Ключ до методики Леонгарда-Смішека 3 страница

РЕГУЛЯЦІЯ — вплив на об'єкт з метою стабілізувати його параметри, оптимізувати функціонування, спрямувати його розвиток за певною програмою. Об'єктом соціальної Р. є суб'єкт.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ — особливість пам'яті, яка полягає в не­точності відтворення вивченого матеріалу при спробах згадати його одразу після заучування, запам'ятовування. Р. виявляється в тимчасовому забуванні того, що вивчено.

РЕПУТАЦІЯ — усталена думка про окрему особу, групу, ко­лектив. Р. людини складається на грунті ділових, професійних якостей, моральних і психологічних рис, що найповніше вияв­ляються у спілкуванні з іншими людьми. Р. є поняттям соціаль­ної психології, вона виявляється в соціальних групах і має без­посередній зв'язок із соціальним статусом.

РЕФЛЕКС — закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через централь­ну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. Р. є основною формою нервової діяльності.

РІВНОВАГА — один із видів психофізіологічного стану лю­дини, насамперед її тіла. Підтримання Р. є цілісною функцією, у здійсненні якої найважливішу роль відіграє інтелект. На сенсор­ному рівні Р. регулюється півколовими каналами вуха, зорови­ми, дотиковими та м'язовими відчуттями.

РОЗВИТОК — зміни від простого до складного, від нижчого Ідо вищого в результаті накопичення кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.

РОЗУМ — вища форма теоретичного осягання дійсності, сві­доме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.

РОЗУМІННЯ — процес мислення, спрямований на вияв­лення (з'ясування) істотних рис, властивостей і зв'язків пред­метів, явищ, подій. Фізіологічною основою Р. є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, актуалізація минулих умовних зв'язків і створення нових тимчасових зв'язків. Р. належить до сфери інтелекту, однак спирається на емпіри­чний досвід. Важливу роль у Р. відіграють загальнопсихологічні категорії: образ і дія. Реалізується Р. головним чином через мову і мовлення, а та­кож через певні жести, міміку, знаки, дії.

РОЗУМОВИЙ ВІК — показник, що використовується в де­яких тестах інтелекту і вказує на вік, для якого одержана дослі­джуваним оцінка є типовою. Використовується в деяких тестах для обчислення коефіцієнта інтелектуальності.

РОЗЩЕПЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ - хворобливий психічний стан роздвоєння свідомості суб'єкта спостерігається при істерії, сомнамбулізмі тощо.

С

САДИЗМ — а) статеве збочення, уперше описане в романах французького письменника XVIII ст. де Сада. С. виявляється у намаганні заподіяти біль партнерові під час статевих відносин, б) патологічна пристрасть до жорстоких вчинків, катування. Завдаючи фізичних мук іншим, садист дістає насолоду. Проти­лежність мазохізму.

САМОВИХОВАННЯ — усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на надбання позитив­них якостей, звичок і подолання негативних.

САМОВЛАДАННЯ — один із суттєвих виявів вольової риси характеру людини, що полягає в здатності її свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями.

САМОКОНТРОЛЬ — у психології один із виявів свідомої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою за­безпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'явленим вимогам, нормам, правилам, зразкам.

САМОЛЮБСТВО — емоційне ставлення, яке відображає оцін­ку власної особистості. Різкі вибухоподібні вияви С. особливо властиві юнакам і дівчатам у період статевого дозрівання. Без С. немає особистості. Однак надмірне С. шкідливе і для навколиш­ніх, і для самої особи. Воно перешкоджає бачити позитивні риси інших людей, може призвести до себелюбства й егоїзму.

САМООЦІНКА — судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. С— вияв критичного ставлення людини до себе. Основними параметрами С. є ступінь адекватності, висота і міра стійкості. Суттєвою якісною характеристикою С. є ступінь її самокритичності.

САМОПОЧУТТЯ — поняття психології, у якому фіксується цілісне враження про діяльність внутрішніх органів, перифери­чної і центральної нервової систем, психологічний настрій лю­дини.

