Ремесло, промисли

Письмо

Найвизначніші твори, книги

Творчі об’єднання, організації, течії

1. Братства – громадські організації міщан та селян, створені у ХVІ-ХVП ст. для захисту національно-релігійних інтересів українського народу.

2. Братські школи – навчальні заклади в Україні у ХVІ-ХVП ст., які організовувались при братствах

3. «Москвофіли» – мовно-літературна, суспільно-політична течія. Виникла в XIX ст. на землях Галичини, Буковини, Закарпаття. До неї входила частина консервативної інтелігенції, духівництва і орієнтувалася на реакційні сили царського самодержавства. Виступали за цілковиту єдність України і Росії.

4. «Просвіта» – культурно-освітня громадська організація в Україні, заснована 1868 року у Львові інтелігенцією для поширення освіти серед народу.

5. «Руська трійця» – гурток, створений в 30-х роках XIX ст. в Західній Україні. Очолили М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич. Займався літературно-художньою творчістю, видавався альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.).

6. «Спілка визволення України» – сфальсифікована органами ДПУ міфічна «контрреволюційна організація». Процес над СВУ відбувся в 1930 р. Засуджено 45 діячів культури, серед них С. Єфремов.

7. Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX-XX ст., в центрі якої критика урбаністичної цивілізації.

8. Шовінізм – агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; ідеологія і позиція, що виражається у зверхньому, зневажливому ставленні до інших народів.

1. «Апостол» – перша друкована книга в Україні. Видана в 1574 р. І.Федоровим у Львові.

2. «Повість временних літ» – пам’ятка літератури XII ст. в Київській Русі. Містить відомості про розселення слов’ян, утворення держави, перших князів.

3. «Руська правда» – норми давньоруського права ХІ-ХП ст., одне з основних джерел вивчення державності та права Київської держави, містить велику кількість історичних фактів.

4. Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови. Переклад Євангелія «простою» мовою створено у XVI ст., нині на ньому присягає президент України.

5. Статут Володимира Мономаха – Закон, в якому вміщено 69 статей, розширена редакція «Руської правди». Входили норми кримінального, цивільного і судового права.

1. Абетка – сукупність букв, прийнятих у писемності більшості мов, розміщених у певному усталеному порядку.

2. Абетка докирилична давньоруська (східнослов’янська) – азбука, що ймовірно існувала на Русі до 863 року, тобто до створення азбуки Кирила і Мефодія. Згадується у «Панонських житіях Кирила і Мефодія», «Сказаннях чорноризця Храбра».

3. В’язь – старовинне декоративне письмо, в якому окремі літери і слова зливаються в суцільний орнамент. друкувалося з різьблених дерев’яних дощок.

4. Глаголиця – одна із стародавніх слов’янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

5. Екслібріс – художньо оформлений книжковий знак, який вказує на власника книги, своєрідний підвид графічного мистецтва.

6. Ініціали Острозькі – видатна пам^’ятка книжкового мистецтва, характерна риса якої – малюнок літери і рослинний візерунок.

7. Інкунабули – перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу книгодрукування в Європі.

8. Кирилиця – один з двох давньослов’янських алфавітів (більш ранньою була глаголиця) створений грецькими монахами-просвітителями Кирилом і Мефодієм в середині IX ст. на основі грецького письма з доданням кількох літер. Пам’ятки – «Остромирове Євангеліє» (1056-1057).

9. Кліше – рельєфний малюнок на металевій, дерев’яній тощо дошці для відтворення в друкові.

10. Книгодрукування – комплекс виробничих процесів, метою яких є виготовлення книг, журналів, газет та іншої друкованої продукції шляхом перенесення.

11. Літера – письмовий знак, що позначає звук (або сполучення звуків, буква).

12. Маргіналія – назва чи малюнок, вміщені на полях книги.

13. Пергамент – спеціально оброблена тонка шкіра молодих тварин (ягнят, телят, козенят) як матеріал для письма.

14. Переписувач – у давній Русі — особа, що переписувала і впорядковувала рукописні книги.

15. Персонаж – дійова особа в літературному художньому творі.

16. Писало – перо.

17. Писемність – система графічних знаків, уживаних для писання в якій-небудь мові або групі мов.

18. Писець – у Давній Русі – переписувач і упорядник рукописних книг.

19. Письменник – людина, яка займається письменництвом, літературною діяльністю, написанням художніх творів.

20. Титло – у старослов’янській писемності – надрядковий знак на скорочено написаним словом (з пропуском головного).

