Методи психодіагностики у психосоматиці

Провідним методом психодіагностики у психосоматиці є бесіда.

Психодіагностична бесіда [17]:

1. Спочатку ставлять запитання про скарги, які спричинили звернення до психолога: “Що привело Вас сюди?”. Скарги зумовлюють необхідність розпитати пацієнта про зміст попередніх переживань. Важливо, щоб пацієнт розповів про свій стан власними словами. При цьому необхідно відмічати мовленнєві конструкції, якими він користується, описуючи свої скарги і картини своєї хвороби.

2. Наступне запитання дозволяє уточнити час появи хворобливихпереживань: “Коли Ви це відчули вперше?”. Встановлюються періоди наступних погіршень і покращань. Важливий термін, аж до дня і часу.

3. Вирішальним для розуміння внутрішніх конфліктів і зовнішніх зв’язків є запитання про життєву ситуацію на момент початку хвороби: “Що діялось у Вашому житті, коли це сталося? Що на той час з’явилося нового у Вашому житті, хто з’явився у Вашому житті та хто пішов із нього?”. Це запитання про невдачі, зміни в роботі, переміни із житлом, втрати. Спогади слід викликати у формі вільних асоціацій. На ті драматичні події, про які пацієнт говорить як про звичайні, слід звернути особливу увагу.

4. Ретроспективний погляд надає можливість знайти життєві ситуації, які викликали хворобу в дитинстві: “Розкажіть мені ще трохи про себе, може, щось із дитинства”, “Розкажіть трохи про своїх батьків” чи “Якою Ви були дитиною?”, “Що для Вас було важливою подією в житті?”.

5. На завершення створюється картина особистості пацієнта в цілому. Якщо враховувати його душевні переживання й поведінку, то можна оцінити значення симптоматики, ситуації захворювання й даних анамнезу. “Що це означає для Вас? Як Ви це пережили?” – такі запитання приводять пацієнта до розуміння власних способів реагування.

Діагностична бесіда має частково характер провокації. Психолог, підбадьорюючи, ставить відверті запитання, які наштовхують пацієнта на відповідь, але не фіксують на них увагу, даючи лише напрямок для міркування: “Розкажіть мені про це детально. Як це переживалося Вами тоді?”. Важливими є ті моменти бесіди, коли пацієнт замовкає, немовби зустрів внутрішню перепону. Це шлях до розуміння внутрішніх переживань.

Уміння ставити запитання є важливою професійною навичкою психолога. С. Кулаков [13] пропонує такий параметр диференціації запитань, як континуум локусу змін, які стоять за цими запитаннями. На одному полюсі континуума лежить переважно орієнтувальна діагностична мета, а на іншому полюсі – мета втручання (досягнення змін). Другу важливу вісь для диференціації запитань пов’язано зі змінами у припущеннях про зміст психічних феноменів у психотерапевтичному процесі.

Тоді на одному полюсі опиняються переважно лінійні цілі, а на іншому – циркулярні (системні). Перетин цих двох вісей дає чотири квадрати, відповідні чотирьом основним типам запитань (рис. 4).

Діагностична мета

Рис. 4. Диференціація запитань згідно з цілями, за С. Кулаковим [13]

1. Лінійні запитання – це запитання типу: “Хто це зробив? Де? Коли? Чому?”. Більшість інтерв’ю починаються зазвичай з декількох лінійних запитань. Психотерапевт намагається з’ясувати конкретну причину проблеми.

2. Циркулярні запитання ставлять, щоб спеціаліст міг розібратися в ситуації клієнта. Провідна гіпотеза під час постановки гіпотез інтеракційна й системна. Робиться припущення, що одне явище якось пов’язано з іншим. Питання формулюються для з’ясування стійких картин стосунків у ланцюгу, які пов’язують особистість, об’єкт, дії, сприйняття, ідеї, почуття, події, настанови, контекст.

3. Для стратегічних запитань характерна коригувальна функція. Спеціаліст поводиться, як вчитель, інструктор, суддя. Директивність психотерапевта може бути прихованою, але проходить крізь контекст, час та інтонацію.

4. Рефлексивні запитання – це запитання, які сприяють особистісному зростанню шляхом стимуляції відповідей, які дозволяють створити нові конструктивні настанови.

Поряд із бесідою в діагностичних цілях може бути застосовано психологічні опитувальники, які надано в матеріалах до практичних занять.

3.3. Психосоматика в класифікаторах хвороб [13]

У клінічній практиці виникло власне розуміння психосоматичних розладів, яке охоплює соматичні порушення без “однозначного органічного субстрату”. Варіанти соматоформних розладів відбито двома провідними класифікаційними системами світу – МКХ-10 та DSM-IV.

Соматоформні розлади в МКХ-10 (F-45)

· Соматизований розлад (F 45.0).

· Соматоформна вегетативна дисфункція (F 45.1).

· Конверсійний розлад (F 44. хх).

· Соматоформний больовий розлад (F 45.4).

· Іпохондрія (F 45.2).

· Дисморфофобічний розлад (F 45.2).

· Соматоформний розлад не уточнений (F 45.9).

Соматоформні розлади – соматичні симптоми, які не можна достатньою мірою пояснити органічними захворюваннями та які не є вторинними наслідками іншої психічної симптоматики.

Соматизований розлад – соматоформний розлад, який характеризується значною кількістю фізичних нездужань (вираженість), що повторюються (постійність) і не мають органічної основи (синдром Бріке). Термін “соматизація” було введено в медичну практику як альтернативу конверсії.

Соматоформні вегетативні розлади – множинні соматоформні симптоми, відрізняються тим, що суб’єктивні відчуття та скарги не є вираженими та постійними і не пов’язуються хворим з одним органом або системою (наприклад, прискорене серцебиття, почервоніння, піт, тяжкість в епігастрії, неприємні відчуття в животі).

Конверсійні розлади розуміють як порушення фізіологічних функцій, які втрачають саморегуляцію внаслідок психологічних проблем.

Конверсія – трансформація емоційних порушень у рухові, сенсорні та вегетативні еквіваленти. В утворенні істеричних соматоформних розладів відіграє роль первинний і вторинний зиск. Первинний зиск полягає в тому, що істеричні симптоми не допускають внутрішній конфлікт до свідомості, а вторинний – істеричні симптоми викликають в інших добре ставлення до хворого чи дозволяють йому уникнути неприємної діяльності.

Іпохондричні соматоформні розлади – такі розлади, за яких люди неправильно інтерпретують незначні симптоми, пов’язані з функціями організму, чи занадто сильно реагують на них.

Дисморфофобія – надзвичайна стурбованість із приводу недоліків зовнішності.

Соматоформний больовий розлад – зумовлює біль, провідну роль у виникненні, силі й тривалості якого відіграють психологічні форми.

Дата добавления: 2014-12-27