­тоди, метод експертних опитувань та ін. На думку І. Чугунова та І. Запатріної, запровадження показників оцінювання в реальну практику бюджетного менеджмен­ту вимагає вдосконалення не тільки механізмів складання, розгляду та затвердження бюджетів, а й управління економічним розвитком держави або громад загалом. При цьому буде доцільним удосконалити механізм посилення позитивного впливу держа­ви чи органів місцевого самоврядування на економічний розвиток шляхом переходу від управління видатками до управління відповідними (запланованими) результата­ми як складової бюджетного проектування.

З методологічного погляду, оцінка обґрунтованості проектів бюджету може бути попередньою (зробленою до ухвалення проекту бюджету), поточною (зробленою в процесі виконання бюджету) або остаточною (зробленою після виконання бюджету). Кожен з даних видів оцінки має важливе значення в бюджетному менеджменті. По­передня оцінка застосовується в процесі встановлення показників проектів бюдже­тів на майбутні періоди. Поточна оцінка необхідна для обґрунтування змін і допов­нень до бюджету поточного періоду, а також для встановлення тенденцій і трендів, які, ймовірно, матимуть місце в майбутньому періоді. Остаточна оцінка необхідна для визначення результативності та ефективності діяльності фінансових органів, роз­порядників бюджетних коштів, інших учасників бюджетного процесу, для подальшо­го використання в науковому пошуку, в процесі вдосконалення методології бюджет­ного проектування тощо.

Попередні оцінки обґрунтованості проектів бюджету передбачають вивчення об­ґрунтованості окремих статей дохідної та видаткової частин проекту відповідного бюджету. Загальну попередню оцінку обґрунтованості проекту державного бюджету на наступний рік можна дати виходячи з показників, складених відповідно до ст. 38

Бюджетного кодексу України, в якій встановлено перелік конкретних документів, які додаються до проекту закону про державний бюджет України. На основі цих показ­ників можна дати узагальнену оцінку бюджетної політики майбутнього періоду через аналіз запроектованих показників, а отже — й оцінити обґрунтованість майбутнього бюджету з точки зору його відповідності державним пріоритетам і реаліям соціаль­но-економічного становища в країні.

При оцінці обґрунтованості проекту бюджету будь-якого рівня доцільно провес­ти аналіз урахування вимог щодо окремих параметрів фінансової безпеки. М. Єрмо- шенко запропонував такі параметри фінансової безпеки держави, які мають бути враховані при формуванні державного бюджету: видатки державного бюджету зага­лом — не більше 20% ВВП, дефіцит державного бюджету — не більше 3% ВВП, рі­вень перерозподілу ВВП через зведений бюджет — не більше 40% ВВП, темп зро­стання державного боргу відносно темпів зростання ВВП — не більше 1 %, внутрішній борг — не більше 30% ВВП, зовнішній державний борг — не більше 70% обсягу експорту і не більше 25% ВВП, витрати на обслуговування і погашення зов­нішнього державного боргу — не більше 18% обсягу експорту. Пропозиції щодо цьо­го питання зроблені також російським науковцем В. Сенчаговим, вітчизняними вче­ними О. Барановським та С. Марченком.

Аналіз видатків на реалізацію соціальних програм із застосуванням показників трьох груп дасть змогу обґрунтувати проекти бюджетів у частині реалізації соціаль­ної функції держави через бюджетний механізм. Поглиблену науково-аналітичну оцінку обґрунтованості проекту державного бюджету можна дати за допомогою роз­рахунку окремих показників, що дозволяє точніше оцінювати проект бюджету за йо­го основними параметрами. Серед таких показників — коефіцієнт стабільності, кое­фіцієнт відповідності, коефіцієнт прозорості.

Коефіцієнт стабільності кількісно характеризує ступінь усталеності (стабільність) бюджетно-податкового законодавства, за допомогою якого розраховуються основні статті доходної частини бюджету. Він може вимірюватись як відношення кількості нових (ухвалених протягом року) законів, що визначають зміни та доповнення до чинних законів, до загальної кількості законів.

Коефіцієнт відповідності кількісно характеризує ступінь виконання вимоги щодо ухвалення і запровадження законів без порушень визначеної процедури. Він може бути встановлений як відношення кількості своєчасно ухвалених протягом останньо­го року законів, які вносять зміни до системи оподаткування з наступного бюджет­ного періоду, до загальної кількості таких законів.

Коефіцієнт прозорості кількісно характеризує рівень адресності доходів, що на­правляються на фінансування окремих видатків. Його можна визначити як відно­шення кількості статей доходів з адресною характеристикою до загальної кількості статей видатків. Зрозуміло, що в ідеалі величина цього коефіцієнта має наближати­ся до 1 (всі доходи повинні мати адресне спрямування), але на практиці це, мабуть, неможливо — хоча б тому, що кількісно статті доходів і витрат не збігаються.

Дата добавления: 2014-12-27