Література

1. Агіографія (від грец. «святий» і «пишу») – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

2. Бароко літературне українське – літературно-мистецьке явище, риси якого виявилися наприкінці XVI ст. і яке розвивалося протягом понад двох століть в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, хоча й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), «раки літеральні» І. Величковського – вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо. До явищ українського літературного бароко належать також «Послання» І. Вишенського та козацько-старшинські літописи, найпомітніше «Літопис Самійла Величка». Визначальні риси: посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; трагічна напруженість і трагічне світосприймання; настрої песимізму, скепсису, розчарування.

3. Белетристика – художня література.

4. Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: «те, що найкраще розходиться».

5. Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

6. Бурлеск (фран. burlesque, від італ. burla — жарт) – стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, наприклад «Енеїда» І Котляревського на тему однойменної героїчної поеми Вергілія.

7. Валуєвський циркуляр 1863 р. – розпорядженням міністра внутрішніх справ П.О. Валуєвим заборонялося друкувати шкільні підручники, науково-популярні, релігійні видання та викладати в школах українською мовою.

8. Генетична пам’ять літератури – здатність національного письменства безпосередньо переживати актуалізовані події та явища української історії. Генетична пам’ять літератури найчастіше оприявнюється в метафоричних регістрах літературного тексту як одна з репрезентацій національного міфу.

9. Експромт – прозовий, віршовий чи музичний твір, який створюється без підготовки.

10. Елегія – ліричний вірш сумного характеру.

11. Епіграма – короткий сатиричний або гумористичний вірш, спрямований проти якої-небудь особи або явища.

12. Епопея – великий художній твір, що відзначається широтою схоплення подій та глибиною їх висвітлення.

13. Епос (грец. «слово», «розповідь», «історія») – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

14. Жанрово-стильова повнота українського літературного процесу – притаманна письменству в інтегративні єдності його складових здатність адекватно відповісти на виклики Історичної процесуальності. Жанрово-стильова повнота свідчить про художню зрілість та образотворчу вивершеність національної літератури у контекстах дискурсу світової культури. За Д. Чижевським, неповнота української літератури, виявлена ким у письменстві кінця XIX ст. зумовлена драматичним процесом денаціоналізації культурно активних верств суспільства в умовах бездержавності, у результаті цього українська нація стала неповною. Створення повної літератури, тобто такої, що може задовольнити духовні потреби усіх суспільних груп, відбулося лише на початку XX ст. і стало заслугою модерної літератури з її різноманітністю напрямів, течій і стилів.

15. Жаргонізми – слова, що вживаються в жаргоні – соціальному діалекті мови, яким користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, віком, ситуацією.

16. Збірка – книжка, що містить зібрані за певним принципом твори; зібрання.

17. Ікос – популярний вид перекладної літератури часів Київської Русі, який складався з кількох пісень, що розкривали суть християнських свят, проповідували християнські та житійні легенди.

18. Історична тяглість розвитку літератури – органічна єдність етапів та періодів розвитку українського письменства, яка обумовлює факт генетичної спорідненості стилів і методів у національній літературі, унеможливлюючи існування розривів поміж культурно-історичними епохами — незважаючи на всю несприятливість зовнішніх обставин (заборони українського слова, планомірна колонізація і русифікація і т. ін.).

19. Катрен – 4-рядкова строфа, що має скорочену думку, чотиривірш.

20. Кодифікація – встановлення й офіційне визнання літературної норми, зафіксованої в граматиках, словниках, довідниках. Кодифікація регулює розвиток літературної норми, забезпечує стабільність функціонування літературної мови.

21. Культурно-історичні епохи розвитку української літератури – цілісні періоди розвитку української літератури, що виокремлюються з-посеред загального плину розвитку письменства якоюсь домінантною естетичною характеристикою.

22. Лірика – один з трьох родів художньої літератури; твори ліричної поезії; також – ліричний настрій.

23. Література – вид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

24. Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобів масової інформації, науки, художньої культури та літератури. Літературна мова протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Залежно від суспільного використання літературної мови формуються її функціональні стилі.

25. Літературний напрям – це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу.

26. Літопис – історичний твір у Давній Русі, в якому розповідь сучасника подій та фактів подано у хронологічному порядку; також – послідовний запис будь-яких подій, історія чого-небудь.

27. Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

28. Манускрипт – стародавній рукопис; рукопис взагалі.

29. Мемуари – літературний твір у формі записок, написаний від першої особи – учасника чи свідка описуваних подій.

30. Нестор – видатний давньоруський письменник і літописець; був ченцем Києво-Печерської лаври, автор низки агіографічних творів, серед них – «Повість минулих літ».

31. Новела – невеликий розповідний художній твір про незвичайну подію з несподіваним фіналом.

32. Оповідання – невеликий за обсягом прозовий художній твір, розповідь; новела.

33. Пам’ятки української мови – писемні тексти, що використовуються для вивчення історії системи мови (у т. ч. її говорів) та дослідження історії української літературної мови.

