Методологія планування та прогнозування

Планування діяльності підприємств здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування потрібно дотримуватись певних вимог. Методи планування повинні бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутків; відповідати видовим ознакам плану, що розробляється.

Методи планування - це система засобів розроблення, обґрунтування, взаємоузгодження та оптимізації планових завдань і показників. В практиці планової роботи використовують досить широкий арсенал методів, які можна класифікувати за такими ознаками:

вихідна позиція для розробки плану;

принципи визначення планових показників;

спосіб розрахунку планових показників: узгодженість ресурсів та потреб; варіантність планів;

спосіб виконання розрахункових операцій; форма подання планових показників.

Класифікація методів наведена в таблиці

Таблиця 1

Вихідна позиція для розробки плану	• Ресурсний (за можливостями) • Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	• Естраполяційний • Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників	• Експериментально-статистичний (середніх показників) • Факторний • Нормативний
Узгодженість ресурсів та потреб	Ø Балансовий Ø Матричний
Варіантність планів	• Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових оперуй	• Ручний • Механізований • Автоматизований
■ Форма подання планових показників	• Табличний • Лінійно-графічний * Логіко-структурний (сітьовий)

За вихідною позицією для розробки плану виділяють ресурсний та цільовий метод.

Ресурсний метод ґрунтується на ресурсних стратегіях підприємства, які передбачають ресурсне забезпечення його діяльності, тобто забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямами діяльності та їх ефективного використання для найкращого досягнення поставлених стратегічних цілей. Ресурсний метод використовується здебільшого в умовах монополії або слабо розвиненій конкуренції. Він використовується при складанні планів на підставі реальних внутрішніх ресурсів підприємства. З розвитком конкуренції даний метод втрачає своє значення.

Цільовий метод припускає планування всієї діяльності фірми відповідно до поставленої мети, тобто початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (роботи, послуги). Підприємство самостійно виконує цілевстановлення, визначає основну мету, цілі та підцілі діяльності підприємства та його підрозділів і для їх досягнення формує відповідні плани. Невід'ємною частиною цільового планування завжди є програма. При цьому/в одних випадках програми служать основою розробки економічних планів, в інших - засобами реалізації завдань, передбачених планами. Це дає підставу говорити про програмно-цільовий метод планування.

Залежно від позиції підприємства на ринку застосовуються різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. Для цієї мети можуть бути використані методи екстраполяції та інтерполяції.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні динаміки показників у минулому (базові), пускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розроблення плану, будуть збережені в майбутньому. На основі цього методу визначають проміжні і кінцеві (на кінець планового періоду) планові показники. Даний метод можна досить успішно використати за умови монопольного становища підприємства та відсутності загрози з боку конкурентів.

Метод інтерполяції є принципово протилежним попередньому. За цим методом підприємство встановлює мету для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

Для визначення рівня обґрунтованості показників плану важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових показників. За цією ознакою виділяють: експериментально-статистичний, факторний та нормативний методи.

Експериментально-статистичний метод передбачає для встановлення рівня планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, і тому він ще називається методом середніх показників.

Метод усереднення ретроспективних даних дає досить надійні результати тільки в тих випадках, коли немає різких коливань планових показників. На практиці використовують різноманітні методи усереднення, але найчастіше це зводиться до визначення середнього арифметичного по всій сукупності даних за відповідні минулі періоди. Безперечно при такому підході можуть виникати певні труднощі, оскільки ретроспективні дані не можуть точно виявити особливості поведінки планових показників.

Факторний метод планування полягає в тому, що значення окремих планових показників діяльності підприємства визначаються на підставі розрахунків впливу найважливіших факторів, що зумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки проводяться на основі вихідних первинних даних по кожному об'єкту з їх агрегуванням. Даний метод можна використовувати для визначення обсягів виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), загальних витрат окремих ресурсів, виробничої потужності, показників ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення фондовіддачі тощо). На практиці даний метод планування називають ще методом прямого рахунку.

Нормативний метод планування - один |з методів розробки та обґрунтування планів, суть якого зводиться до того, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм і нормативів, які відображають єдність процесу суспільного відтворення. За допомогою норм встановлюються максимально допустимі значення витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у запланованому періоді. Використання науково обґрунтовані»' системи норм і нормативів сприяє комплексному вирішенню завдань планування та управління.

Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів. Економічні нормативи та норми - це науково обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів та грошей.

Застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази, яка повинна охоплювати $сі види використовуваних ресурсів та всі сторони діяльності підприємства.

Планування виробничо-комерційної діяльності підприємства постійного узгодження між ресурсами та потребами. Залежно від способу забезпечення погодження між потребами та ресурсами, визначення пропорцій розвитку підприємства розрізняють балансовий та матричний методи планування.

