Типологія та функції культури

Багатозначність поняття «культура» в побутовому і науковому

лексиконі сучасної людини є очевидним фактором. Відповідно

___________складність і багаторівневість культури потребує певної система-

тизації та класифікації, без якої це поняття губиться, виникає плу-

танина в смислах, які вкладають у це поняття ті, хто ним оперує.

Класифікація культури, а точніше – створення типології

культури (класифікації, які не претендують на вичерпне описання

всіх об’єктів) може здійснюватись як в просторі однієї культури, так

і стосуватись певної кількості культур. Під типологією в сучасній

науці розуміють процес, за допомогою якого система поділяється на

порівняно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються

за певними ознаками. Основою для побудови типології культури є

визначені ознаки, які дають можливість об’єднувати деякі феноме-

ни в групи і розрізняти їх залежно від наявності чи відсутності цих

ознак.

Теоретичні основи культури 13

У сучасній культурології існує багато типологій культури,

оскільки характерні риси, притаманні культурі одного типу, можна

виділяти по-різному. Культури можуть зараховувати до різних типів

за хронологічним принципом (давня культура, сучасна), геогра-

фічним (африканська, латино-американська), мовним (германські___________,

романські, слов’янські культури), релігійним (православна, като-

лицька, протестантська, мусульманська), економічним (капіталіс-

тична, соціалістична), принципом передачі інформації (семіотична)

тощо. Крім того, можна виокремлювати типи культури за зна-

чимістю (регресивна, прогресивна, традиційна, модерністська, стаг-

наційна, репресивна), споживачем (масова, елітарна), художньо-

стильовими ознаками (готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн).

Культурологи пропонують виділяти цивілізаційну (антична,

китайська цивілізації тощо) світоглядну (міфологічну, релігійну та

наукову) типології культури.

У середині культури як цілого, яка є історичним продуктом

розвитку якогось етносу чи етносів, також можна виокремлювати

окремі різновиди культурних форм (субкультури*), типологія яких

може ґрунтуватись на різних принципах (мова, віра, сексуальна

орієнтація, інтереси тощо).

До основних теоретиків типології культури належить амери-

канський філософ, історик і культуролог Джеймс Керн Фейблман

(р. н. 1904). У роботі «Теорія людської культури» (1946) він запро-

понував оригінальну концепцію ідеальних типів культури, яку виво-

дить з описання культури, як окремого емпіричного рівня. Д. Фейбл-

ман визначив низку параметрів, за якими він виділив в історії сім

культурно-історичних типів, кожен із яких не збігається з відомими

культурами, а є моделлю, з якою може працювати культуролог.

Типологія Д. Фейблмана передбачає такі основні ідеальні типи:

* Субкультура – сукупність культурних зразків, тісно пов’язаних з домі-

нантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології – група

людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями

поведінки. Субкультура – це спільність людей, чиї переконання, погляди на

життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від

широкої публіки, що відрізняє їх від ширшого поняття культури, відгалуженням

якої вони є. Найчастіше субкультури переходять у окремі ідейні поняття, бо

важко назвати культуру, до якої б вони належали.

14 Розділ 1

допервіснообщинний, первіснообщинний, воєнний, релігійний,

цивілізаційний, науковий і постнауковий.

Для культур допервіснообщинного типу спільним є ідея

виживання людини в природі.

Первіснообщинна ___________культура – це тип, який пов’язаний з пер-

шими високоорганізованими суспільствами. Для нього характерна

внутрішня неоднорідність і низка принципових рис: участь у ритмі

природного життя, досконаліша соціальна організація порівняно з

допервіснообщинною; культ індивіда, який дотримується зразків

загальноприйнятої поведінки, міфологічного мислення, ранніх форм

релігії.

Воєнний тип спирається на ідею військової честі і здатності

підкоряти. Для цього типу культури характерна писемність, архі-

тектура, розвиток техніки і торгівлі. Сім’я, на фоні соціальних інсти-

тутів, відходить на задній план. З іншими культурами культури

цього типу комунікують практично тільки як їхні завойовники.

Релігійний тип характеризується утвердженням орієнтації

людини на цінності божественного світу, що набагато вищі, ніж ті,

що існують у повсякденному світі. Серед його характерних рис

можна виділити розквіт мистецтва і відкритість для взаємин з ін-

шими культурами.

Цивілізаційний тип культури – це урбаністичний та індивідуа-

лістський тип. Скептицизм у релігійній сфері доповнюється в

людині цього типу впевненістю у власних безмежних здібностях до

пізнання і перевірки своїх знань почуттями. Наука і освіта стають

механізмами генерування знань про природу і світ. Міжкультурні

контакти зміцнюються і розвиваються нові.

Науковий тип характеризується впевненістю в тому, що людині

відкриті універсальні механізми і принципи всіх сфер буття. Ідеал

людини наукового типу – безкорисливий дослідник, який бажає

пізнати як створений світ. Релігії в межах культур цього типу відво-

диться місце переважно в сфері приватного, а не суспільного життя.

