Шахрай В.М

Київ - 2006

В.М. Шахрай

Вопросы и упражнения к первому разделу

1 Современное определение геометрии.

2 Понятие отображения.

3 Отличие отображения на и отображения в.

4 Прямое и обратное отображение; понятие взаимно-однозначного отображения.

5 Примеры взаимно-однозначного и одно-многозначного отображения.

6 Понятие преобразования; основные положения (аспекты, свойства) преобразований.

7 Понятие инвариантной точки, инвариантной фигуры.

8 Отличие преобразований 1-го и 2-го рода.

9 Понятие тождественного преобразования.

10 Понятие инволюционного преобразования, привести пример.

11 Понятие произведения преобразований.

12 Основные группы преобразований и их инварианты.

13 Преобразования группы движений.

14 Понятие главной группы.

15 Перечислить и построить все движения, переводящие в себя следующие фигуры:

– ромб;

– квадрат;

– равносторонний треугольник;

– равнобедренный треугольник.

ТЕХНОЛОГІЇ

СОЦІАЛЬНОЇ

РОБОТИ

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

УДК 364.(075.8)

ББК 65.272я73

Ш32

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(лист №14/18.2-866 від 03.04 2006 р.)

Рецензенти:

Шеремет Л.П. - доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Білоцерківського інституту економіки та управління ВМУРоЛ "Україна";

Чугаєвський В.Г. - кандидат педагогічних наук, заступник декана факультету соціології та психології Київського національного універси­тету ім.Т.Шевченка;

Кравченко Т.В. - кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України.

Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.

Розкриваються теоретико-методологічні основи технологій соціальної роботи, дається характеристика загальних, міждисциплінарних та найважливіших конкретних технологій соціальної роботи. Призначений для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальні­стю "Соціальна робота".

© Шахрай В.М, 2006

© Центр навчальної літератури, 2006.

Зміст

Вступ. 4

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи 5

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери. 5

Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій. 14

Тема 3. Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи. 20

Тема 4. Технологія соціальної експертизи. 31

Тема 5. Технології проектування в соціальній роботі 41

Тема 6. Технології соціального передбачення. 49

Тема 7. Технології соціальної профілактики та адаптації 55

Тема 8. Технології соціальної реабілітації та терапії 68

Тема 9. Технології групової роботи. 78

Тема 10. Технології консультування та посередництва. 88

Тема 11. Технології зв'язку з громадськістю.. 102

Модуль ІІ. Міждисциплінарні технології і методики соціальної роботи. Конкретні технології соціальної роботи. 118

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі 118

Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі 124

Тема 14. Психологічні технології в соціальній роботі 135

Тема 15. Технології соціального захисту населення. 145

Тема 16. Технології соціальної роботи з сім'єю.. 169

Тема 17. Технології соціальної роботи з жінками. 185

Тема 18. Технології соціальної роботи з людьми літнього та старого віку. 198

Тема 19. Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками. 208

Тема 20. Технології соціальної роботи з молоддю.. 223

Тема 21. Технології соціальної роботи з інвалідами. 239

Тема 22. Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі 251

Тести. 266

Тезаурус. 277

Рекомендована література. 282

Вступ

Технологізація соціальної роботи, як і будь-якої іншої діяль­ності в соціальній сфері, є відображенням об'єктивних вимог, що висуваються науково-технічним й соціальним прогресом. Вона завжди має інноваційний, творчий характер, тому що пов'язана з постійним пошуком більш досконалих і, як на­слідок, більш ефективних способів використання ресурсів людини, її фізичного й інтелектуального потенціалу. Впровад­ження технологічного підходу в практику організації соціаль­ного обслуговування й соціальної допомоги найбільш уразли­вих прошарків населення - це стратегічний напрямок, що має в своїй основі відмову в роботі з людьми від методу "проб і помилок" та постійну орієнтацію на високий кінцевий резуль­тат за оптимальної витрати сил і засобів.

