Принципи планування

Процес управління підприємством ґрунтується на постановці та досягненні визначених цілей, тобто серії взаємопов'язаних дій, які є управлінськими функціями. До складу загальних функції відносять: планування, організацію, регулювання, координацію, стимулювання, контроль. Центральною функцією управління є планування, яке полягає в розробленні та практичному здійсненні планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів і способів його досягнення. Крім цього_;виділяється планування окремих вадів ресурсів (фінансове планування, соціальне планування тощо).

Планування - це один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдине спрямування зусиль всіх працівників підприємства для досягнення загальних цілей. Реалізація цієї функції управління передбачає: визначення положення, в якому перебуває фірма на даний момент; визначення бажаного стану; визначення шляхів переходу від фактичного до бажаного стану.

Будь-яке підприємство функціонує у певному середовищі і тому початковим етапом формування стратегії і тактики діяльності підприємства є аналіз середовища та стану, в якому воно перебуває. Без такого аналізу неможливо визначити місію та цілі функціонування підприємства. Аналіз середовища передбачає вивчення та дослідження трьох його складових:

макросередовища,

мікросередовища

та внутрішнього середовища.

Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов'язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. Основними компонентами макросередовища є політичні, економічні, соціальні та технологічні.

Мікросередовище — це ті учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі, постачальники, конкуренти, посередники.

Внутрішнє середовище характеризується сукупністю факторів, що визначають процеси діяльності підприємства. Це — виробництво, маркетинг, персонал, фінанси тощо.

Наступний крок планування пов'язаний із формуванням і постановкою цілей. Мета - це уявно передбачуваний кінцевий результат, на якому зосереджуються цілеспрямовані дії та заради якого в межах реальних можливостей здійснюється та чи інша діяльність. При формуванні системи цілей слід керуватись такими критеріями:

мета повинна бути конкретною і бажано кількісно вимірюваною;

мета повинна бути пов'язана з часом;

мета повинна орієнтуватися на найголовніше.

В практиці роботи для відображення цілей навіть дуже простої системи треба використати комплексний підхід, тобто створити певну систему цілей, яка відбивала б потреби підприємства як з точки зору зовнішнього, так і з точки зору внутрішнього середовища. При цьому можна орієнтуватися на різні підходи щодо ролі та значення підприємства у суспільстві. Залежно від концепції підприємства встановлюється генеральна мета, тобто місія підприємства - суто економічна або соціально-економічна. Генеральною економічною метою є отримання прибутку. Для досягнення генеральної мети потрібно довести її зміст до кожного рівня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного працівника в її досягнення. Це можна забезпечити за допомогою розкриття структури системи, при якому за обраною ознакою її поділяють на окремі складові. Такий метод носить назву декомпозиції цілей і задачі ставляться у вигляді "дерева цілей", де встановлюються конкретні, виміряні задачі що лежать в основі конкретних видів робіт. При використанні даного методу слід дотримуватись таких основних вимог:

- мета вищого рівня повинна бути орієнтиром, тобто основою для розробки цілей нижчого рівня;

- цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищогорівня і мають бути підставлені так, щоб їхня сукупність зумовила досягнення початкової мети;

- на кожному рівні сукупність під цілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня;

- цілі нижчого та верхнього рівнів не повинні суперечити одна одній;

- усі цілі повинні бути чітко сформульованими і взаємопов'язаними в термінах робіт,

Не вдаючись до детальної розробки дерева цілей, зазначимо, що коли цілі вибрані і точно сформульовані, розробляють заходи та вибирають варіанти оптимального досягнення поставлених цілей приступають до організації процесу.

Загальною основою планування є система об'єктивних економічних законів і передусім закон попиту іпропозиції. Крім того у плануванні потрібно дотримуватись головних принципів: цільової спрямованості, системності, безперервності, оптимальності, збалансованості та адекватності.

Принцип цільової спрямованості передбачає чіткий поділ генеральної цілі підприємства на цілі відповідних рівнів. Можна рекомендувати види цілей ширшого порядку: науково-технічну, виробничу, економічну, соціальну та організаційно-управлінську. Економічна ціль може бути представлена такими цілями другого порядку: збільшенням обсягу продаж та підвищенням ефективності виробництва. Останню можна деталізувати такими цілями третього порядку: поліпшенням використання основних засобів, поліпшенням використання оборотних засобів, поліпшенням використання трудових ресурсів, зниженням собівартості продукції та підвищенням рентабельності виробництва. Цей перелік можна продовжити.

Принцип системності вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в ньому. Саме за допомогою системного аналізу і можна відповісти на такі важливі питання як: визначення цілей, їх субординації та пріоритетності; можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що відрізняються складністю, термінами реалізації, економічними та соціальними наслідками тощо.

Принцип безперервності є базою та передумовою реалістичності планування. Він означає підтримування безперервної планової перспективи, формування і періодичну зміну горизонту планування, взаємоузгодження довго -, середньо - та короткотермінових планів, своєчасне коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Принцип оптимальності стосується використовуваних ресурсів і означенню підприємство, орієнтуючись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, повинно інтенсифікувати виробництво, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозаощаджуючу технологію, максимально реалізувати як виробничі, так і організаційні резерви.

Принцип збалансованості є визначальною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Він означає, що між взаємопов'язаними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність. Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та ресурсами. Безперечно, навіть ідеально збалансований план при його складанні не гарантує, що в процесі його виконання не виникнуть диспропорції піл впливом різних факторів.

Принцип адекватності стосується системи планування і означає, що будь-які зміни в кон'юнктурі ринку, асортименті товарів, використанні певних ресурсів, застосуванні нової техніки і технології повинні відображатись у всій системі планування. Це пов'язано з тим, що такі зміни можуть вимагати-перегляду методів планування, системи оціночних показників, організації самого процесу розробки планів, а за необхідності навіть принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємств (фірм) охоплює як підприємство в цілому, так і його окремі виробничі підрозділи, забезпечуючи цим самим єдність системи управління. Виконання, накреслених планів, які конкретизуються у завданні і цілому реалізують стратегію фірми, потрібно належним чином організувати, здійснювати поточне регулювання та координацію, забезпечувати належне стимулювання та контроль. В цьому і проявляється взаємозв'язок функції планування з іншими загальними функціями управління.

Дата добавления: 2014-12-23