Здатність до рефлексії об’єднує функції поведінки та управління людини своїми вчинками

Важливою але малодослідженою є проблема (особливо на Україні) етнічної ідентифікації особистості як громадянина національної держави.

Рефлексія

Рефлексивна свідомість проявляється в осмисленні і переживанні людиною як окремої дії, вчинку, так і смислу буття. Виникнення у людини здатності до рефлексії свідчить про високий рівень її самосвідомості, готовність не тільки до пізнання самого себе, корекції своєї поведінки, способу життя. Рефлексія виявляється тоді, коли особистість подумки виділяє себе із сфери буття, життєвої ситуації і оцінює в співвідношенні з моральними еталонами – чи так «Я» живу?

В результаті вона може змінюватися, переоцінюючи минуле задля майбутнього, вступати в діалог з собою, уявним співбесідником. В психології підкреслюється ідея діалогічної природи, процесу аналізу особистістю себе. Кожен може захищати, або засуджувати себе в полеміці, дискусії з собою або уявним співрозмовником, що сприяє зіставленню різних точок зору, пошуку істини.

Людина переконує себе, коли має місце протиріччя дій, суджень, коли треба подолати сумніви, прийняти рішення, реалізувати його. Самопереконання може виявлятися в формах самовиправдання та самонавіюванню.В процесі розвитку людини рефлексивна свідомість виступає на різних рівнях і в різних формах. Як властивість індивіда, рефлексивність є здатністю відображати не лише свій образ «Я», а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії рефлексія виступає важливим компонентом моральності поведінки індивіда.

Рефлексія розуму, сумління часто відстає від актів вибору. Акт, дія вибору обумовлюється рішенням волі, післядія – рефлексією, самооцінкою правильності вибору рішення. По суті, самооцінка в цьому випадку виступає як рефлексивне ставлення людини до себе, коли її «Я» одночасно є і суб’єктом і об’єктом самоаналізу.

В рефлексії виявляється боротьба мотивів, моральність особистості. Чим глибша у людини рефлексія, тим важче для неї розв’язання конфліктів. В цьому плані розкривається і поняття карми - психологія само покарання – що знайшло своє відображення в драматичних творах мистецтва: доля царя Едіта у Софокла, Раскольнікова у Ф. Достоєвського, Антея у Л. Українки тощо.

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 3

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Основні теорії темпераменту.

2. Співвідношення природного і набутого в характері людини.

3. Акцентуації характеру.

4. Рівні розвитку особистості і виді здібностей.

5. Діагностика здібностей.

6. Самосвідомість.

7. Самооцінка особистості.

8. «Я-концепція».

Підготувати реферати за темами:

1. Психічні властивості.

2. Психічні утворення.

3. Ієрархія потреб за А. Маслоу.

4. Мотиваційна сфера особистості.

Практикум

5. Опитувальник для вивчення темпераменту (Я. Стреляу).

6. Опитувальник Айзенка.

7. Тест Смішка на визначення акцентуацій характеру.

ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ
ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ І КОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення понять: психічні властивості, стани, утворення.

2. Схарактеризуйте відповідно до таблиці психічні властивості.

3. Визначте професійно значимі для вас психічні властивості, стани.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Понять природу человека. – СПб., 1997.

2. Аграшенков А. Психология на каждый день. – М., 1997.

3. Айзенк Г. Проверьте свои способности. – М.. 1992.

4. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. – М., 1976.

5. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Уч.пос. – Пятигорск, 1990.

6. Бодалев А.А. Психология личности. – М., 1988.

7. Божович Л. Избранные труды. – М., 1995.

8. Бороздина Л.В. Исследование уровня притязаний: Уч. пос. – М., 1986.

9. Венгер Л.А. Педагогика способностей. – М., 1973.

10Вилюнас В.К. Психологические мотивы мотивации человека. – М., 1990.

11. Л апланш Ж. Словарь по психоанализу. – М., 1996. – В 2 т.

12. Леви В. Нестандартный ребенок. – М., 1995.

13. Леонгард К. Акцентуированные личности. – М., 1995.

14. Мелхорн Г., Мелхорн Х. Гениями не рождаются. Общество и способности Человека. – М., 1989.

15. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М., 1986.

16. Норман Д.А. Одаренные дети. – М., 1991.

17. Норман Д.А. Способности и склонности. Комплексные исследования. – М., 1989.

18. Общая психология / Под ред. Л.Петровского. – М., 1995.

19. Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982.

20. Стивенс Дж. Приручи своих драконов. – СПб., 1995.

21. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М., 1982.

22. Фрейд З. Психология бессознательного. – М., 1990.

23. Хорни К.Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. – М., 1993.

24. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986.

25. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб., 1996.

26. Юнг К. Психологические типы. – М., 1996.

27. Якиманская И.С. Развивающее обучение. – М., 1979.

28. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук; К.: Ваклер, 2004

29. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М.: Гуманитарный изд. центр «Владос», 2004.

30. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии. – СПб: Питер, 2004

31. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

32. Макарова Л.Л. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

33. Кроль В.М. Психология. – М.: Высшая школа, 2005.

34. Джурелюк Е.Т. Основы психологии. – Алчевск, 2005.

35. Пашукова Т.І. Практикум із загальної психології. К.: Знання, 2006.

36. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

37. Возрастная психология: детство, отрочество, юность: хрестоматия. – М.: Академия, 2005.

Тема 4
ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

· Емоції та почуття

· Настрої

· Емоційні особливості особистості

· Воля

Емоції та почуття

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об’єкт або ситуацію пов’язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об’єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смута, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер (1929) об’єднав почуття й емоції під загальною назвою «ефективність».

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття – це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.

Дата добавления: 2014-12-27