Та сутність

Культура: проблема визначення

У наш час слід обережно підійти до пошуків єдиного визна-

чення культури, оскільки це завжди викликає безліч суперечок, і

справа закінчується тим, що кожний напрям у дослідженні культури

практично користується лише своїм робочим визначенням. Амери-

канські антропологи А. Кребер (1876–1960) і К. Клакхон (1905–

1960) у спільній праці «Культура: критичний огляд концепцій і де-

фініцій» (1952) звернули увагу на великий і постійно збільшуваний

інтерес до цього поняття. Так, якщо за їхніми підрахунками з 1871 р.

до 1919 р. сформульовано всього лише сім визначень культури

(перше з них, як вони вважали, сформулював представник еволю-

ційної концепції Е. Тайлор), то з 1920 р. до 1950 р. у різних авторів

вони нарахували 157 визначень терміна «культура» і понад 100

спроб пояснити його теоретично. Сьогодні налічується понад 500

визначень та спроб теоретичного осмислення. У цьому немає нічого

дивного, оскільки культура є динамічним процесом, і визначення,

яке сьогодні є актуальним, завтра може не відповідати культурно-

історичному розвитку чи духу часу.

Дещо пізніше А. Кребер і К. Клакхон перевидали свою книгу,

де значно розширили перелік визначень культури і поділили їх на

окремі групи. На цьому тлі в сучасній культурологічній думці

виділяють такі групи:

* Концепція – система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлу-

мачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії.

** Наукова школа – це професійна добровільна спілка людей, що сфор-

мувалася під егідою особистості – вченого-лідера. Займається активною до-

слідницькою роботою в новому актуальному напрямі й об’єднана ідеями, ме-

тодиками, науковими традиціями, успішним співробітництвом, пошуком нових

фактів. У науковій школі висувають гіпотези, концепції, теорії, проводять

дослідження і узагальнюють результати експериментів.

10 Розділ 1

· описові визначення, в яких культура постає як сукупність

усіх видів діяльності людини, звичаїв, вірувань тощо;

· визначення, пов’язані з традиціями чи спадщиною, які

розкривають основи життя кожної людини;

· визначення, в яких сформульовані правила поведінки лю-

дини;

· визначення, в яких культура є чинником прилаштування

суспільства до природного середовища з метою виживання;

· визначення, в яких культура – це сукупність форм поведін-

ки, характерних для деяких груп чи суспільств, які передаються з

покоління до покоління;

· визначення, в яких культура – це сукупність матеріальних

артефактів, які впливають на кожну окрему особу;

· визначення, в яких культура – це система ідей, символів,

цінностей, які виступають як образ життя кожної людини.

Іншу, дещо простішу, систематизацію визначень культури за-

пропонував культуролог та історик Л. Кертман (1917–1987) у праці

«Історія культур країн Європи та Америки» (1987). На його думку,

вся багатоманітність пропозицій розподіляється між антрополо-

гічним, соціологічним і філософським підходами до об’єкта ви-

значення. Антропологічний підхід ґрунтується на визначенні само-

достатності, унікальності, неповторності та рівноцінності всіх

конкретно-історичних форм культури.

Соціологічні визначення зосереджують увагу на факторах

організації й формування життя певного суспільства. Переважно

йдеться про щось, що є «культуротворчою силою», що розвиває

життя суспільства організовано, а не хаотично.

Філософські визначення роблять наголос на аналізі певних рис,

характеристик, закономірностей у житті суспільства, які складають

фундамент культури і визначають причину та напрям її розвитку.

У широкому розумінні культура – це сукупність духовних і

матеріальних цінностей, властивих суспільству загалом або окремій

соціальній групі, нагромаджених, закріплених упродовж історії, які

передаються від покоління до покоління. В частині духовних

цінностей культура об’єднує науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад

життя тощо.

Теоретичні основи культури 11

Серед інших визначень, які зустрічають у підручниках, до-

відниках, словниках, енциклопедіях і є авторськими та просто при-

вертають увагу, доречно виокремити такі: культура – це сукупність

штучних порядків і об’єктів, що їх створили люди, доповнюючи

природні; світ впорядкованих колективів людей, об’єднаних систе-

мою взаємовідносин; світ пізнання – інтелектуальних і образних

рефлексій буття, розподілу і використання соціальних благ. Куль-

тура – це історія відносин людини з Богом, історія пізнання людини

самої себе, Бога і буття.

Отже, розбіжності в формулюванні визначення «культура»

стосуються не об’єкта і суб’єкта, а предмета культури. Сьогодні, як

правило, вже не сперечаються щодо визначення терміна «культура»,

радше ведуть статистику таких визначень.

Стосовно сутності культури, то, зіставивши різні позиції,

можна прийти до висновку, що в основу покладено діяльний підхід,

оскільки творцем і носієм культури є людина. Вважається, що зро-

зуміти сутність культури можна лише через призму продуктивної

діяльності людини, суспільства, всього людства: створюючи мате-

ріальні блага для свого існування, людина, спочатку й не усвідом-

люючи цього, а потім цілком свідомо розкривала свій духовний світ,

тобто здібності та вміння, знання і світогляд, потенціал фізичний і

духовний, соціальні почуття й національний характер тощо.

Діяльний підхід дає змогу сформулювати сутність культури в

найузагальненішому значенні, тобто – це сукупність матеріальних і

духовних цінностей, створених внаслідок цілеспрямованої діяль-

ності людства впродовж його історії, а також взаємовідносини, що

склалися в процесі споживання, збереження, відтворення цих

цінностей, розподілу і обміну.

Перед тим як перейти до узагальнення, важливо дати відповідь

на запитання, що породжує діяльність? Культурологи, які починають

аналізувати сутність культури з цього питання, вважають, що це є

потреби людини. По-перше, людина має біологічні потреби, тобто в

їжі, продовженні роду, захисті від природи тощо. Ці потреби по-

роджують численні матеріальні потреби: в одязі, житлі, техніці

тощо. По-друге, людина, формуючись як особа суспільна, породжує

в собі і розвиває соціальні потреби. Важливу групу потреб скла-

дають потреби в пізнанні навколишнього світу і свого місця в ньому.

12 Розділ 1

Внутрішніми стимулювальними мотивами діяльності є сут-

нісні сили людини – взаємопов___________’язані і взаємозумовлені потреби і

здібності. Водночас, людина живе і в певних соціокультурних

умовах, тому культуру можна розглядати не тільки як індивіду-

ально-психологічний акт, але і як суспільний процес.

У культурі людина не тільки діє, створює, але і саморозви-

вається. Втім діяльність людини обмежена або регулюється «пра-

вилами гри» колективного існування, виробленою системою норм,

технологій, оцінок, критеріїв для тих чи інших соціально значущих

інтелектуальних і практичних дій. У постійній дискусії і супе-

речності з цими чинниками перебувають творці культури, але це

значно збагачує культуру.

На відміну від біологічних особливостей людини, норми куль-

тури не передаються генетично, а засвоюються, вивчаються тощо.

Загалом, мовивши про сутність культури, не слід вдаватись до

надмірної ідеалізації людської діяльності. Адже людина створює не

тільки те, що її духовно і матеріально збагачує, але й те, що несе

реальну загрозу її існуванню і культурі загалом.

Дата добавления: 2015-01-03