Право УРСР в умовах тоталітарного режиму в 1930 р

НКВС і позасудові органи Наркомат внутрішніх справ УСРР виконував адміністративно-політичні функції, а саме: здійснював керівництво управлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення волі, кримінальним розшуком тощо. 15 грудня 1930 року наркомат було ліквідовано. Його функції були передані різним відомствам: керівництво комунальним господарством перейшло до Головного управління комунального господарства, керівництво місцями позбавлення волі — до Наркомюсту УСРР, записи актів громадянського стану стали вести президії виконкомів Рад. Для керівництва міліцією і кримінальним розшуком було створене Головне управління міліції і кримінального розшуку при РН К УСРР.

Органи прокуратури Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР привели до змін в органах прокуратури. В 1930 році були утворені міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. У зв'язку з утворенням областей у травні 1932 року були ліквідовані міжрайонні прокуратури.

Народний суд Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання — один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди підпорядковувалися обласним судам. Обласні суди були судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ і судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів. Голови, їх заступники І члени обласних судів обиралися обласними виконкомами терміном на один рік.

Посилення ролі позасудових репресивних органів в УРСР к 1930р.

Перехід до двоступеневої системи управління потребував змін у судовій системі. В жовтні 1930 року були ліквідовані окружні суди і створенні міжрайонні суди. Знову ж таки, перехід у травні 1932 року до триступеневої системи управління привів до ліквідації міжрайонних судів. Судова система набула вигляду: народний суд, обласний суд, Верховий й Суд УСРР.

Верховний Суд УРСР був органом судового нагляду і керівництва судовою практикою на території республіки. Як касаційна інстанція він розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів першої інстанції. Конституція УРСР 1937 року стала юридичною базою для подальшого розвитку судової системи. В ній говорилося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним судом УРСР, Верховним судом МАРСР, обласними судами, судами адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які створювалися за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

За Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами депутатів трудящих також на 5 років, народні суди обиралися населенням відповідних районів терміном на 3 роки.

16 серпня 1938 року Верховна Рада СРСР приймає "Закон про судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік". Закон проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість тільки закону. Але в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацьовували.

Прийняттям Конституції УРСР 1937 року і Закону про судоустрій закінчилася централізація судової системи СРСР. Керівництво судовою практикою було зосереджене у Верховному Суді СРСР, а єдине судове управління здійснювалося Наркоматом юстиції СРСР.

У зв'язку з проголошенням у Конституції СРСР і Законі про судоустрій права на захист РНКСРСР 16 серпня 1938 року затвердила Положення про адвокатуру СРСР, відповідно до якого в УРСР були створені обласні колегії адвокатів. Вони діяли як громадські організації і мали бюджетну самостійність.

Були створені дільничні, міські, обласні прокуратури і прокуратура республіки. Міські прокуратури створювалися тільки в містах. Обласні — в кожній області. Всі органи обласної прокуратури підпорядковувалися обласному прокурору. Обласних, міських і дільничних прокурорів призначав і звільняв Генеральний прокурор УСРР. Прокуратура республіки входила до складу УСРР. її очолював Генеральний прокурор республіки, який одночасно був і народним комісаром юстиції УСРР. 17 грудня 1930 року ЦВК і РНКСРСР приймають Положення про прокуратуру СРСР, згідно з яким прокуратури союзних республік виводилися зі складу наркоматів юстиції і перепорядковувалися безпосередньо Прокурору СРСР.

За Конституцією УРСР 1937 року прокурор республіки і обласні прокурори призначалися Генеральним прокурором СРСР на 5 років. Районні та міські прокурори призначалися прокурором УРСР також на 5 років.

Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ СРСР і ДПУ УСРР. Органи ОДПУ займались охороною державної безпеки, громадського порядку, охороною державної і суспільної власності, відали паспортизацією.

Централізація репресивного апарату привела до створення Юлипня 1934 року загальносоюзного НКВС. ОДПУ ліквідується, а натомість створюється Головне управління державної безпеки, яке входило до складу НКВС. В УСРР, як і в інших союзних республіках, було створено НКВС УСРР як союзно-республіканське відомство. В його структуру входили: головне управління державної безпеки, головне управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень, головне управління пожежної охорони, адміністративно-господарське управління та відділ громадського стану.