САМОСВІДОМІСТЬ — усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності, як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, власних дій та вчинків, їх мо­тивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо.

САМОСПІЛКУВАННЯ — спілкування людини із собою. Виявляється в обміні власними думками і почуттями, розмовах із собою, роздумах на самоті тощо. С. відіграє значну роль у пі­знанні людиною своїх позитивних і негативних рис, самооцінюванні і самоконтролі, а отже, і адекватній регуляції поведінки людини у її ближньому і віддаленому соціальному середовищі.

САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ — спостереження за своїми дія­ми, вчинками, думками, почуттями. С. є необхідною передумо­вою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

САМОТНІСТЬ — психічний стан людини, який виявляєть­ся в дефіциті спілкування, ізольованості від інших людей. За­лишена наодинці з собою, людина відчуває ущербність, незруч­ність, тугу.

СВІДОМЕ — сфера психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів. С. є протилежним станом несвідомого.

СВІДОМІСТЬ — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предме­тів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

СВІТОГЛЯД — інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у ціннісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію лю­дини, її ставлення до дійсності і до самої себе. На відміну від філософії, яка є засобом теоретичного освоєння світу.

СВЯТИНЯ — найвища моральна цінність. С. є предметом безмежної віри, абсолютним еталоном оцінювального, критич­ного ставлення до дійсності. Переконання, принципи, ідеї, ідеа­ли, що стали для особистості. С— є базовими, системоформуючими факторами моральної свідомості і суб'єктивного життєво­го світу людини. С. уособлює квінтесенцію людської сутності індивіда, становить ціннісну основу моральних почуттів — сові­сті, ненависті, любові, гідності, честі.

СЕБЕЛЮБСТВО — вияв індивідуального егоїзму, негатив­на риса людини, зосередженість на власній персоні, закоханість у власне «я», нездатність або небажання розуміти потреби, інте­реси, радощі чи біль інших людей.

СЕКСОЛОГІЯ— галузь комплексних наукових досліджень статевого життя людини. Психологічний аспект С. полягає у вивченні психології статі, статевої соціалізації, процесів форму­вання сексуальної поведінки індивідів.

СЕКСОПАТОЛОГІЯ — розділ медицини, що вивчає хвороб­ливі розлади статевого життя і засоби їх лікування. Психологія роз­глядає психопатологічні реакції особистості та її статеві розлади.

СЕКСУАЛЬНІСТЬ — риса індивіда, пов'язана з його став­ленням до осіб протилежної статі. У нормальної людини почут­тя С. виникає в підлітковому віці і досягає найвищого розвитку в зрілому.

СЕНЗИТИВНИЙ ВІК —найсприятливіший вік для розвит­ку тих або інших психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.), що визначають психічний розвиток дитини і ма­ють вирішальне значення для її навчання і виховання.

СЕНС ЖИТТЯ — кардинальна світоглядна проблема люд­ського існування, у якій усвідомлюється сутність людини, її міс­це у світі, життєве призначення. Проблема С. ж. виникає внаслі­док критично-оцінювальної рефлексії, що спрямована на осно­воположні засади буття людини.

СЕНСИТИВНІСТЬ — своєрідна чутливість людини. С, вхо­дячи в структуру рис особистості, відбиває сенсорну організа­цію людини, перебігу неї сенсомоторних реакцій.

СЕНСОРНИЙ — чуттєвий, пов'язаний з відображенням дій­сності за допомогою відчуттів і сприймань. Психофізіологічний механізм сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі — відповіді на вплив умовного подразника — і зміні чутливості.

СИМВОЛ — цілісна ідейно-образна структура, що узагаль­нено відбиває реальні предмети і явища. С. у нерозгорнутій фор­мі містить у собі всі можливі конкретизації предмета, багатозна­чну смислову перспективу його розгортання в дійсності.

СИМВОЛІЧНЕ МИСЛЕННЯ - мислення наочними обра­зами (символами), нерідко цілими картинами. С. м. є важливим компонентом професійного мислення письменників, художни­ків, артистів, архітекторів та ін. В окремих людей виявляється під час сновидінь. При надмірних виявах і збоченнях є симпто­мом психічних захворювань. Властиве дітям (тут, напевне, ве­лику роль відіграють прослухані і прочитані казки).

