Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

Поняття інтелектуальної власності і законодавство України в цій сфері

Діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності України за 2000-2009 роки

Здійснення інноваційної діяльності неможливе без конкретного правового забезпечення і регулювання.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності підприємств містить в собі нормативні акти трьох рівнів:

1) законодавчі (які мають вищу юридичну силу конституційні закони, укази Президента України);

2) підзаконні (які вміщують урядові постанови і відомчі акти-прикази і постанови міністрів і відомств України);

3) локальні (система актів індивідуального характеру, яка має у собі різні громадянсько-правові договори і адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Головне місце в правовому регулюванні інноваційної діяльності займають правові аспекти охорони інтелектуальної власності, під якою розуміється сукупність авторських і інших прав на результат цієї діяльності, які охороняються законодавчими актами держави.

Важливою передумовою ефективного функціонування під­приємства на ринку є здатність не тільки розробляти інновації, але й забезпечити правову охорону, комерціалізацію та захист прав на створену інновацію. При цьому не останнє місце займає вміння оцінити вартість нововведення, оскільки оцінка потрібна на всіх етапах життєвого циклу інновації. З прийняттям у 2001 р. Закону України „Про оцінку майна і професійну оціночну діяльність в Україні" закладено фундамент для оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. В рамках товарної інновацій­ної політики менеджери повинні вміти здійснювати весь комп­лекс робіт по оцінці прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Матеріально-речову основу інтелектуальної власності складає інтелектуальний продукт як результат творчих зусиль його творців (окремої особистості або наукового колективу), виступаючий в різних формах (див. рис. 9.1).

Інтелектуальна власність як об'єкт оцінки - це виключне право юридичної чи фізичної особи на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридич­ної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних чи робіт послуг. Об'єкти інтелектуальної власності (далі ОІВ) можна умовно розбити на три групи: об'єкти промислової власності, нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, об'єкти ав­торського права і суміжних прав (рис. 9.1).

Рисунок 9.1 -Класифікація основних ОІВ як об'єктів оцінки

На схемі представлені, насамперед, ті ОІВ, права на які охороняються законом згідно з вітчизняним чинним законо­давством.

У більш широкому плані до ОІВ, що підлягають оцінці, можна віднести:

- не запатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, досвідчені зразки, результати випробувань і дослідів;

- системи організації виробництва, маркетинг; управлін­ня якістю продукції і послуг, системи управління кад­рами, фінансами, політикою капіталовкладень;

- виробничий досвід і навчання персоналу,

- інші результати науково-дослідних, конструкторських, проектних і виробничих робіт;

- будь-які ОІВ, які охороняються ліцензійними, авторсь­кими чи іншими договорами на придбання права ОІВ, підписаними в порядку, установленому законодавством. Умовою виникнення вартості є юридична можливість пе­редачі прав власності. Якщо об'єкт не можна передати в обмін на який-небудь еквівалент, поняття вартості не реалізується. Іншими словами, щоб стати товаром, ОІВ повинен бути від­дільним від підприємства чи індивідуума.

За принципом "віддільності" права інтелектуальної влас­ності можна розбити на три групи:

а) права, віддільні від чи підприємства від індивідуума (права на винахід, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, секретні рецепти і технології, майнові права авторів; права на відео-, аудіограми; спис­ки клієнтів і ін.);

б) права, невіддільні від підприємства (права на наявність навченого персоналу, системи і методи функціонування, розроблені як скла­дову частину діючого підприємства; переваги територіального розташування, близькість промислової інфраструктури, транспортних шляхів; наявність замовників продукції, що випускається, і по­стійної клієнтури; досягнення в області маркетингу і реклами власної про­дукції; гудвіл);

в) права невіддільні від індивідуума (права на особисту репутацію працівників чи власників під­приємства серед громадськості, клієнтів, інших праців­ників, власників, банкірів; особисті професійні якості працівників (включаючи ноу-хау), комерційні здібності, талант в області реклами чи менеджменту у фінансовій сфері; загальну кваліфікацію, ерудицію, інтелект і лабільні якос­ті працівників та керівників у таких областях, як органі зація робіт з кадрами, взаємодія з клієнтами, уміння ула­годжувати конфлікти в колективі й ін.).

Властивість віддільності чи невіддільності має важливе зна­чення, тому що тільки у випадку віддільності від підприємства чи індивідуума (автора) ОІВ, права можуть виступати як товар. Якщо ж права невіддільні від підприємства чи індивідуума, то вони можуть продаватися (пе­редаватися) тільки разом з підприємством чи індивідуумом. На­приклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємст­ва, але можна переманити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом із властивими йому якостями.