НКВС УСРР повністю підпорядковувався союзному НКВС У другій половині 30-х років НКВС фактично став поза конституційним органом, оскільки був остаточно виведений з-під державного контролю. В своїй діяльності він керувався виключно власними нормативними актами — наказали, директивами та розпорядженнями.

Формування тоталітарного режиму призвело до створення над-конституційних, позасудових карально-репресивних органів. Починаючи з лютого 1930 року в усіх обласних центрах України були створені "трійки" - каральні позасудові органи, до складу яких входили начальник управління ДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б)У. Ці органи мали брати до провадження будь-яку кримінальну справу, яка розглядалася без свідків, без участі захисту, без ознайомлення з нею звинуваченого і навіть без нього. Вироки "трійки" не підлягали оскарженню. В 1932 році в складі ОДПУ була утворена судова колегія, яка була над-конституційним органом і могла застосовувати всі види покарання, навіть розстріл. Виконавчі функції управління доповнювалися судовими. Ця колегія була ліквідована у 1934 році, а натомість 10 липня 1934 року приймається рішення про створення при HКВС СРСР Особливої наради, діяльність якої була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій. Особлива нарада в адміністративному (позасудовому) порядку могла застосовувати такі покарання: заслання, виселення, ув'язнення до таборів на термін до 5 років, виселення за межі СРСР. У 30-ті роки репресивна діяльність позасудових органів стала масовим явищем.

Тоталітарно-репресивний режим сформувався в Україні в 30-ті роки шляхом докорінних змін у розвитку політичної системи. Заволодівши апаратом влади, партійне керівництво створило таку державну організацію, яка позбавила більшість населення і основну масу членів партії реальної політичної влади.

Під виглядом диктатури пролетаріату насаджували диктатуру партійно-державного апарату, систему вождізму. Відбулася тотальна бюрократизація політичної системи, зрощення партійного апарату з державними, військовими, господарськими структурами, верхівкою громадських організацій.

Привласнивши право на провадження кадрової політики, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової "номенклатури", яка у поєднанні з правоохоронними органами, армією та засобами ідеологічного впливу була головними важелями влади й опору тоталітарної системи.

У середині 30-х років партійне керівництво СРСР дійшло висновку про необхідність внести "демократичні" зміни до загальносоюзної Конституції і відповідно "підрихтувати" конституції союзних республік. Улітку 1936 р. в Україні при Президії ЦВК УСРР створено конституційну комісію, до складу якої ввійшли партійні й державні керівники. Схвалений Президією проект Конституції передали на так зване "всенародне обговорення". А 30 січня 1937 р. нову Конституцію УРСР було затверджено XIV з'їздом рад.

Вона фактично дублювала загальносоюзну Конституцію 1936 р. Численні демократичні положення, особливо ті, що стосувалися прав людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресіями, масовими арештами, розстрілами, ГУЛАГами. За своєю формою Основний закон був досить демократичним, але відірваним від реалій життя.

Другий розділ, присвячений державному устрою країни, зафіксував такі принципи об'єднання республік у Союз, як добровільність, рівноправність, указував на право виходу зі складу СРСР. Насправді це була лише декларація, що мала фіктивний характер. Реально чинними були лише ті статті, які визначали, що кожен громадянин України є одночасно і громадянином Радянського Союзу.

Найвищим органом державної влади в Україні стала Верховна Рала УРСР, яку обирали всенародно на 4 роки. Вона була єдиним законодавчим органом республіки. Отже, радянська влада, врешті-решт, підійшла до фактичного визнання принципу поділу влади, хоча в тексті Конституції цього терміну немає. Верховна Рада обирала Президію як колегіальний, постійно діючий орган.

До повноважень Верховної Ради належало формування уряду - Ради народних комісарів УРСР, який вважали найвищим виконавчим і розпорядчим органом в Україні.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах були ради депутатів трудящих, що їх обирали на 2 роки.

У Конституції закріплювалися основні права й обов'язки громадян (на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення на старість, на освіту тощо), які до деякої міри було втілено в життя.

Що ж стосується свобод (слова, друку, зборів, маніфестацій та ін.), то вони були просто неможливі за тоталітарного режиму. Недоторканність особи, її житла існувала паралельно з масовими незаконними обшуками, арештами, репресіями.

