Проблема Кашель 2 страница

Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина заспокоюється.

На кожній половині щелепи одночасно прорізуються зуби лівої та пра­вої половини ротової порожнини. Здебільшого спочатку прорізуються нижні зуби, а потім — верхні. Винятком із цього правила є поява бічних верхніх різців, а потім — бічних нижніх.

Молочні зуби прорізуються з такою послідовністю:

Вік, міс Назва зубів

6—7 міс Нижні центральні різці

8—9 міс Верхні центральні зубці

10 міс Бічні верхні різці

12 міс Бічні нижні різці

12—15 міс Перша пара кутніх зубів (перші моляри)

18—20 міс Ікла

20—З0 міс Друга пара кутніх зубів (другі моляри) У процесі формування молочних зубів розрізняють два періоди:

• перший період — до 3—3,5 року - - зуби стоять щільно, без проміжків;

• другий період (до 6 років) — висувається вперед нижня щелепа і з'являються фізіологічні проміжки між зубами, значна стертість зубів.

Із 5—6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші постійні зуби — це перші моляри. Заміна молочних зубів відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні зуби.

Для розрахунку кількості молочних зубів можна користуватись такою формулою:

n - 4 (де п — вік дитини в місяцях).

Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися фор­мулою:

4 n — 20 (де п — кількість років, які виповнилися дитині).

Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, во­ни аритмічні й чергуються зі смоктальними рухами. Із збільшенням кількості зубів жувальні рухи стають ритмічними, вони залежать від якості їжі, яка пережовується. Після заміни молочних зубів на постійні встановлюється нормальний прикус (12—13 років) і акт жування набуває усіх властивостей, які характерні для дорослої людини.

Секреція слинних залоз підвищується до 10 років, поліпшується амілолітична активність слини. Найбільшою активність слини буває у віці 1— 4 роки. У віці 10—14 років слиновиділення має коливання в широких межах.

У дітей 1—2 років та особливо 4—14 років співвідношення площі слизової оболонки шлунка до поверхні тіла вище, ніж у новонароджених і дорослих.

З віком збільшується секреція шлункового соку натще. Секреція соляної кислоти прямо залежить від віку та маси тіла дітей. У хлопчиків секреція вища, ніж у дівчаток того самого віку і маси тіла. З віком збільшується інтенсивність секреції пепсиногенів залозами шлунка. Роз­вивається м'язовий шар, збільшується кількість еластичних волокон та інтрамуральних нервових закінчень. До 3-х років життя стабілізується мо­торна діяльність шлунка.

У порожнинному травленні кишок велику роль відіграє підшлункова залоза, яка у віці 15 років має масу близько 50 г. У 4—5 років великий вміст протеаз у підшлунковому секреті зумовлює підвищення його актив­ності. Але в 6—9 років максимальна активність секрету підшлункової за­лози вже пояснюється збільшенням амілолітичної і ліполітичної актив­ності. У подальшому підвищується об'єм секреції, а концентрація фер­ментів залишається майже постійною.

З віком збільшується тривалість і об'єм виділення жовчі, зменшується латентний період скорочення жовчного міхура. У жовчі збільшується кількість жовчних кислот, що підвищує ефективність травлення жирів. Одночасно з посиленням секреції ферментів у тонкій кишці з віком змен­шується проникність слизової оболонки і швидкість всмоктування пожив­них речовин у кров і лімфу.

Кількість калових мас з віком збільшується (в 1 рік — 69 г, у 3 роки — 90 г, у 7 років — 120 г, у 14 років — 150 г за добу). Дефекація стає актом, який коригується. У більшості людей акт дефекації відбувається один раз на добу, рідше — 2 рази на добу.

На ранніх етапах розвитку травної системи діють гормональні та місцеві механізми регуляції діяльності травного тракту, але в подальшому до регуляції травлення включаються центральні механізми, що забезпечу­ються в тому числі й передніми відділами головного мозку.

