М. С. Грушевський і його роль у національно-культурному розвитку України

Стан освіти і науки в Україні в другій половині XIX – на початку XX ст. Наукові товариства та їх роль у розвитку науки.

Розвиток промисловості, торгівлі збільшував потреби в освічених і кваліфікованих працівниках і це стимулювало розширення мережі навчальних закладів і кількості учнів у них. У 1802р. почало свою діяльність Міністерство освіти. Було затверджено 4 типи шкіл: парафіяльні (навчання 4-6 міс – села, 1 рік – міста), повітові (дво-, трикласні), губернські (гімназії – 4, потім 7 років), університети. Ліцеї: Рішельєвський (Одеса), Крем’янецький,Ніжинський. Характерні риси: превалювання релігійного виховання дітей, політика «обрусєнія», рутинні засоби навчання. Університети: 1805 – у Харкові (Каразіним, перший ректор – Рижський), 1834 – у Києві Університет святого Володимира, 1865 – Новоросійськиц університет в Одесі.

Реальні гімназії – наближені до потреб життя (випускники могли вступати до вищих технічних навчальних закладів), Класичні – вивчали давні мови (випускники могли вступати до університетів). Дівчата навчалися окремо в інститутах шляхетних дівчат, гімназіях та єпархіальних училищах

Наука. Центрами науки були університети. Перший ректор Київського університету М. Максимович написав понад 100 праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії. Римський (перший ректор Харківського університету) зробив суттєвий внесок у розвиток філософії та філологічних наук, Срезневський – засновник вітчизняного слов’янознавства, Осиповський – тритомна праця «курс математики».

Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого”, він увійшов у світову історію водночас і як визначна політична фігура, талановитий громадський діяч, непересічний організатор і, взагалі, багатомірно обдарована особистість, універсалізму якої можна тільки щиро дивуватися. Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського 1894-1914 рр., 1917-1918 рр. та наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державної розбудови України. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі. М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробивзначний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярнійформі виклав основні події історичного минулого українського народу.М. С. Грушевський писав також і художні твори. Ще в юнацькі роки віннадрукував ряд оповідань («Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина», «Божийпопуст», «П'ятниця»), але ряд його новел так і не вийшов друком.

Дата добавления: 2015-01-03