СИМПАТІЯ — почуття приязні, прихильності, доброзичли­вості до когось. Може виникати на ґрунті природної привабли­вості, єдності суспільних ідеалів, світоглядних і моральних по­зицій.

СИМПТОМ — характерний вияв, ознака певного захворю­вання, явища. У психології і психіатрії розрізняють суб'єктивні й об'єктивні С.

СИМУЛЯЦІЯ — удаване вираження почуттів або певного фі­зичного стану (захворювання) з метою введення когось в оману. При С, як правило, переслідуються егоїстичні і корисливі цілі.

СИНТЕЗ — процедура з'єднання у процесі наукового пізнан­ня різних елементів, властивостей, характеристик, що склада­ють об'єкт, в одне ціле. Зміст синтезу полягає в отриманні ново­го знання про об'єкт на основі встановлених відношень, власти­востей, взаємодій і зв'язків між його частинами.

СИТУАТИВНА ПОВЕДІНКА - поведінка тварин чи лю­дини, яка виникає і змінюється під впливом певної ситуації. Оскільки сама ситуація є надто динамічною, то і С. п. є швидко­змінною.

СКАНДАЛ — форма спілкування людей, виникає за умов повного зруйнування позитивних контактів. Причини С. мо­жуть бути різними, але найчастіше вони психологічні: невміння і небажання зрозуміти свого партнера в суперечці, доведення цього нерозуміння до найвищої точки.

СКЕПТИЦИЗМ — а) філософська концепція, яка будується на сумніві у можливості істинного пізнання реального світу; б) психологічний стан невпевненості людини у чомусь, у комусь, сумнів.

СКУПІСТЬ — морально-психологічна риса людини, яка ви­являється у нездатності поділитися з іншими людьми своїми ма­теріальними і духовними здобутками. Протилежною рисою є щедрість.

СМИСЛ — ідея, ідеальний зміст, інформація, що її несе та чи інша подія, ситуація, предмет (напр., С. життя, С. події, С. худож­нього твору тощо).

СНОВИДІННЯ — більш чи менш яскраві образи, що вини­кають під час сну.

СОВІСТЬ — особистіша форма морально-емоційного само­контролю, компонент моральної самосвідомості. С— афективно-когнітивна структура: у результаті самооцінки за певною цін­нісною шкалою (за критеріями добра і зла, справедливості, по­рядності) виникає почуття вини, гостре емоційнотривожне переживання невідповідності своїх думок або дій суспільно ви­значеним етичним зразкам бажаної і ідеальної поведінки.

СОМНАМБУЛІЗМ — розлад свідомості, стан глибокого гі­пнотичного сну, під час якого людина автоматично робить спритні і цілеспрямовані рухи, хоча вони і несвідомі. Про свої пригоди уві сні (ходіння, перекладання речей тощо) людина, прокинув­шись, не пам'ятає.

СОН — психічний стан, протилежний неспанню, при якому відсутні рухи, ослаблені м'язи, пригальмована діяльність централь­ної нервової системи.

СОРОМ — почуття, що виникає в результаті усвідомлення людиною невідповідності своїх дій та вчинків тим нормам, яких вона повинна дотримуватися у своєму житті. С— один із аспек­тів функціонування такого регулятора соціальної поведінки осо­бистості, як совість. Провідну роль у переживанні С. відіграють моральні норми, які функціонують у найближчому соціальному оточенні індиві­да (сім'я, навчальний чи трудовий колектив, друзі і знайомі).

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ - процес перетворення люд­ської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистос­ті, включення у суспільне життя як активної і дійової сили.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — сукупність індивідів (особистос­тей), яка є одиницею структури суспільства. С. г.— поняття соціо­логії і соціальної психології, у ньому фіксується об'єктивний факт об'єднання людей на основі матеріальних інтересів (стійкі групи), прагнень, уподобань тощо.