Балансовий метод є основним методом техніко-економічного планування, який дає можливість визначити систему взаємопов'язаних показників: наявність та потребу, поступлення ресурсів та їх використання, джерело поступлення та розподіл. Цей метод конкретизує вимоги пропорційності та умови її дотримання на підприємстві, його суть полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрями використання ресурсів згідно з потребами, а в другій - джерела надходження цих ресурсів. Під час опрацювання балансів треба добитися рівності між цими двома його частинами.

В практичній діяльності при плануванні розробляють такі баланси: основних засобів, трудові, матеріальні, енергетичні, фінансові. Баланс основних засобів (виробничих потужностей) підприємства характеризує рух основних засобів і є основою для визначення показників їх вибуття, оновлення та ін. Складають також баланси часу роботи обладнання, в яких показують та поділяють наявний час та його використання. Специфічним балансом основних засобів в НГВУ є рух свердловин. Баланс трудових ресурсів визначає забезпеченість підприємства робочою силою, додаткову потребу в кадрах загалом та за окремими категоріями і групами, а також джерела її покриття. Окремим видом балансу робочої сили є бюджет робочого часу одного робітника. Матеріальний баланс співставляє потребу підприємства в матеріалах на встановлену виробничу програму та джерела її покриття у вигляді зовнішніх заготовок виявлення внутрішніх резервів. Матеріальні баланси складають для кожного виду матеріальних ресурсів окремо. Енергетичний баланс підприємства характеризує відповідність кількості потрібної енергії за джерелами одержання та її використання за видами та напрямами. Складання енергетичних балансів має принципове значення, оскільки на практиці підприємства самостійно можуть забезпечувати себе різними видами енергії та відпускати їх на сторону. Фінансовий баланс забезпечує співставлення доходів з різними витратами та відрахуваннями: платежі постачальникам, працівникам, бюджету тощо. Різновидом грошового балансу є бухгалтерський баланс, який є основною формою бухгалтерської звітності і представляє собою спосіб відображення в грошовій оцінці станом на певну дату господарських коштів підприємства за їх складом, розміщенням, формами використання та джерелами формування.

Матричний метод полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками. За своїм змістом матричний метод є подальшим розвитком балансового методу. Балансові моделі є різновидом економіко-математичних моделей, за допомогою яких виявляються умови погодження матеріальних, трудових та фінансових ресурсів та потреб в них; здійснюється координація суміжних виробництв, забезпечується пропорційність та відповідність в розвитку окремих елементів підприємства. Система взаємозв'язків в таких моделях будується або у формі спеціальних таблиць (матриць), або як система рівнянь.

Матричні моделі знайшли найширше застосування при внутрішньовиробничому плануванні. Така модель, як відомо, утворюється в результаті ортогонального суміщення балансів виробничих витрат і балансів розподілу продукції (послуг, робіт) на підприємстві. В такій моделі чітко визначається вхід, вихід та внутрішня структура кожного виробничого підрозділу підприємства. Матрична модель виробничого плану дає змогу здійснити техніко-економічне планування показників плану підприємства. При цьому слід зазначити, що розроблення та складання матричної моделі виробничого плану само по, собі не забезпечує оптимізації окремих показників та плану. Ця задача вирішується іншими методами. За допомогою матричного обчислення будуються балансові моделі, що характеризують залежність елементів, з яких і складається система, що підлягає оптимізації.

Перетворення вихідних таблиць за допомогою методів матричного обчислення дає змогу одержати цінні дані для планування виробництва. Зручність використання методу матричного обчислення пояснюється тим, що один раз складена матриця може бути використана для найрізноманітніших комбінацій виробничих завдань.

За кількістю розроблюваних варіантів плану розрізняють одноваріантний, поліваріантний методи планування та метод економіко-математичної оптимізації.

Одноваріантний метод передбачає розроблення тільки одного можливого варіанта плану і на практиці його ще називають інтуїтивним методом. Даний метод використовують в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів, через значну складність об'єкта планування, відсутність потрібної інформації для прийняття рішень та розроблення планів (особливо стратегічних), значний плановий період.

За сучасних умов господарювання на підприємствах потрібно розробляти не один, а кілька варіантів плану. В цьому і полягає суть поліваріантного методу. Багатоваріантність означає альтернативність планів і є своєрідною реакцією на середовище, що змінюється. Для цього потрібні заздалегідь обґрунтовані та визначені альтернативи. При цьому під альтернативою розуміють управлінське рішення, що протиставляється іншому рішенню, тобто, це одне із можливих рішень, один із можливих підходів. Інструментом поліваріантного методу є розроблення сценаріїв.

Показники окремих, найважливіших розділів плану повинні бути оптимізовані. Суть оптимізації полягає в обґрунтуванні таких управлінських рішень, котрі поряд із збалансованістю розвитку об'єкта забезпечували б найбільшу соціальну та економічну ефективність. Ця задача вирішується за допомогою методів економіко-математичної оптимізації, в основі яких лежать економіко-математичні моделі. Для цієї мети використовують досить широкий арсенал різних прийомів. Серед них математичне програмування, статистичне моделювання тощо.