34. Памфлет – літературно-публіцистичний твір, в якому є гостра критика чи сатира.

35. Повість – літературний художній розповідний твір, що займає проміжне місце між оповіданням і романом.

36. Поезія – словесна художня творчість, твори, написані віршами; вірш.

37. Поема – великий поетичний оповідний твір; також – музичний твір ліричного характеру.

38. Притча – оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки.

39. Проза – художні твори, написані звичайною розмовною мовою.

40. Пролог – вступна частина літературного або музичного твору.

41. Публіцистика – вид літератури, що висвітлює актуальні проблеми життя суспільства.

42. Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

43. Ремарка – авторська примітка-коментар у тексті.

44. Роман – великий за розміром і складний за побудовою художній оповідний літературний твір, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкриваються характери, психологія персонажів тощо.

45. Сказання – жанр давньоруської розповідної літератури про історичних діячів та події, у яких вони брали участь.

46. Словесність – художня література та усна народна творчість, а також сукупність творів літератури й фольклору якого-небудь народу; також – філологічні науки.

47. Строфа – у віршуванні – ритмічно завершена частина твору, повторюване у вірші поєднання кількох рядків.

48. Сюжет – система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів та весь зміст твору.

49. Тропи – форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

50. Фабула – канва, схема розвитку подій у художньому творі, розвиток сюжету в послідовності.

51. Фейлетон – невеликий літературно-публіцистичний твір критичного плану.

52. Хроніка – запис історичних подій у часовій послідовності, літопис; літературний твір на основі історичних подій.

53. Цитата – точний дослівний уривок з якого-небудь тексту.

54. Часопис – періодичне друковане видання – газета або журнал.

1. Бондарство – один з видів українських народних промислів, що вимагає досконалої техніки та інструменту при виготовленні дерев’яних бочок, відер, шапликів тощо.

2. Борті – вирубані у дереві й природні гнізда (вулики) для бджіл, назва походить від старослов^’янського «борть» – вулик у дуплі дерева.

3. Бортники – люди, що займалися бджільництвом.

4. Бортництво – масовий вид селянського бджоляного промислу, нині бджолярство.

5. Бортяниці – комори для меду за часів Київської Русі.

6. Гаптування – вишивання шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками; річ, виготовлена таким способом.

7. Гутництво – виготовлення виробів із скла, стародавній промисел українців.

8. Золотарство – обробка благородних металів (золота, срібла).

9. Кам’яносечці – давньоруські скульптори, що творили орнаментальний та зооморфний рельєф, архітектурні деталі та оздоби.

10. Коваль – майстер, який куванням обробляє метал, виковує металеві речі.

11. Ковальство – ремесло, фах коваля.

12. Колодій – майстер з виготовлення коліс, колісник.

13. Лимар – майстер, що виготовляє ремінну збрую із шкури-сириці.

14. Лимарщина – шкура-сириця, яка йшла на виготовлення сідел, шлей, вуздечок для коней.

15. Ложкарство – деревообробний промисел з виготовлення ложок, пізніше тарілок та мисок. окрема галузь українського декоративно-ужиткового мистецтва.

16. Матриця – штамп із витисненим у ньому заглибленням, яке точно відповідає формі оброблюваної деталі з металу.

17. Ремесло – дрібне виробництво ужиткових та мистецьких творів, основою яких є переважно ручна техніка без виробничого поділу праці.

18. Ремісники вотчинні – ремісники, що перебували у феодальній залежності від князя, боярина, церкви.

19. Ремісники посадські – вільні міські мешканці.

20. Рядки – найпростіший і найпоширеніший ткацький узор у вигляді діагональних смуг правого або лівого напрямку.

21. Сагайдачник – ремісник, що виготовляє сагайдаки, або той, що носить сагайдаки.

22. Стельмаство – один із найдавніших видів народного ремесла: виготовлення возів, саней та деталей до них.

23. Столяр – фахівець з обробки деревини і виготовлення виробів з неї.

24. Ткаля – майстриня, яка виготовляє тканини на ткацькому верстаті.

25. Ткацтво (ткання) – виготовлення тканин на ткацькому верстаті, відоме з часів неоліту (ручне ткацтво). Механічне ткацтво відоме з кінця XVIII ст., коли було створено механічний ткацький верстат.

26. Цех – об’єднання ремісників – основна форма організації виробництва в середні віки в країнах Європи, характерна і для України.

27. Цехмістер (цех майстер) – староста цеху, що стежив за дотриманням статуту, розпорядком роботи і виробничим процесом.

28. Ювелір – майстер з виготовлення художніх виробів, прикрас тощо з коштовних металів та каміння.

Дата добавления: 2015-01-03