Геронтологічні зміни з боку органів травлення

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;

2)зменшується об'єм ротової порожнини, слинних залоз;

3)зникають ниткоподібні сосочки язика;

4)атрофуються жувальні та мімічні м'язи, кістки лицевого черепа.

Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує

прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.

Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи атрофії. М'язові волокна заміщуються на во­локнисті елементи, зменшується кількість залоз. Частіше атрофія розви­вається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення про­ходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов'язано зі зменшенням м'язів сфінктера стравоходу.

Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анастомозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.

У віці З0—40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год. (мал. 46, 47).

Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в 20—З0 років у два рази більші за базальну сек­рецію в 40—50 років.

Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.

З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушен­ня мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, зни­жується молочнокисла.

Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість про­дуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів.

Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової залози мають бактери­цидні властивості.

З віком збільшується кількість мікробів (табл. 17) у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.

Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоцитіз, що при­зводить до порушення білкового, жирового, вуглеводного обміну, знижен­ня антитоксичної функції.

Maл. 46. Об'єм шлункового соку

Мал. 47. Дебіт вільної соляної кислоти

Збільшується в об'ємі жовчний міхур і знижується його тонус, збільшується передньо-задній розмір і довжина міхура. Рухова активність його послаблю­ється. В умовах збільшення виділення холестерину формуються камені.

Мал. 48. Компоненти шлункового соку після максимальної

стимуляції гістаміном:

Мал. 49. Вміст пепсиногену (на 1 г тканини) у слизовій оболонці

ТАБЛИЦЯ 17. Середня кількість мікробів в 1 мл вмісту

різних відділів травного тракту, взятого натще у здорових людей

Вік, роки	Шлунок	Дванадцятипала кишка	Клубова кишка	Товста кишка
0—13	1,2 х 10^3	0,2 х 103	0,4 х 10^3	190 х 10^3
14—18	30,0 х 10^3	1,0 х 10^3	0,8 х 10^3	906 х 10^3
19—44	28,0 х 10^3	1,3 х 103	4,9 х 10^3	2744 х 10^3
45—59	26,0 х 103	3,4 х 10^3	5,6 х 10^3	5,2 х 10^3
60—74	78,0 х 10^3	5,6 х 103	6,1 X 10^3	3,4 х 10^3
75—89	76,0 х 10^3	57,2 х 10^3	77,2 х 10^3	4,1 х 10^3
Понад 90	80,0 х 10^3	69,4 х 103	74,1 х 10^3	4,3 х 10^3

Обмін речовин та енергії

У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься в продуктах, які споживають гетеротрофні ор­ганізми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту і самооновлення організму. Внутрішньоутробному періоду і періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитив­ний. Для організму, що росте, характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту. Під час росту по­живні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії для синтезу ферментів і нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з основного обміну та робочих прибавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі).

Обмін речовин у плода

Поживні речовини плід отримує з крові матері. Головним джерелом енергії є глюкоза, більше значення має анаеробна фаза розщеплення глюкози. Пе­рехід глюкози через плаценту відбувається шляхом дифузії. Концентрація глюкози в крові плода становить 3,55 ммоль/л, а в крові матері — 4,5— 6 ммоль/л. Глюкоза використовується для утворення глікогену. У плода концентрація глікогену в печінці в три рази, у скелетних м'язах — у п'ять разів, у міокарді — у десять разів більша, ніж у дорослих.

Метаболізм амінокислот в організмі плода найбільш інтенсивний, ніж в усі вікові періоди. Амінокислоти використовуються для синтезу білків, ферментів, гормонів білкової природи, що забезпечують ріст плода. Кон­центрація амінокислот у плазмі крові плода в 2 рази більша, ніж у матері.

Через плаценту з крові матері у невеликій кількості можуть транспор­туватися білки. Велике значення має перехід гаммаглобулінів, особливо наприкінці вагітності. Переходять через плаценту в невеликій кількості й альбуміни.

