Особливості розвитку культури на українських землях у складі Великого князівства Литовського

Галицько-Волинське князівство як безпосередній спадкоємець культурної спадщини Київської Русі. Галицько-Волинський літопис.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важ­ливу роль в історії українського народу: зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолі­дації та усвідомленню власної самобутності; стало новим після занепаду Києва центром політич­ного та економічного життя; модернізувало давньоруську державну організацію; розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантій­ського впливу; продовжило славні дипломатичні традиції Київ­ської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені. Галицько-Волинського літопису. У “спрощеному” варіанті його текст ділять на Галицьку і Волинську частину, укладену, відповідно, галицьким і волинським редакторами. Слід врахувати також лакуни та вставку з “Легендою про євшан-зілля” на самому початку літопису, а також те, що він обривається на півслові. Фактично, під назвою “Галицько-Волинський літопис”об’єднані тексти різних жанрів (воєнні повісті та хроніки походів, житія тощо), неоднакових за тематикою, стилістикою,ідеологічним спрямуванням тощо. Не зовсім зрозумілим у ньому є також функції та статус текстів, які містять виклад правових актів, зокрема княжих грамот. У підсумку маємо незакінчений літопис з неповним початком, який розпадається на ряд фрагментів. Він неоднорідний з погляду образної та сюжетної системи: одні образи та сюжети тут оригінальні, інші – натомість, стереотипні, банальні. Галицько-Волинський літопис створений за канонами літератури ХІІІ ст., у якій критерії авторства, краси, емоційності, інформативності, традиції та новаторства були іншими, аніж у наш час. Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю

Розвиток української культури в ХІУ-ХУ століттях відбувався в несприятливих умовах. Якщо литовці змушені були рахуватися з культурними надбаннями українців, їх традиціями і навіть у другій половині XIV - на початку XV столітть польські королі видавали свої грамоти для населення Галичини часто українською мовою, то подальші часи були важкими для українців і їх культури в умовах зростаючого національно - культурного поневолення. Негативно відбивались на розвитку культури переслідування православної церкви, постійні руйнівні набіги татар. Поширення влади польського короля на Галичину, а Великого князівства Литовського — на інші українські землі.Розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Литовсько-руська держава почала втрачати руські традиції, натомість посилювалися польські. Городельської унії Литви з Польщею 1413 р. Угода, підписана в замку Городло, передбачала, зокрема, призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків. Однак на відміну від Київської Русі державна влада концентрувалася в руках великого литовського князя, який одноособово розпоряджався військовими силами і матеріальними засобами країни. Місцеві князі були лише дорадниками і виконавцями його волі, бо земельні володіння мав тільки той, хто служив великому князю. Українські удільні князівства користувалися самоуправлінням, але поширювалося воно лише на господарські відносини, суд, релігію і в жодному разі не на державну адміністрацію. Так воно і сталося після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.), коли значно посилилися польсько-католицькі впливи на литовську знать і, відповідно, опір руських аристократів.

Дата добавления: 2015-01-03