Види бюджетного дефіциту

У світовій практиці розрізняють: реально спостерігаємий, структурний і циклічний дефіцит бюджету. Під реально спостерігаємим розуміється дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам (грошовим надходженням) від загальнодержавних податків і неподаткових платежів за мінусом витрат на державні закупки і трансфертні платежі. (Наприклад, у США у кінці 80-х років дефіцит федерального бюджету складав біля 50% ВНП, що явилося максимальною величиною за попередні періоди, не пов'язані з економічним спадом).

Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між державними доходами і видатками за умов певної фіскальної політики (діючого рівня оподаткування і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття перевищує базовий, реально спостерігаємий дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю та іншим соціальним програмам, а частково через падіння доходів населення.

Різницю між реально спостерігаємим дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

З поняттям бюджетного дефіциту тісно пов'язане поняття державний борг. Він являє собою загальну накопичену суму позитивних сальдо бюджетів усіх рівнів за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні за певний період. Державний борг як економічна категорія визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах терміновості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший виступає, як правило, у вигляді заборгованості по банківських кредитах, коштів, отриманих від розміщення облігацій внутрішньої позики, невиплачених пенсій, допомоги, заробітної плати робітникам бюджетної сфери і т.ін. Другий являє собою заборгованість держави по кредитах, наданих міжнародними фінансово-кредитними організаціями та іноземними державами.

Особлива увага в усіх країнах приділяється зовнішньому боргу. Країни-кредитори неохоче надають нові позики тим країнам, у яких платежі по зовнішніх боргах складають значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни (наприклад, 20-30%).

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. Державне запозичення – залучення Україною в особі КМУ, через Міністерство фінансів грошових коштів, майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах терміновості та платності. Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

· фінансування дефіциту Державного бюджету;

· підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

· на інші цілі, встановлені законодавством України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія – зобов’язання України в особі КМУ, що діє через Міністерство фінансів, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах терміновості та платності. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів закордонних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов’язань на міжнародних ринках капіталів.

За видами державний борг поділяється таким чином:

1. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій – Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

2. Державні кредити, отримані від іноземних країн та іноземних приватних банків.

3. Заборгованість держави за емітованими цінними паперами.

4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії Уряду.

5. Заборгованість Уряду за отримані кредити від комерційних банків.

6. Кредити, отримані від НБУ.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткотерміновий борг (з терміном погашення до одного року), середньотерміновий (від одного до п’яти років), довготерміновий (від п’яти років і більше).

Дата добавления: 2014-12-29