Перенесення через плаценту ліпідів виражене слабко. Концентрація їх у крові плода в 2—3 рази менша, ніж у крові матері. Повільно транспор­туються через плаценту жирні кислоти, які зв'язуються з альбумінами.

У печінці плода відбувається інтенсивний синтез жирних кислот, які використовуються тканинами плода для синтезу жирів. Синтез жирних кислот у плода відбувається і в легенях, і в мозку. Значна кількість жирів у плода синтезується з вуглеводів.

У перші місяці кількість жиру в плода незначна. У віці 5 міс жир ста­новить 1 % від маси тіла плода. У цей період уже розрізняють білі й бурі жирові клітини. Кількість жиру в плода збільшується до 7—8 міс і стано-. вить у цьому віці 2,5—5 % від маси тіла. Перед народженням кількість жи­ру становить 16 % від маси тіла (як у дорослих). Починаючи з другого півріччя життя жир відкладається під шкірою (близько 80 %).

Обмін речовин у різні вікові періоди

Потрапляння поживних речовин в організм протягом першої доби не задо­вольняє потреб новонародженого в енергії, витрати якої різко збільшують­ся після народження. Організм починає використовувати запаси поживних речовин. Для підтримання певного рівня глюкози в крові використо­вується глікоген, і його вміст у печінці різко знижується за першу добу життя дитини. Знижується вміст глікогену і в скелетних м'язах, і в міокарді. Концентрація глікогену поступово відновлюється і досягає рівня дорослих на 2—3-му тижні.

Концентрація глюкози в крові відразу після народження становить 4,1 ммоль/л. У наступні години концентрація глюкози знижується до 2,9 ммоль/л, що називається фізіологічною гіпоглікемією. На початку 2-го тижня рівень глюкози знову досягає 4,1 ммоль/л.

Зі зниженням запасів глікогену головним джерелом енергії стають жи­ри. За добу концентрація жирних кислот у плазмі крові плода досягає мак­симального рівня. Повне окислення жиру не може відбуватися в умовах не­стачі вуглеводів, тому частина жирів розщеплюється до кетонових тіл і в дитини в перші дні після народження спостерігається кетонемія. Через тиж­день концентрація кетонових тіл знижується і досягає нормального рівня.

Розпад білків має невелике значення в енергетичному забезпеченні новонародженого (всього 5 % енергії, у дорослих — 17 %).

Енергетичні потреби плода забезпечуються материнським ор­ганізмом, тому основний обмін у вагітних жінок підвищений. У плода ви­трати енергії на ріст досягають максимальної величини у 8,5 місяця, а потім зменшуються. У 8,5 місяця ці витрати становлять 100 ккал (419 кДж) на добу, а перед народженням дитини — 76 ккал (318 кДж) на добу. Зміна обміну енергії після народження дитини пов'язана з особливо­стями обміну речовин, становленням гормональної регуляції, ростом ор­ганізму, типом харчування, збільшенням скелетних м'язів та їх діяльністю.

Енергетичний обмін у дітей та дорослих

Енергія потрібна для основного обміну (підтримання життя в стані повно­го спокою при температурі 20 °С протягом 14 год після їди).

Основний обмін

У стані неспокою дитини витрати енергії збільшуються на 20—60 %, а під час плачу — у 3 рази. У разі підвищення температури на 1 °С обмін підвищується на 14—16 %. У дітей до 1,5 року обмін підвищується, а потім знижується. Го­ловний компонент — витрати енергії та самооновлення. У дітей ендогенній азот сечі вищий, ніж у дорослих. 1 мг ендогенного азоту = 1 ккал = 4,184 кДж. Виділення азоту з сечею (протягом доби):

• до 2,5 року — 60 мг/кг;

• з 3 до 25 років — 50 мг/кг (у хлопчиків більше);

• до 29 років — 40—30 мг/кг;

• до 69 років — 30—25 мг/кг.

У дітей до 1,5 року відзначається спочатку підвищення основного обміну, а потім поступове зниження його.