За терміном служби ОІВ поділяються на дві групи:

- ОІВ із установленим терміном служби;

- ОІВ з невстановленим тер­міном служби.

Ця обставина має важливі наслідки при визна­ченні вартості ОІВ яктовару, чи при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Деякі ОІВ можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України " Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту з експертизою, зазвичай, дорівнює 20 рокам. Однак, цілком можливо, що за цей час патент може морально застарі­ти, тому що не виключена ймовірність, що з'являться нові ана­логічні, але більш ефективні винаходи. Тому, при економіч­них розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий зазвичай приймаєть­ся рівним 10—12 рокам. Установлений термін служби характерний для більшості прав на ОІВ, віддільних від індивідуума і підприємства, але не для усіх. Зокрема, знаки для товарів і послуг не мають уста­новленого терміну служби, оскільки після 10 років з моменту їхньої реєстрації, права на них можуть продовжуватися на 10 ро­ків і т.д. Не мають такого терміну більшість прав на ОІВ, не­віддільних від підприємства чи індивідуума, наприклад гудвіл. Крім того, права на ті самі ОІВ можуть мати як визначений, так і невизначений термін служби.

Мета правового регулювання інтелектуальної власності полягає в охороні та стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни.

Враховуючи різноманітність об’єктів інтелектуальної власності та вимог по їх охороні, правове регулювання включає ряд самостійних функціональних сфер:

- авторське право;

- патентне право;

- засекречування.

Законодавство України у сфері інтелектуальної власності включає:

А) Документи загального визначення

o Конституція України (ст. 41 і 54), 28.06.1996;

o Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 1.06.1971;

o Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.51-2, 164-3), 1.06.1985;

o Кримінальний кодекс України (ст. 176, 177, 229), 5.04.2001;

o Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності", ст.154-162, стаття 32 "Недобросовісна конкуренція");

o Цивільний кодекс України (Книга четверта "Право інтелектуальної власності", ст.418-508, ст.1107-1114), 16.01.2003;

o Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422), 1.01.1964;

o Митний кодекс України (Глава 45 "Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності"), 11.07.2002;

o Закон України „Про власність” (ст.13-2,40, 41, 42), 7.02.1991;

o Закон України „Про Антимонопольний комітет України”, 26.11.1993;

o Закон України „Про інноваційну діяльність”, 04.07.2002;

o Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (ст.2-12, 3-6у), 21.01.1993;

o Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власностіі”, №1716, 23.12.2004;

Б) Авторське право (на твори літератури, науки та мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних)

· Закон України „Про авторське право та суміжні права”, 02.11.2000;

· Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, 26.04.2000, нов. редакція 10.07.2003;

· Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом. імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, 17.01.2002;

· Закон України „Про телебачення i радіомовлення”, 21.12.1993;

· Закон України „Про рекламу”, 3.07.1996;

· Закон України „Про видавничу діяльність”, 5.06.1997;

· Закон України „Про професiйних творчих працiвникiв i творчi союзи”, 7.10.1997;

· Закон України „Про кінематографію”, 13.1998;

· Постанова Кабінету Міністрів України „Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стусуються права автора на твір”, №1756, 27.12.2000;

· Постанова Кабінету Міністрів України „Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва”, № 108, 3.03.1992;

· Постанова Кабінету Міністрів України” Про затвердження Правил роздрiбної торгiвлi примiрниками аудiовiзуальних творiв i фонограм”, № 1209, 4.11.1997;

· Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження положень з питань розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв та фонограм, № 1555, 13.10.2000;

· Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати”, №71, 18.01.2003;

· Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав”, №72, 18.01.2003;

В) Патентне право (на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин)

· Закон України „Про охорону прав на винаходи i корисні моделі”, 12.07.2000;

· Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”, 1.07.1994;

· Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, 5.11.1997;

· Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”, 17.01.2002;

· Закон України „Про племінну справу у тваринництві”, 26.01.2000;

Г) Право на комерційні позначення (комерційні найменування, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів)

· Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів i послуг”, 1.07.1994;

· Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, 29.01.2000;

· Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 15.05.2003;

Д) Право на науково-технічну інформацію (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація, нерозкрита інформація):

· Закон України „Про науково-технiчну інформацію”, 1.07.1993;

· Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, 1.01.1997;

· Закон України „Про захист економічної конкуренції”, 27.02.2002.

· Закон України „Про інформацію”, 2.10.1992;

· Закон України „Про захист інформації в автоматизованих системах”, 5.07.1994;

· Закон України „Про наукову i науково-технiчну експертизу”, 10.02.1995;

Дата добавления: 2014-12-29