Сутність і класифікація планів господарської діяльності підприємства

Організаційні форми та процедура планування

Інформаційне забезпечення та нормативна база планування

Методологія планування та прогнозування

Сутність і класифікація планів господарської діяльності підприємства

СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 2

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1 Розкрийте суть та місце планування в умовах ринкового господарювання.

2. Охарактеризуйте загальні філософські аспекти планування та покажіть умови їх використання.

3, Розкрийте зв'язок функції планування з іншими функціями управління.

4. В чому полягає особлива роль планування в системі загальних функцій управління?

5, Які основні принципи лежать в основі планування на підприємстві?

Як відзначалося вище однією з ключових функцій управління є планування. У прийнятому на Заході трактуванні планування не обов'язково означає такі атрибути державної діяльності, як створення бюрократичної планово-економічної системи. Функція планування пов'язана із визначенням цілей розвитку та забезпечення засобів і ресурсів для їх досягнення. Для передбачення майбутнього розвитку фірми застосовуються і планування і прогнозування. В цьому процесі прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншогоє його складовою, використовується на різних стадіях планування. Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки, хоча й взаємопов'язані, однак відмінні форми передбачення її майбутнього стару. Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням.

Економічний прогноз являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану господарської системи в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Прогноз повинен дати відповідь на такі запитання:

а) чого найбільш імовірно очікувати майбутньому?

б) яким чином потрібно змінити умови, щоб досягти бажаного стану системи в майбутньому?

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх сферах життя суспільства і є основою для формування економічної політики підприємства.

Враховуючи велику різноманітність економічних прогнозів, на практиці прийнято певним чином їх класифікувати. Класифікаційними ознаками можуть виступати: час, тип прогнозування, можливий вплив на майбутнє, ступінь імовірності настання подій, спосіб надання результатів прогнозів.

За часовою ознакою прогнози поділяють на короткотермінові, середньотермінові та довготермінові. Прогноз короткотерміновий розробляється переважно на один рік і є своєрідною базою для поточного (тактичного) планування. Середньотерміновий прогноз розробляється на 2-5 років. Довготерміновий прогноз охоплює період 10 і більше років.

За типами прогнозування розрізняють пошукові, нормативні і такі щоґрунтуються на творчому баченні перспектив розвитку. Пошукові прогнози ґрунтуються на наявній нинішній інформації.

За можливим впливом підприємства на майбутнє виділяють активні та пасивні прогнози. Активні - це прогнози, в яких передбачаються активні дії з проектування майбутнього та реальний вплив на зовнішнє середовище. Пасивні - прогнози, в яких підприємство не намагається впливати на середовище свого функціонування.

За ступенем імовірності настання подій розрізняють інваріантні та варіантні прогнози. Інваріантні - прогнози, які складаються за умови високого ступеня визначеності майбутнього середовища і тому відповідний прогноз містить тільки один варіант. Варіантні - прогнози, що ґрунтуються на припущенні про певну невизначеність майбутнього середовища і відповідно передбачають кілька варіантів розвитку подій зовнішнього середовищу.

За способами Надання результатів прогнозів розрізняють точковий та інтервальний прогнози. Точковий - це варіант прогнозу, що містить лише одне значення показника, що прогнозується. Інтервальний - прогноз, передбачення майбутнього в якому подаються з певними Інтервалами, діапазонами значень показника, що прогнозується.

Головною метою прогнозування є створення наукових передумов для прийняття управлінських рішень, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку системи з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень. Відповідно до цього завданням економічного прогнозування, з одного боку, з'ясування перспективи близького та майбутнього розвитку господарської системи керуючись процесами, що склалися у реальній дійсності; з іншого боку сприяння розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді.

Економічний план - опис, картина, модель накресленого майбутнього стану економічної системи (економіки країни, регіону, галузі, підприємства, компанії). План фіксує показники, що характеризують стан системи в кінці планового періоду, визначає шляхи, способи досягнення бажаних рубежів та потрібні для цього ресурси.

Оскільки процес виробництва відбувається не тільки в просторі, але й в часі, практика виробила різні форми планів, які можна певним чином класифікувати.

Залежно від тривалості періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективний план може охоплювати досить великий період часу і тому його поділяють на довготермінові та середньотермінові. Довготермінові плани виражають переважно загальну стратегію розвитку системи і тому їх називають стратегічними. Вони носять концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування прийнятих управлінських рішень. Довготермінові плани розробляються на 5 і більше років. Це своєрідна генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Перспективний план формує цілі й основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має загальний (об'єднуючий усі його підрозділи) напрям розвитку. За своїм змістом перспективний довготерміновий план є результатом стратегічного планування. В основу розробки стратегічних планів можна покласти різні види головних стратегій діяльності підприємства залежно від специфіки виробництва. У світовій практиці розрізняють три види головних стратегій: стратегію зростання; стратегію стабілізації; стратегію виживання.

Стратегія зростання відображає намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капітальних вкладень. Стратегія стабілізації (сталості) відбиває прагнення підприємства, збільшити досягнуті обсяги виробництва і застосовується в умовах істотної нестабільності обсягів продажу та прибутку. Стратегія виживання використовується часто як оборонна стратегія в умовах глибокої кризи діяльності підприємства.

Середньотерміновий план - це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довготерміновим і середньотерміновим планами є дуже умовною і неоднозначною. Найважливішими складовими середньотермінового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції (робіт, послуг), що виготовляється та надається підприємством, конкретні інвестиційні та фінансові показники. Тривалість середньотермінового плану зазвичай не перевищує 3-5 років і залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Перспективні плани, розраховані на тривалий період і на серйозний успіх, особливо важливі в теперішній час, коли необхідне відродження України. Без тривалих планів неможливо визначити головні напрями розвитку економіки, здійснити структурні зміни, забезпечити вирішення найважливіших соціальних проблем.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на більш короткі періоди. Переважно поточні плани є короткотерміновими і розробляються на період до одного року. Таке планування тісно пов'язує плани діяльності різних партнерів і постачальників і тому можуть або погоджуватись, які спонукали б їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність. Це елементи економічної політики держави, мета якої - здійснити вплив на діяльність господарським структур. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора не обов'язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження. В індикативному плані показники містять переважно загальні контури державного прогнозу, але можуть включати й чіткі орієнтири державних витрат і капіталовкладень тому головним завданням індикативного плану є координація використання державних ресурсів без втручання в оперативну діяльність підприємств.

Плани можуть розрізнятись і за просторовою ознакою. Вони можуть розроблятись для всього господарства країни - державні (національні) плани, для окремих галузей - галузеві плани, для окремих територій - регіональні (територіальні) плани та плани для окремих суб'єктів господарювання - плани, підприємств, фірм тощо.

Дата добавления: 2014-12-23