На підтримання температури тіла витрачається 48—100 ккал/кг (201—419 кДж/кг на добу). Витрати енергії на підтримку тепла тим нижчі, чим менша дитина.

Витрати енергії на ріст (пластичний обмін) у дітей найбільші. Приріст маси на 1 г потребує 7 ккал (29 кДж).

До 3 міс витрати енергії на ріст становлять 46 %; до 6 міс — 28 %; до 9 міс — 13 %; до 12 міс — 6 %.

З 4 років і в період статевого дозрівання витрати енергії збільшують­ся. У дорослих вони становлять 1/3 від добової витрати енергії.

На інші витрати (піт, волосся, нігті, фекалії) організм витрачає 1—2 % енергії.

Білковий обмін

1 г білка = 4 ккал = 16,7 кДж. У дорослих кількість виділеного азоту дорівнює кількості отриманого азоту. У дітей позитивний баланс, вони от­римують з їжею більше азоту, ніж його виділяється. Потреба дітей у білках і в амінокислотах вища, ніж у дорослих. Дитині потрібно амінокислот у 6 разів більше, ніж дорослим. Діти більш чутливіші до голоду. Інтелекту­альний індекс школяра залежить від білкової недостатності в ранньому ди­тинстві. Дорослі, які голодували в дитинстві, погано переносять стреси. Білкове голодування називають квашіоркором.

Вуглеводний обмін

1 г = 4 ккал — 16,7 кДж. У дітей 1-го року вміст вуглеводів забезпечує потре­бу в енергії і становить 40 %. На 2-му році життя вуглеводний обмін підви­щується на

60 %. У перші місяці життя потреби покриваються за рахунок молочного цукру — лактози грудного молока. Після введення прикорму ди­тина починає отримувати крохмаль, глікоген. У цей період слина вже має до­статню кількість амілази. У старечому віці знижується активність лактази. Багато людей не переносять незбираного молока. Рідше проявляється при­роджена мальабсорбція сахарози, частіше у дітей, які перебувають на штуч­ному вигодовуванні. Рівень глікемії залежить від співвідношення глікогену та глікогенолізу. Керує цим процесом цукровий центр — сукупність різних центрів у ЦНС: кора півкуль, ядра півкуль, гіпоталамус, довгастий мозок та ендокринні залози.

Існують природжені дефекти ензимних систем, при яких синтез або розпад глікогену порушується. Для новонароджених характерна гіпоглікемія, до 5—6-го дня рівень глюкози підвищується. Підвищення рівня глюкози відбувається до 6 років, а потім — до 12 років, що збігається з періодами посилення росту і підвищенням концентрації соматотропного гормону. Для визначення кривої вміс­ту глюкози у дорослих застосовують навантаження — 1 г цукру на 1 кг ма­си тіла. У дітей цукрове навантажен­ня збільшується з віком. Тип цукрової кривої будують відповідно до даних табл. 18.

Однак рівень підвищення глюко­зи після навантаження у дітей мен­ший, ніж у дорослих, проте діти важ­че переносять цукровий діабет.

ТАБЛИЦЯ 18. Вміст глюкози в крові після цукрового наван­таження

Вік, роки	Навантаження цукром, г/кг
До 1,5	2,5
ДоЗ
До 12
Понад 15 років	1,25

Жмровмй обмін

Жири в організмі швидко поновлюються. Так, 50 % жирового депо дорос­лої людини поновлюється кожні 5—9 днів, а 50 % жиру печінки — кожні З дні. Жири мають значення в синтезі гормонів, захисті організму від теп­ловтрати, транспорті вітамінів. У доношеної новонародженої дитини жир становить 11—16 % від маси тіла, а у дитини до 6 міс — 26 %. У цей період дитина перебуває на грудному вигодовуванні. У віці понад 6 міс вміст жирів зменшується. Рівень їх знову підвищується до 6—9 років і в період статевого дозрівання. У жінок накопичення жиру збільшується до 30—35 років і становить у цьому віці 35 % від маси тіла. У юнаків до 15— 16 років він зменшується, а потім зростає і до 35 років досягає 26 %. Зі збільшенням кількості жиру зростає рівень глікогену. Існує різниця в хімічному складі тригліцеридів. У новонароджених жир має високу точку плавлення — 43 °С, у дорослих — 17,5 °С. Це потрібно враховувати під час організації догляду за дітьми і виконання ін'єкцій.