Постнауковий тип культури – тип, який перебуває на етапі ста-

новлення. Ідеал цього типу – гармонізація всіх здібностей людини,

раціональний устрій суспільства, гармонізація всіх елементів куль-

тури і природи. Складність у визначенні цього типу культури

Теоретичні основи культури 15

пов’язана з тим, що роздуми та висновки нерідко базуються на мір-

куваннях про майбутнє, а тому часто мають характер припущення.

Д. Фейблман запропонував модель, яка не претендує на те,

щоб вичерпно описувати реальності культури.

Певна типологія культури визначається і відповідно до її

носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну

культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень усіх на-

ціональних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних

верств і прошарків населення кожного суспільства.

Своєрідність національної культури, її неповторність і оригі-

нальність розкривається як у духовній (мова, література, музика,

живопис, релігія), так і матеріальній (виробництво, праця, ведення

господарства) сферах життя і діяльності народу. Відповідно до цього

виділяють національні культури – українську, російську, французь-

ку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим

самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її

допомогою зв’язок з навколишньою природою та іншими народами.

У результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне зба-

гачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, усклад-

нюються, стають набагато різноманітнішими.

Світова культура – феномен глобальний. Національна куль-

тура є частково і джерелом світової культури, але одночасно і похо-

дить від неї. Без глобальної культури не може бути регіональної,

самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий

інтегральний процес. Національні ж мають диференційовані особ-

ливості.

Культура, будучи виразником засобів і норм соціальної ор-

ганізації та регулювання життєдіяльності суспільства, володіє

низкою функцій. До основних функцій належать:

· суспільно-перетворювальна визначається тим, що куль-

тура служить цілям перетворення природи, суспільства і людини.

Вона є знаряддям перетворювальної діяльності людей в інтересах

задоволення всезростаючих потреб суспільства. Здійсненню цієї

функції сприяють засоби праці, наукові дослідження та багато інших

форм і продуктів творчих зусиль людини;

16 Розділ 1

· пізнавальна полягає в тому, що культура відкриває перед

людиною скарбницю знань та практичного досвіду багатьох поко-

лінь. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природ-

ничі, технічні й гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину

світу, усвідомлює своє місце і значення в ньому.

· етноформувальна та етнозахисна творять неповторний та

самобутній образ нації, який визначається такими чинниками, як

мова, історія, традиції, одяг, страви, пісні, танці тощо. Ці функції

забезпечують цілісність та самобутність нації, оберігають її від

руйнівного впливу чужих елементів;

· регулятивна або нормативна реалізується через систему

норм і цінностей, що є регуляторами поведінки та суспільних від-

носин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвит-

ку суспільства. Норми моралі і права, як регулятори поведінки,

можуть існувати у певному культурному середовищі. Стійкі куль-

турні традиції, звичаї, обряди, своєю чергою, забезпечують посту-

повість суспільного розвитку, гарантують ефективність та дієвість

позадержавних регуляторів поведінки. Про ступінь засвоєння норм

культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних

життєвих ситуаціях – на виробництві, у громадських містах, това-

риському оточенні, побуті;

· світоглядна синтезує в цілісну і завершену систему пізна-

вальні, емоційно-чуттєві, оцінювальні та вольові чинники духовного

світу особистості. Основним напрямом культурного впливу на

людину є формування світогляду, за допомогою якого вона нале-

жить до сфери соціокультурної регуляції. Світогляд ___________забезпечує орга-

нічну єдність усіх форм свідомості (міфологічної, релігійної та

наукової) та надає людині певних духовних орієнтирів;

· аксіологічна або ціннісна функція полягає в тому, що куль-

тура, як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири

й потреби. Залежно від історичних, економічних, політичних та

інших умов, у суспільстві завжди домінують ті чи інші цінності.

Культура є засобом їхнього передавання та поширення. Вона дає

можливість вибрати ті вартості, які найкраще відповідають вимогам

часу. Орієнтує людей на кращі здобутки та допомагає відрізнити

справжні культурні вартості від посередніх;

Теоретичні основи культури 17

· Семіотична або символічна закріплює у системі знаків і

символів духовні цінності. Опредметнені духовні цінності через

літературу, музику, мистецтво набирають певної символічної форми.

У них закодовано реальний зміст свідомості та всю гаму емоцій.

Символічний зміст культури забезпечує живий зв’язок поколінь і

неперервність культурного процесу;

· Комунікативна зводиться до передавання історичного до-

свіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуван-

ня на цій основі різноманітних способів спілкування між людьми;

· Інтегративна полягає в здатності об’єднувати людей неза-

лежно від їх національної чи конфесійної належності, світоглядних та

ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народ – у сві-

тову цивілізацію. Саме культура об’єднує людей різних націй в одне

ціле, світову цивілізацію, і дає змогу їм порозумітися між собою.

Дата добавления: 2015-01-03