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — наука, яка вивчає причини, механізми та закономірності спільної діяльності людей, їх пове­дінки в групах і спільнотах, емоційні переживання, особливості взаємного спілкування, а також виникнення психічних станів індивіда в груНі, колективі.

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ - одна з основних категорій соціальної психології, що розкриває сукупність суспільних і пси хологічних умов, серед яких людина живе і з якими постійно стикається в процесі життя. У С. с. входять індивіди, групи, ко­лективи, соціальні прошарки і інші спільності.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ - це резуль­тат співпраці людей, їх міжособистісна взаємодія, яка відбива­ється на психологічному самопочутті особистості.

СОЦІОМЕТРІЯ — галузь соціальної психології, предметом якої є міжособові відносини в малих соціальних групах.

СПІЛКУВАННЯ — один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. За обсягом С. є дуже широким по­няттям і разом з поняттям діяльності належить до категоріаль­ного ладу психологічної науки. С. є необхідним елементом гру­пової діяльності людей.

СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ — означає спільні цілеспрямовані дії людей. Соціальна психологія вивчає об'єктивні закономір­ності спільної діяльності, її мету і мотивацію.

СПІРИТИЗМ — містичне вчення, яке проповідує віру в ду­хів, у те, що людина нібито за допомогою медіума може спілку­ватися з духами.

СПОВІДЬ — максимально щире морально-психологічне са­морозкриття особистості. Потреба у С. виникає внаслідок боліс­ного, нестерпного переживання невідповідності свого життя принципам і вимогам морального ідеалу. Змістом С. є перехід прихованого, таємного в явне, коли людина відверто відкриває справжні мотиви своїх вчинків, зізнається у тяжкій провині, усві­домлює несвідомі потяги, антисоціальні за своєю спрямованістю.

СПОКІЙ — стан психофізіологічної і психічної рівноваги, коли знижується інтенсивність життєдіяльності, вгамовується інтелектуальна, вольова й емоційна активність індивіда. С. на­ступає внаслідок зняття психологічної напруги (можливо шля­хом релаксації).

СПОКУСА — зовнішній привід або внутрішній потяг для по­рушення людиною обіцянки, клятви, заповіді, норм поведінки, принципів, ідеалу. Зовнішня С. сприймається індивідом як над­то приваблива можливість задовольнити свої значущі потреби, такий предмет, що концентрує у собі мету і об'єкт прагнення. Внутрішня С. виникає внаслідок негативних схильностей, не­доліків характеру, переваги емоційності над розсудливістю.

СПОКУТУВАННЯ — психологічна плата людини за свою про­вину, форма морального самоочищенняу релігійній психології С.

СПОСІБ ДІЙ — система дій, потрібних для розв'язання пев­них завдань, операційна сторона діяльності. У С. д. можна виді­лити такі функціонально важливі елементи: виконавчий, орієн­тувальний, контрольний.

СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ — риса особистості, полягає в по­стійній спрямованості ЇЇ сприймання на певне явище природи, суспільства, мистецтва, техніки тощо. С. є важливим компонен­том інтелекту людини, вона має бути притаманна вченому, мит­цеві. С. формується в процесі навчання, виховання, трудової ді­яльності.

СТАНДАРТ — норма, зразок, мірило.

СТАРАННІСТЬ — риса людини, яка виявляється у прагненні до сумлінного,ретельного виконання певного виду діяльності.

СТАТЕВИЙ ІНСТИНКТ — інстинкт, пов'язаний з продов­женням роду, виявляється в потязі до осіб протилежної статі, статевому зближенні і зляганні. Фізіологічно С. і. пов'язаний з діяльністю статевих залоз внутрішньої секреції. С. і. досить ви­разно виявляється у періоди статевого дозрівання (12-15 ро­ків), на повну силу — у зрілому віці, затухає і згасає під старість. Людина на основі інтелекту, волі, соціальних норм може свідо­мо керувати своїм життям.

СТАТУС СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ - становище, яке посідає індивід або група серед інших людей чи груп; відби­ває ступінь відповідності якостей та рольової поведінки індиві­да груповим нормам і вимогам суспільства.