У дітей перших днів життя спостерігається стеаторея. З калом виділяється 3 г ліпідів на добу. У калі дитини зменшується кількість жир­них кислот, що свідчить про краще всмоктування в кишках.

У дітей знижена активність ліпази, жовчі виділяється менше, ніж у до­рослих (на 1-му році життя — 70 % від норми в дорослих). Унаслідок тка­нинного обміну жирів утворюються проміжні продукти — кетонові тіла. Схильність до кетозу особливо проявляється у віці 2—10 років, коли пору­шується співвідношення жирів, білків і вуглеводів (у нормі воно стано­вить, відповідно, 1:1:4). У дитячому віці в крові невеликий вміст ліпідів, з віком він збільшується.

Водно – сольовий обмін

Тканини й органи дитини містять більше води, ніж тканини й органи до­рослих. З віком вміст води зменшується. У новонародженої дитини вода становить 75,5 % від маси тіла, у дорослих людей — 60—65 %. Втрата во­ди у новонароджених становить 8 % від маси тіла.

На вміст води в тканинах організму впливає їжа і наявність у ній жи­ру. Жирова тканина утримує 22 % води.

Рідини організму поділяються на внутрішньоклітинну і позаклітинну. Кожні 20 хв між кров'ю та інтерстиціальною рідиною відбувається обмін води, рівний масі тіла. Об'єм циркулюючої плазми змінюється щохвили­ни, з віком він зменшується. Якщо з віком вміст позаклітинної рідини зменшується, то внутрішньоклітинної — збільшується. Водний обмін у дітей інтенсивніший, ніж у дорослих.

Так, молекули води в дорослому ор­ганізмі перебувають 15 днів, у дітей — 3—5 днів. У дітей велика про­никність мембран, а фіксація рідини в клітині і міжклітинних структурах слабка. Діти дуже чутливі до дегідратації, коли втрачається і позаклітинна, і внутрішньоклітинна рідина. Потреба дітей у воді значно вища, ніж у до­рослих. Склад рідини визначає гомеостаз. Склад солей, їх концентрацію визначає осмотичний тиск рідини. Важливу роль у цих процесах відігра­ють катіони — Na, K, Ca, Mg та аніони — хлор, карбонат, ортофосфат, сульфат. Рівновага між ними зумовлює рН 7,4. Характерним є значний вміст натрію в позаклітинній рідині. Рівень його зберігається протягом життя. Внутрішньоклітинний вміст натрію у дітей вищий, ніж у дорослих. Натрій регулює судинний тонус, потенціює активність адреналіну, зумов­лює роботу натрієво-калієвого насоса. Затримка натрію характерна для гіпертонічної хвороби, інфаркту. Вміст калію більший всередині клітини.. Усі електрофізіологічні та енергетичні процеси відбуваються за участю калію. Він стимулює утворення ацетилхоліну — медіатора синапсів, який є каталізатором АТФ і входить до складу креатинфосфату. Нестача калію спричинює слабкість серцевого м'яза. Збільшення вмісту калію призво­дить до внутрішньошлуночкової блокади, тремтіння шлуночків. Відносна потреба дітей у калії вища, ніж у дорослих. Нестача калію гальмує ана-болічні процеси.

Порушення, які виявляють

під час обстеження органів травлення

Оцінку органів травлення потрібно проводити з урахуванням віку пацієнта на основі комплексного дослідження органів травного тракту. При цьому враховують дані анамнезу, огляду, пальпації, перкусії, оцінюють результа­ти лабораторних та інструментальних досліджень.

Дата добавления: 2014-12-29