Козацька символіка

Археологічні культури

1. Білогрудівська культура – культура осілого населення пізнього бронзового віку (ХІ-ІХ ст. до н.е.) на території між Дніпром і Дністром.

2. Корчацька культура – поширена у межиріччі Тетерева і Прип’яті, назва походить від поселення Корчак, один із варіантів празької культури в Україні VI-VII ст.

3. Лужицька культура – розвивалась у XII-IV ст. до н.е. на широких просторах від Ельби до Балтики, Вісли, Північної Моравії, а пізніше – до українського Полісся.

4. Пшеворська культура – археологічна культура II ст. до н.е. – V ст. н.е., пов’язана з племенами венедів, що жили між Карпатами, басейном Вісли та верхів’їв Дніпра.

5. Трипільська культура – археологічна культура енеоліту (IV-III- тис. до н.е.), у творенні якої брали участь племена дніпровсько-дністровського межиріччя. Вважається вершиною розвитку енеолітичних землеробських суспільств у Європі. Деякі вчені вважають її праматір’ю древніх культур Шумеру та Єгипту.

6. Черняхівська культура – археологічна культура II-V ст. н.е., в межиріччі Бугу й Дніпра, генетично споріднена із зарубинецькою.

7. Чорноліська культура – археологічна культура, що припадає на кіммерійську та скіфську епохи (IX-VII ст. до н.е.), поширена в лісостеповій смузі Правобережжя між Дніпром і Дністром.

Кожна з козацьких клейнод унікальна, кожна мала своє призначення, символізувала певну гілку влади на Запорозькій Січі. Недаремно точилася боротьба за клейноди Богдана Хмельницького: якщо без верби й калини нема України, то без атрибутів козацької символіки немає й самого козацтва.

Клейноди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV—XVІІІ ст. Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо. Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині. По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Герб Війська Запорозького — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею — виник приблизно в другій половині XVI ст. Узаконив його Стефан Баторій у 1578 р. Цей герб вперше зображено на печатці Війська Запорозького в 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи.

Прапор Війська Запорозького (хорогва, або корогва) – військова відзнака, зберігалася у хорунжого, має окрему історію, яка веде свій початок від Дмитра Вишневецького. Її історичний герб — малинове тло з білим хрестом. В нижній частині герба шляхетські роди зображували свої ініціали (у Вишневецьких це були зірка і півмісяць). Після загибелі легендарного Байди козаки продовжували використовувати його прапор. З часом зірка і півмісяць відпали, лишився білий хрест на малиновому тлі. На прапорах відбивались родові знаки тих гетьманів, які були при владі, проте прапори було жовто-блакитні, просто у різних варіаціях. Наприклад, прапор останнього кошового отамана Петра Калнишевського був блакитний, прошитий золотими нитками. але лиштва зосталась малиновою. Значок — відзнака сотні куреня, заступав у будні корогву військову та полкову.

Булава – була найважливішою ознакою гетьманської влади та кошового отамана на Січі. Це була палиця з горіхового дерева або металу довжиною 0,5-0,7 м зі срібною чи визолоченою кулею на кінці, прикрашена коштовним камінням; в давнину – військова зброя.

Бунчук — це держак (помальована палиця 2-2,5м завдовжки) із золотою кулею, на якій було підвішене кінське волосся як символ гетьманської влади. Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани. Відзнака гетьмана і кошового, зберігалася у бунчужного.

Печатка — символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб — постать козака з мушкетом і шаблею. Печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника. Тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Пірнач (пернач або шестопер) – відзнака полковника полку і паланки, різновид булави (жезл), металева головка з гострими виступами, насадженими на держало; ознака влади курінного отамана.

Каламар – символом влади військового писаря, був срібний. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки. Козацькі каламари були стаціонарними і похідними. Серед перших — комбінації з кількох з’єднаних невеликих посудин для чорнила різного кольору зі спільною кришечкою. Серед других — посудини зі звуженим горлечком і вушками для підв’язування до пояса та комбінації з футляра для пер і спеціальні відділення для чорнильниці. Щоб чорнило не виливалося й не висохло, каламар мав кришечку або затичку.

Литаври – відзнакою довбиша. Без ударів довбиша в литаври не могла розпочатись січова рада.

Гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря.

Сурми — військові, полкові та січові клейноди під віданням сурмача. С таровинний український дерев’яний духовий музичний інструмент; грали на ньому «сурмачі». Використовувався як військовими музиками так і цивільним населенням.

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ТИТУЛЬНОГО ЛИСТА

Дата добавления: 2015-01-03