СТИЛЬ — відносно стійка сукупність характерних і повторю­ваних рис людини, які виявляються у її мисленні, поведінці, спіл­куванні. С. виробляється у ході теоретичного і практичного осво­єння людьми навколишньої дійсності і передбачає, з одного боку, гнучке пристосування до неї, а з другого — її революційну зміну

СТИЛЬ ЖИТТЯ — єдність змістовно-світоглядних і формаль­но-композиційних аспектів, соціально-психологічної активнос­ті людини, специфічна виразність життєвиявлення. Певною мірою цілісна і складна співвідносність стилю діяльності, стилю мислення і стилю відчуття. С. ж. з'являється тоді, коли життєва практика людини організується у типові форми світогляду знач­ними життєвими цілями, свідомими принципами, суспільно значущими цінностями, ідеалами.

СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ (керівництва) — стійка сукупність особистісних та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

СТРАТЕГІЯ — розв'язання завдань, діяльність, поведінка. Поняття С. увійшло в психологію з військової теорії та теорії ігор. Термін С. набуває самостійного значення (на відміну від алгоритму, методу тощо) лише тоді, коли йдеться про вияв рис особистості, які відбиваються у домінуючій тенденції її розумових дій або поведінки взагалі.

СТРАХ — емоційна реакція людини чи тварини на справж­ню або уявну небезпеку. У тварин С. виникає на ґрунті таких ін­стинктів, як самозахист, самозбереження. У людини емоції С. виникають, головним чином, як умовні рефлекси, як механізми саіморегуляції організму в навколишньому середовищі. С. у лю­дини характеризується депресивними, психічними станами, не­спокоєм, нервуванням, прагненням вийти з неприємної ситуації.

СТРЕС — емоційний стан організму, виникає у напружених обставинах. У стресовому стані людина припускається поми­лок у розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення), спостерігається розлад координації рухів, неадекватність емоцій­них реакцій, дезорганізація і гальмування всієї діяльності. СУБ'ЄКТ — суспільний організм, чия практична і пізнаваль­на активність спрямована на об'єкт.У психології С. є індивід або соціальна спільність, що цілеспрямовано діє з метою задоволен­ня своїх потреб. Індивідуальний С— це матеріально-тілесна істота, конкретне «я», що локалізоване в об'єктивно існуючій системі просторово-часових координат.

СУБ'ЄКТИВНІСТЬ — ставлення до когось або чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтереса­ми, смаками, уподобаннями суб'єкта.

СУДЖЕННЯ — основна форма мислення, у якій стверджу­ється або заперечується наявність у предметах і явищах тих або інших ознак, властивостей, зв'язків або відношень між ними.

СУМЛІННІСТЬ — риса особистості, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності, відповідальність за свої вчинки. Сум­лінна людина не просто робить щось, а виконує це вчасно, на високому якісному рівні, прагне домогтися у своїй діяльності найбільшого ефекту.

СХИЛЬНІСТЬ — стійка орієнтованість людини на щось, ба­жання виконувати певну працю. С. до діяльності пов'язана із здатністю її виконувати, між ними існує кореляція, хоч у прак­тиці відомі окремі випадки їх розбіжності. С. до певного виду праці слід враховувати при виборі людиною професії.

Т

ТАКТ (ТАКТОВНІСТЬ) — почуття міри, що підказує люди­ні найделікатнішу лінію поведінки у відношенні до когось, чо­гось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи по­вагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.

ТАКТИЛЬНИЙ — той, що належить до дотикових відчут­тів, сприймається дотиком.

ТАЛАНТ — якісно вищий рівень здібностей особистості. Це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдаровано­сті з працею. Передумовою таланту є задатки людини, які мо­жуть перетворитися на реальність при наявності сприятливих соціальних факторів.

ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — процес створення матеріальних цін­ностей і творів мистецтва, відкриття в науці, раціоналізаторський винахід у техніці тощо. Основні етапи Т. п.— задум, робота, спрямована на його реалізацію, пошук оптимальних методів вті­лення задуму, обнародування результатів творення, реалістичне ставлення до їх публічних оцінок, удосконалення твору на базі критичних зауважень, доопрацювання, переробка твору тощо.

