Роль української діаспори у збереженні та розвитку української культури

Особливості екологічної культури українського суспільства в сучасних умовах.

Розглядається екологічна культура — як тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально – економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини, і виступає регулятором екологічної діяльності. Автор підкреслює, що функціонування екологічної діяльності пронизує всі компоненти культури та спрямовує їх на гармонізацію соціоприродних відносин.

Соціальні проблеми завжди тісно пов'язані зі станом природного середовища. Людство з перших кроків природокористування взяло на себе роль підкорювача природи, що обумовило формування та ствердження антропоцентричного підходу у взаємовідносинах з природним оточенням, негативні наслідки якого особливо гостро почали проявлятись із середини ХХ століття. На той час прогресивні вчені світу головною причиною наростаючої кризи визнали людські якості - антропоцентризм, недосконалі ментальні настанови, які виправдовували застосування сили в міжетнічних конфліктах, нетерпимість до інших рас, націоналізм тощо. Але зараз більшість людей починає розуміти, що вихід із глобальної соціально - екологічної кризи можливий лише через трансформацію людської свідомості - зміну менталітету і перехід від антропоцентризму до природоцентризму, який визнає паритет життєвих інтересів усіх представників біосфери.

Для кожної країни прийняття Концепції переходу до стійкого розвитку - справа надто поважна та відповідальна. Тут не місце випадковостям, байдужості, оскільки йдеться про людське життя, стратегію розвитку суспільства, держави, а в кінцевому підсумку - світу на тривалу перспективу.

Переселившись на нові землі, емігранти з України свято шанували традиції духовної культури свого народу. Велика роль у цій справі належала церковним громадам, сім'ї, громадським організаціям, колективам художньої самодіяльності. Особливо вагомий внесок у збереження національної свідомості, рідної мови, традицій та звичаїв у середовищі українських емігрантів зробила Українська Католицька церква. Священики УКЦ майже одночасно із переселенням українців направлялися у місця їх компактного проживання. Так, перша парафія УКЦ заснована у Бачці (Сербія) 1751 р. У 1884 р. до США прибув перший український священик Іван Волянський. Вже через рік у поселенні Шепандоа (Пенсільванія) спорудили першу Греко-католицьку церкву. У США 1894 p. уже діяла 31 парафія УКЦ. Аналогічна картина спостерігалася майже у кожній країні, куди емігрували українці.

На нових землях священики УКЦ проводили значну місіонерську діяльність, організовували будівництво храмів, здійснювали культурно-просвітницьку роботу. Часто для парафіян вони були не лише служителями культу, а й вчителями, адвокатами, перекладачами, громадськими діячами.

Винятково велике значення для подальшого розгортання й активізації діяльності УКЦ мали поїздки митрополита А. Шептицького до місць, де проживали українські емігранти. Так, він відвідував українців у Боснії в 1900, 1909, 1913 і 1928 pp., США і Канаді — у 1910 р. Лише у Канаді митрополит А. Шептицький зустрічався з українськими громадами, віруючими, священиками Монреаля, Торонто, Вінніпега, Едмонтона, Ванкувера, інших міст та поселень. Невдовзі під враженням подорожі А. Шептицький написав книжку "Пам'ятка канадійським русинам", де обґрунтував можливість і необхідність збереження національного і духовного обличчя в чужім краю. Поїздки митрополита сприяли активізації політичного та духовного життя українських переселенців, надавали їм упевненості у майбутньому, подоланні труднощів.

Дата добавления: 2015-01-03