Конституція відмовилася від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значну частину населення взагалі було позбавлено виборчих прав. Скасовувалися також багатоступеневі вибори і такі, що їх проводили шляхом відкритого голосування.

На відміну від Основного закону 1929 p., який не розглядав питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, тут був спеціальний розділ, присвячений суду і прокуратурі.

Чимало уваги Конституція приділяла питанням зміцнення законності, правам обвинуваченого на захист, процесуальним гарантіям особи. Але водночас діяв виключний порядок судочинства у справах про диверсії чи терористичні акти, була сформована й "ефективно" працювала Особлива нарада при НКВС республіки, процвітали відкритий терор і масові репресії.

Тоталітарно-репресивний режим сформувався в Україні в 30-ті роки шляхом докорінних змін у розвитку політичної системи. Заволодівши апаратом влади, партійне керівництво створило таку державну організацію, яка позбавила більшість населення і основну масу членів партії реальної політичної влади.

Під виглядом диктатури пролетаріату насаджували диктатуру партійно-державного апарату, систему вождізму. Відбулася тотальна бюрократизація політичної системи, зрощення партійного апарату з державними, військовими, господарськими структурами, верхівкою громадських організацій.

Привласнивши право на провадження кадрової політики, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової "номенклатури", яка у поєднанні з правоохоронними органами, армією та засобами ідеологічного впливу була головними важелями влади й опору тоталітарної системи.

У середині 30-х років партійне керівництво СРСР дійшло висновку про необхідність внести "демократичні" зміни до загальносоюзної Конституції і відповідно "підрихтувати" конституції союзних республік. Улітку 1936 р. в Україні при Президії ЦВК УСРР створено конституційну комісію, до складу якої ввійшли партійні й державні керівники. Схвалений Президією проект Конституції передали на так зване "всенародне обговорення". А 30 січня 1937 р. нову Конституцію УРСР було затверджено XIV з'їздом рад.

Вона фактично дублювала загальносоюзну Конституцію 1936 р. Численні демократичні положення, особливо ті, що стосувалися прав людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресіями, масовими арештами, розстрілами, ГУЛАГами. За своєю формою Основний закон був досить демократичним, але відірваним від реалій життя.

Другий розділ, присвячений державному устрою країни, зафіксував такі принципи об'єднання республік у Союз, як добровільність, рівноправність, указував на право виходу зі складу СРСР. Насправді це була лише декларація, що мала фіктивний характер. Реально чинними були лише ті статті, які визначали, що кожен громадянин України є одночасно і громадянином Радянського Союзу.

Найвищим органом державної влади в Україні стала Верховна Рала УРСР, яку обирали всенародно на 4 роки. Вона була єдиним законодавчим органом республіки. Отже, радянська влада, врешті-решт, підійшла до фактичного визнання принципу поділу влади, хоча в тексті Конституції цього терміну немає. Верховна Рада обирала Президію як колегіальний, постійно діючий орган.

До повноважень Верховної Ради належало формування уряду - Ради народних комісарів УРСР, який вважали найвищим виконавчим і розпорядчим органом в Україні.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах були ради депутатів трудящих, що їх обирали на 2 роки.

У Конституції закріплювалися основні права й обов'язки громадян (на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення на старість, на освіту тощо), які до деякої міри було втілено в життя.

Що ж стосується свобод (слова, друку, зборів, маніфестацій та ін.), то вони були просто неможливі за тоталітарного режиму. Недоторканність особи, її житла існувала паралельно з масовими незаконними обшуками, арештами, репресіями.

Конституція відмовилася від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значну частину населення взагалі було позбавлено виборчих прав. Скасовувалися також багатоступеневі вибори і такі, що їх проводили шляхом відкритого голосування.

На відміну від Основного закону 1929 p., який не розглядав питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, тут був спеціальний розділ, присвячений суду і прокуратурі.

Чимало уваги Конституція приділяла питанням зміцнення законності, правам обвинуваченого на захист, процесуальним гарантіям особи. Але водночас діяв виключний порядок судочинства у справах про диверсії чи терористичні акти, була сформована й "ефективно" працювала Особлива нарада при НКВС республіки, процвітали відкритий терор і масові репресії.

Дата добавления: 2015-01-03