ТВОРЧІСТЬ*- продуктивна людська діяльність, здатна по­роджувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспіль­ного значення.

ТЕЗАУРУС — у психології — сукупність понять, накопиче­них упродовж історії розвитку пізнання людиною явищ психіч­ної реальності, словник термінів науки. Т. відображає обсяг і якість інформації, якою володіє наука про предмет свого дослідження. У системі Т. будь-якої науки, у тому числі і психології, відбува­ються постійні зміни, суть їх коротко можна виразити в таких го­ловних тенденціях: творення нових понять, поглиблення і роз­ширення сфери застосування лексикону наукової психології.

ТЕЛЕПАТІЯ — дослівно «відчування на відстані», явище, що вивчається парапсихологією і полягає у спілкуванні між пере­давачем і приймачем інформації (індуктором і реципієнтом) подумки. Завдяки явищу Т. двоє людей можуть, у певному ста­ні, обмінюватись один з одним інформацією без безпосередньо­го впливу на відомі органи чуття.

ТЕМПЕРАМЕНТ — індивідуально-типологічна характери­стика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

ТЕРМІН — слово або словосполучення, що означає чітко окреслене, спеціальне поняття певної галузі науки, техніки, ми­стецтва, суспільного життя тощо.

ТЕСТ — система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини; завдання стан­дартної форми, виконання якого повинно виявити наявність певних знань, умінь і навичок, здібностей або інших психологіч­них характеристик — інтересів, емоційних реакцій тощо. Тесто­ві оцінки мають відносний характер, оскільки вказують лише на місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми.

ТЕСТИ ПСИХОЛОГІЧНІ — система прийомів для випро­бування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини. Застосовується як у наукових, так і практичних цілях.

ТЕСТИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ - система прийо­мів для випробування та оцінювання окремих соціально-псиІхологічних рис і властивостей людини, груп людей.

ТЕХНОЛОГІЯ — сукупність прийомів і способів отриман­ня, обробки та переробки (зміни стану, властивостей, форми) сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів у різних га­лузях промисловості, будівництві тощо; наукова дисципліна, що розробляє і вдосконалює ці прийоми та способи.

ТОВАРИСЬКІСТЬ — інтегративна риса особистості, вияв­ляється у прагненні і вмінні спілкуватися з людьми, у відкрито­сті внутрішнього світу, у привітності, доброзичливості; з одного боку, Т. важлива передумова міжособистісного спілкування, з другого — саме в спілкуванні, його інтенсивності, змістовній насиченості виявляються кращі риси Т. людини.

ТОНУС ЖИТТЄВИЙ — рівень емоційно-психологічної ак­тивності людини, психоенергетичний аспект життєдіяльності.

ТОЧНІСТЬ — високий ступінь відповідності об'єктивним даним, дійсності.

ТРАДИЦІЯ — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних групах.

ТРАНС — психічний розлад характеризується автоматичністю поведінкових актів у стані затьмареної свідомості. Т. є результатом екстремального психічного впливу, приголомшення, трагічного випадку, потрясіння. Т.— прояв інстинкту самозбереження, який захищає психіку від надмірних емоційних переживань, реакція людини на руйнівну психічну напругу. Окремо виділяють Т. як патологічний стан організму і мозку — сомнамбулізм.

ТРИВОГА — емоційний стан людини, який виникає в умо­вах ймовірних несподіваних ситуацій: як при відстроченні, за­тримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, по­боюванням, тугою.

У

УВАГА — форма психічної діяльності людини, що виявля­ється у її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

УМІННЯ — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, нави­чок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

УМОВИВІД — одна з головних форм теоретичного мислен­ня (поряд з поняттям і судженням), спосіб логічного зв'язку ви­словлювань. Структурно У. складається з трьох і більше суджень, деякі з них називаються установками, а результат У.— виснов­ком. У. дає опосередковане і узагальнене знання про дійсність і її відображення у свідомості людини. У. є ознакою високого роз­витку абстрактно-логічного мислення людини.