Без знань теорії соціальних технологій, принципів технологі­чного підходу до професійної діяльності і конкретних методик роботи з клієнтом неможливі планування, організація й здійснен­ня соціального менеджменту і соціальних послуг. Знання та досвід регулювання людських стосунків у формі конкретної тех­нології можна передавати від одних спеціалістів до інших, у ко­роткі терміни навчати кадри мистецтву роботи з людьми.

Технологічно підготовленому спеціалісту значно легше ос­воїти професійну специфіку в конкретній галузі практичної діяльності і більш ефективно виконувати свої професійні функції. Звичайно, тепер поки що зарано говорити про повну технологізацію роботи соціального працівника. Але в багатьох напрямах соціальної роботи вже визначені певні алгоритми і розроблені відповідні технології. Процес технологізації соціаль­ної роботи розширюється і вдосконалюється.

Для того, щоб майбутні соціальні працівники ще в стінах навчальних закладів оволоділи знаннями й вміннями, необхід­ними для розробки технологій соціальної роботи і їх творчого використання в практиці професійної діяльності, вони повинні добре розуміти, що таке технології взагалі і технології соціаль-

ної роботи зокрема. їм необхідно добре уявляти, які види тех­нологій існують і яку вони мають структуру, як потрібно із усіх численних технологій вибрати саме ту, яка дозволить найбільш ефективно вирішити конкретне професійне завдання.

На оволодіння цими знаннями і навичками й спрямований навчальний курс "Технології соціальної роботи". Пропонований навчальний посібник ставить перед собою завдання допомог­ти студентам у засвоєнні цього курсу.

Посібник розкриває значущість соціальних технологій і технологій соціальної роботи, їх основні принципи, визначає теоретичні основи розробки технологій соціальної роботи, дає характеристику найважливіших загальних, міждисциплінарних та конкретних технологій соціальної роботи. У посібнику пред­ставлені різноманітні технологічні підходи до вирішення найбільш типових нині проблем, оскільки охопити всі напря­ми соціальної роботи і представити всі вже апробовані та ті, що лише формуються, технології соціальної роботи неможливо. Посібник призначений для студентів, які навчаються за спец­іальністю "Соціальна робота", у першу чергу студентів заочної форми навчання.

Технологізація діяльності є одним з найбільш комплексних явищ у соціальній сфері. Тому курс "Технології соціальної ро­боти" ґрунтується на знаннях теорії і методології соціальної роботи, психології та інших гуманітарних та загальнопрофесійних дисциплін, якими вже оволоділи студенти.

При вивченні посібника майбутньому спеціалісту надається можливість осмислити і критично проаналізувати пропоновані технології з тією метою, щоб у своїй професійній діяльності він міг удосконалити їх, а також використати отримані знання при роз­робці нових, більш ефективних технологій соціальної роботи.

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери

1. Соціальна технологізація як процес оптимізації сучасної соціальної дійсності.

2. Сутність соціальних технологій.

3. Впровадження соціальних технологій.

4. Багатоманітність та класифікація соціальних технологій.

1. В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соц­іального простору - його технологізація. Соціальна технологі­зація - це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

Однією з корінних причин розбалансованості світу, яка приховує в собі зростання різного роду вибухів і катастроф, є суперечність між особою та суспільством. Від вирішення цієї кардинальної проблеми багато в чому залежать темпи соціаль­ного прогресу, його ціннісні орієнтири і духовні принципи. Посилення цієї суперечності веде до деградації особистості, до посилення апатії і відчаю людини, до утвердження несправжніх духовних цінностей, що, як результат, породжує антисоціаль­ну поведінку, зростання агресивності, виникнення військових конфліктів, міжнаціональної ворожнечі, тероризму і т.ін. Соціальні технології виступають як наукомісткий ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачувати різноманітні

соціальні зміни, й активно впливати на практичне життя, отримувати ефективний прогнозований соціальний результат.

Інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою частиною технологічної революції, яка глибоко перетворила і продовжує перетворювати світ. Усвідомленню необхідності цього сприя­ли катастрофічні соціальні потрясіння XX ст., у першу чергу світові війни, що призвели до колосальних втрат людських і матеріальних ресурсів за відносно скромних результатів. З іншої сторони, розвиток кібернетики, інформатики і засобів машинної обробки інформації дав можливість математично моделювати достатньо складні процеси з високим ступенем достовір­ності отриманих результатів, що породило надію на можливість дослідження соціальних процесів з такою ж точністю та одно­значністю, як і процесів, що відбуваються в світі біологічних закономірностей чи у неживій природі.

Необхідність технологізації в соціальній сфері зумовлена та­кож тим, що проникнення егалітарних, договірних начал у всі аспекти громадянських взаємовідносин, гуманізація свідомості і діяльності зробили актуальним питання про перегляд всіх зв'язків між людьми з раціональної точки зору, про їх переорга­нізацію на ґрунті ефективності, прагматизму, мінімізації витрат. Процес технологізації розвивається уже давно, достатньо розроблені і досить ефективні політичні технології, технології розробки форм і змісту засобів масової комунікації, освітні технології та ін. Специфіка технологічного підходу до соціальної сфери полягає в тому, що перетворенню піддається суспільство в цілому, окремі його верстви і групи, стосунки між людь­ми чи їх думки й почуття. Це вказує на складність технологій соціальної роботи, бо ж у соціальні процеси залучено багато індивідів, наділених розумом і волею. Причини і наслідки соціальних процесів пов'язані між собою відносинами вірогід­ності. Більше того, соціальні технології - це, напевно, єдиний тип технологічного процесу, який заснований на відносинах не об'єкта і суб'єкта, а значною мірою на відносинах "суб'єкт-суб'єкт". Без підтримки учасників соціального процесу, без

згоди індивіда, сім'ї, групи, яким надається професійна допомо­га, не можна перетворити ті обставини, які стали причиною застосування соціальних технологій.

Технологізація є основою для концептуального й проектувального освоєння різноманітних галузей і аспектів соціальної діяльності. Вона дозволяє:

¨ аналізувати і систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання;

¨ комплексно вирішувати соціальні проблеми;

¨ знижувати вплив несприятливих обставин;

¨ оптимально використовувати ресурси, що є в наявності;

¨ створювати сприятливі умови для розвитку людини.

Значення соціальної технологізації полягає насамперед у тому, що вона робить людську діяльність більш раціональною, включаючи в неї лише ті процеси і операції, які необхідні для вирішення поставленої мети.

2. Технологія (від гр. techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - система знань про способи й засоби обробки і якісного перетворення об'єкта.

Технологізація соціальної сфери, поняття "соціальна техно­логія" утвердились не відразу. Ще в 70-х pp. XX ст. піддавалась сумніву сама можливість технологізації соціальної сфери. Од­нією з перших робіт, в якій ґрунтовно розглядалося поняття "соціальна технологія", була монографія болгарського вченого Ніколи Стефанова "Суспільні науки і соціальна технологія", яка була опублікована російською мовою в 1976 р. Він підкреслю­вав, що соціальні процеси, якими б складними вони не були, піддаються технологізації. Учений писав: "Там, де людина ак­тивно і цілеспрямовано ставиться до процесів, що відбувають­ся навколо неї, де вона прагне свідомо і планомірно змінити природне і соціальне середовище, там, в принципі, можливою є технологія...Чим більше ускладнюються види людської діяль­ності, тим більш обов'язковим стає розчленування їх на відповідні етапи і операції. Для того, щоб діяльність отримала право називатися технологією, вона має бути свідомо і плано­мірно розділена на елементи, що реалізовуються в певній

послідовності. Ні етапи і операції, ні порядок і послідовність цих операцій не можуть бути встановлені довільно, оскільки кожна діяльність має свою внутрішню логіку розвитку і функціонування". Починаючи з другої половини 70-х pp. і практично до нашого часу продовжується інтенсивна наукова розробка проблем, пов'язаних з соціальними технологіями.