Першим питанням, що виникає при розробці оптимізаційних моделей, є питання критерію. Критерій - це ознака, за якою оцінюється відповідними показниками досягнення найкращого функціонування або розвитку об'єкта управління. Оптимум визначається за досягненням головної мети системи, і тому критерій повинен бути один. В умовах багатоцільових систем єдиний критерій оптимальності вибирають на підставі ранжування та визначення тієї мети, досягненню якої підпорядковано функціонування та розвиток всієї системи. Інші цілі враховуються як обмеження, що визначають умови існування системи. Критерії оптимальності часто називають цільовими функціями. За цільову (оціночну) функцію можна прийняти будь-який техніко-економічний показник. Такими показниками можуть бути: прибуток, рентабельність обсяг продаж, собівартість, продуктивність праці та ін. В умовах різних підприємств нафтогазового комплексу критеріями оптимальності можуть виступати: мінімальний час спорудження свердловин; максимальний коефіцієнт нафтовіддачі; мінімальні втрати нафти, газу, нафтопродуктів при їх транспортуванні; максимальна тривалість міжремонтного періоду роботи свердловин тощо.

Матричні моделі та моделі оптимізації, методика їх розробки є предметом спеціальної літератури та спеціальних навчальних дисциплін тому нами детально не розглядаються.

Поділ методів планування за способом виконання розрахункових операцій на ручний, механізований та автоматизований спеціальних пояснень не потребує і не розглядається.

За формую подання планових показників виділяють табличний, лінійно-графічний та логіко-структурний методи планування.

Табличний метод передбачає подання результатів розрахунку планових показників у формі спеціальних таблиць, зміст яких залежить від специфіки показника та об'єкта планування (підприємство, цех тощо). Табличний метод є найпоширенішим в практиці планової роботи, враховуючи його простоту та можливості використання.

Лінійно-графічний метод полягає у тому, що планові показники та їх динаміка подаються у формі різноманітних графічних зображень (графіки, діаграми, номограми тощо). Даний метод називають ще графоаналітичним. Він ефективний з точки зору наочності та економії часу на планові розрахунки. Графоаналітичний метод дає можливість проаналізувати ряд залежностей та показати їх динаміку за попередні (минулі) роки та на майбутній (плановий) період. Планові показники при цьому часто розраховуються за спеціально розробленими номограмами, що дає можливість уникнути зайвих доволі складних розрахунків. Слід однак зазначити, що використання даного методу вимагає великої підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень.

Окремим видом графоаналітичних методів, який набув широкого розповсюдження, є логіко-структурний метод, який у вигляді графічної моделі чітко та наочно відтворює будь-який багатоетапний виробничий процес, що розглядається в часі та просторі. Зовні такий графік являє собою логічну схему, що складається з окремих геометричних фігур, взаємопов'язаних між собою спрямованими лініями. Кожна з фігур має умовний характер і відтворює певну операцію або кінцевий результат роботи (подію). Такі моделі на практиці прийнято називати сітковими, що і визначає іншу назву методу сітковий метод планування. Розробка та виконання сіткової моделі ґрунтується на нормативних даних, що характеризують трудомісткість виконання окремих робіт та, дають можливість визначити головні параметри моделі» строки виконання робіт кожного виду, загальну тривалість всього циклу робіт, виявити вузькі місця та розробити додаткові заходи щодо їх ліквідації та скорочення загальних строків реалізації змодельованого процесу. З метою розрахунків всіх параметрів сіткових моделей можна ознайомитись в спеціальній літературі як зарубіжній, так і вітчизняній.

Розробка сіткових графіків дає найкращий ефект в оперативному плануванні та управлінні виробництвом, коли виникає необхідність координувати та налагоджувати діяльність значної кількості підприємств чи виробничих підрозділів, що на різних етапах беруть участь у створенні складних об'єктів. Об'єктами сіткового планування можуть бути науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових видів обладнання; будівництво та монтаж промислових об'єктів; будівництво та монтаж трубопровідних систем; організація робіт з проектування та облаштування нафтогазових родовищ; спорудження свердловин, зокрема, при використанні важких типів обладнання, будівництво ліній електропередач і т.п.

Сіткові графіки - це не тільки наочні моделі, але й важливий інструмент управління та контролю за ходом виробничих процесів. За їх допомогою відтворюються найістотніші організаційні та технологічні зв'язки між спеціалізованими підрозділами, що спільно працюють над виконанням відповідних виробничих завдань.

Методи планування взаємопов'язані. Так, балансовий та логіко-структурний методи передбачають широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в засобах виробництва та продукції, тривалості окремих процесів чи із частин; під час розроблення комплексних програм застосовуються як нормативний, так і балансовий та сітковий методи. Іншими словами, в сучасних умовах на підприємствах користуються не одним якимось методом, а їх комбінацією залежно від реальних умов виробництва та впливу зовнішніх чинників.

Дата добавления: 2014-12-23