УМОВНИЙ РЕФЛЕКС — один із двох основних типів реф­лексів, відкритий і всебічно досліджений великим російським фізіологом І.П. Павловим (1849—1936). Різноманітні види У. р. утворюються за певних умов у процесі життєдіяльності організ­му на базі вроджених, безумовних рефлексів. У. р. виникає в результаті кількаразового поєднання дії безумовного подразни­ка (зокрема, харчового) з дією будь-якого чинника.

УПЕВНЕНІСТЬ — психічний стан людини, коли в неї сум­ніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. У. будується на знанні, тісно пов'язана з переконанням, однак переконання має цілком визначену практичну спрямованість, воно спонукає лю­дину здійснити те, у чому вона впевнена.

УСПІХ — позитивний результат праці, діяльності, здобуток, доробок. Категорія У. відбиває факт найвищого досягнення по­ставленої мети.

УСТАНОВКА — стан готовності до певної активності, спря­мованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

УЯВА — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду.

УЯВЛЕННЯ — чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття. Ос­новою У. є минулий досвід людини, попередні сприймання і від­буття. Фізіологічним механізмом У. є оживлення в корі мозку раніш утворених тимчасових нервових зв'язків, оживлення по­передніх відчуттів і сприймань.

ф

ФАВОРИТ — той, кому протегує впливова, знатна особа. Фаворитство, як своєрідне суспільне явище, дістало поширен­ня в Європі у період абсолютизму. Психологічною основою фаворитства є необмежене покровительство певній особі на ґрун­ті особистої прихильності до неї. Ф. є привілейованою особою в певній соціальній групі.

ФАКТОР — чинник, умова, рушійна сила, причина якогось явища.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ — зумисне викривлення або неправиль­не тлумачення фактів, явищ дійсності з корисливих міркувань. Ф. можуть піддаватися речі (підробна, фальшива річ, фальшиві гроші або цінні папери), продукти (підробний продукт, фальси­фікат), наукові або літературні твори, культурні цінності.

ФАМІЛЬЯРНІСТЬ — стиль поведінки людини виявляєть­ся у безцеремонності, панібратстві.

ФАНТАЗІЯ — процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Суто людська психічна властивість, необхід­ний компонент творчої діяльності. Ф. тісно пов'язана з мрією і уявою. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною.

ФАТУМ — поняття буденної свідомості, що виражає збіг об­ставин, життєвий шлях, талант, невідворотність чогось. У міфо­логії Ф. виступає як ірраціональна і непізнаванна сила, що напе­ред визначає події, вчинки, поведінку.

ФЕНОМЕН — виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

ФОБІЇ — нав'язливі страхи, які людина не в змозі переборю­вати.

ФОРМА — вигляд, образ, устрій.

ФУНКЦІЯ — у широкому розумінні діяльність, обов'я­зок, призначення. У психології — існування і вияв певного психічного явища в діяльності (наприклад, свідомість є Ф. високоорганізованого мозку, система навичок індивіда, яка включається в дію внаслідок відповідної стимуляції).

X

ХАРАКТЕР — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе, як і світогляд, X. є стрижнем особистості, головним чинником, який визначає індивідуальність.

ХВИЛЮВАННЯ — психічний стан людини, зумовлений під­вищеним збудженням нервової системи, перевантаженням її по­зитивними або негативними переживаннями. X. є показником емоційного стану людини.

ц

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА - головна частина нервової системи тварин і людини, яка складається з нервових клітин (нейронів) та їх відростків. У Ц. н. с. входить спинний та головний мозок. Функція Ц. н. с— виконання простих і складних високо диференційованих відображувальних реакцій, так званих рефлексів.

ЦИКЛ ЖИТТЄВИЙ — послідовність вікових фаз індивіду­ального розвитку людини від народження до смерті. Поняття Ц. ж. відображає психофізіологічну еволюцію організму індивіда протягом біологічного життєвого часу. Вікова періодизація Ц. ж. включає фази: вік немовляти, раннє дитинство, дитинство, юність, молодість, зрілість, старість, похилий вік.

Дата добавления: 2014-12-27