У науковій літературі є різні підходи до визначення сутності соціальних технологій. Зокрема стверджується, що технологія - це:

¨ спосіб управління, регулювання і планування соціальних процесів;

¨ сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей;

¨ мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ система знань про способи і засоби обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ переведення мови науки на конкретну мову рішень, нормативів;

¨ спосіб цілеспрямованого вирішення суспільних проблем у вигляді певного набору процедур і операцій;

¨ практична діяльність, яка характеризується раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці.

Серед трактувань цього поняття, що дані в тлумачному словнику "Социальные технологии" (1995), можна виділити визначення М.Маркова, В.Дудченко, В.Макаревича. На думку М.Маркова, соціальна технологія являє собою спосіб реалізації складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовних процедур і операцій, які слід виконувати одно­значно. У визначенні В.Дудченко і В.Макаревича акцент робиться на можливості відтворення соціального процесу.

На думку професора В.Іванова, соціальні технології - це сукупність операцій, процедур соціального впливу для отри­мання оптимального соціального результату.

Кожне із наведених визначень соціальної технології відоб­ражує її певний істотний аспект, що має важливе значення для

загальної характеристики як соціальної технології, так і тех­нології соціальної роботи. Найбільш поширене визначення соціальних технологій:

Соціальні технології - це система знань про оптимальні спо­соби перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а також сама практика алгоритмічного застосування оптимальних способів перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів.

У сучасному понятті "технологія" виділяють три аспекти:

1) науковий: технологія являє собою науково розроблене рішення певної проблеми, що ґрунтується на досягненнях теорії і практики;

2) формально-описовий: технологія - це модель, опис цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів;

3) процесуально-дієвий: технологія - це сам процес реалізації діяльності, послідовність та порядок функціонуван­ня і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.

Спеціалісти в галузі соціальних технологій вказують, що ефективність соціальних технологій можлива за таких умов:

1. Соціальна технологія повинна мати певні властивості:

♦ привабливість мети;

♦ простоту обґрунтування мети;

♦ гнучкість застосування процедур і операцій;

♦ надійність теоретичного і методичного забезпечення;

♦ економічність досягнення мети відтворення (соціальної, соціально-психологічної, організаційної, економічної та ін.);

♦ несуперечливість між: процедурами й операціями конкретної соціальної технології, об'єктом і суб'єктом в процесі технологізації та ін.).

2. Повинні бути чітко виражені ознаки технологізації:

♦ розмежування;

♦ розділення;

♦ розчленування соціального процесу на пов'язані між собою етапи, фази;

♦ координація і етапність дій;

♦ однозначність виконання операцій і процедур;

♦ можливість багаторазового застосування вироблених стандартних алгоритмів діяльності для вирішення типо­вих завдань соціального управління.

Можна стверджувати, що найважливішими умовами технологізації практичної діяльності в соціальній сфері є такі:

♦ об'єкт впливу має певний ступінь складності;

♦ необхідність виділення елементів системи об'єкта соціаль­ного впливу;

♦ наявність можливості формалізації реальних процесів і демонстрації їх у вигляді певних операцій, процедур, по­казників;

♦ наявність можливості відтворення і повторюваності опе­рацій, процедур чи показників у нових умовах.

Отже провідна перевага технологічного підходу до соціаль­них процесів полягає в науковому підборі таких методів, за­собів і способів діяльності, за допомогою яких можна забезпе­чити її максимальну результативність. Ключовою ланкою будь-якої технології є детальне визначення кінцевого результа­ту і чіткого шляху його досягнення. Ще однією з позитивних властивостей технології є відтворення, тобто можливість її реа­лізації іншою людиною після спеціального навчання, освоєння.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів узагальнено в табл. 1.1.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що використання технологій у соціальних процесах має свої особливості:

♦ очікуваний результат не може бути досконально конкретизованим, бо досить складно змінювати об'єкт, якщо цим об'єктом виступає людина, а основним параметром зміни є одна чи декілька її властивостей;

♦ на відміну від промислових технологій, що являють собою певну послідовність точно підібраних технологічних процесів і операцій (причому заміна одного проце­су іншим, а також зміна послідовності призводить до зниження результативності), у соціальних процесах про-

Таблиця 1.1.

Дата добавления: 2014-12-27