Галицько-Волинського князівства

Особливості формування та розвитку культури

Перші літописні згадки про землі, які ми називаємо галицько-

волинськими належать до кінця Х ст. Так під 981 р. згадується

захоплення та приєднання В. Великим до Київської Русі Перемишля,

Червена та інших міст. Дещо пізніше засновано місто Володимир.

Перші прояви децентралізації галицьких земель від Києва спосте-

рігаються в 1084 р., коли тут самочинно почали князювати Рюрик,

Володар та Василько Ростиславичі, сини тмутороканського Рости-

слава Володимировича, онука Я. Мудрого.

Після смерті в 1124 р. Василька й Володаря (Рюрик помер у

1094 р.) між їхніми спадкоємцями спалахнула війна, переможцем із

якої вийшов Володимир Володаревич (1124–1153). У 1141 р. він

об’єднав теребовлянську, звенигородську, галицьку та перемишльсь-

ку землі і переніс столицю з Перемишля до Галича, таким чином

ставши засновником Галицького князівства. Його син Ярослав

Осмомисл (1153–1187) закріпив батькові здобутки. Після смерті

Я. Осмомисла на княжому престолі утвердився його син Володимир

(1187–1199). З його смертю, оскільки Володимир не мав синів,

закінчився рід Ростиславичів. У цій ситуації найініціативнішим

серед сусідів виявився волинський князь Роман Мстиславович, який

того ж таки 1199 р. оволодів Галичем. Так уперше Волинь, Забужжя,

Подністров’я і Прикарпаття було об’єднано в один політичний

організм – Галицько-Волинське князівство.

Поява Романа Мстиславовича на історичній арені не була

випадковою. До кінця 1160-х років волинські волості були підпо-

рядковані київському князю. Проте за Мстислава Ізяславовича,

правнука Володимира Мономаха, який княжив у Києві в 1167–

1170 рр., цю традицію було змінено. Мстислав передав Луцьку

землю своєму братові Ярославу, а Володимир розділив між синами:

старший Роман одержав Володимир, троє молодших відповідно

Белз, Червен і Берестя. Після смерті дядька й молодших братів

Р. Мстиславовичу вдалось об’єднати під власною зверхністю всю

Волинь, а в 1199 р. приєднати Галицьке князівство.

Галицько-Волинські землі були найдальшим на заході форпостом

східнослов’янської культури. Різні галузі культури – освіта, пись-

менство, мистецтво – розвивалися у тісних зв’язках з усією Руссю.

70 Розділ 3

3.3.1. Містобудування та архітектура, малярство,

скульптура

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв

закріпленню історичних традицій Київської Русі. Упродовж багатьох

сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому

мистецтві, літописах та історичних творах.

Зазначений період в історії архітектури та будівництва ві-

домий лише в окремих своїх проявах, оскільки тогочасних автен-

тичних пам’яток збереглося мало. Одночасно слід мати на увазі, що

географічне становище й безпосередні зв’язки Галичини з ла-

тинським Заходом призводять до поступового ослаблення старих,

візантійських традицій на користь нових, спочатку романських, а

потім готичних впливів.

Діяльність князів галицько-волинської династії, у якій на пер-

ший план виразно висувається містобудівна програма Д. Галицького

(1205–1264), виступає центральним явищем в історії західно-

української архітектури та містобудування.

У XIII ст. особливого значення набуло заснування нових міст,

які виникали насамперед, як укріплені пункти для політики цент-

ралізації Д. Галицького, напруженої боротьби з боярською опо-

зицією за зміцнення княжої влади та постійної зовнішньої загрози з

боку литовців, поляків, угорців і татаро-монгол. До найвідоміших,

заснованих Д. Галицьким, міст зараховують Холм та Львів.

За характером забудови Холм, куди Данило переніс столицю

князівства, належав до міст побудованих на природному узвишші.

Попри важливість світських напрямів розвитку архітектурної

творчості у загальному контексті тогочасного будівництва, вони

відомі значно менше. Натомість оригінальними пам’ятками набагато

краще засвідчене церковне будівництво.

У силу різних культурно-історичних обставин саме збережені

пам’ятки Львова є найкращим відображенням містобудування та

архітектури Галицько-Волинського князівства. Окрім безслідно

втраченого княжого замку, визначальними пам’ятками є найдавніші

храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква,

яку можна визнати фундацією Д. Галицького. Посереднім підтверд-

женням на користь такого припущення слугує наявність у Холмі

Українська культура княжої доби 71

біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Ми-

колая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Теперішня будова

є значно змінена впродовж віків, а в своєму первісному вигляді

церква стояла десь до кінця XVII ст. Найстаршою частиною

вважаються мури з гарного тесаного каменю. Вони вказують, що

церква мала план грецького рівно-раменного хреста.

Княжою фундацією наступника Данила Лева (1264–1301), ма-

буть, є згодом докорінно перебудований монастирський комплекс

св. Онуфрія. Давня церква складалась із двох частин: головної,

«великої церкви» і прибудованої до неї каплиці Св. Трійці – «малої

церкви». Впродовж ___________століть церкву не один раз реставрували та

перебудовували.

До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ят-

ницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя*

та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці

княжого міста.

До заснування Холма і Львова культурним осередком висту-

пав Галич. На околицях княжого Галича знайдені останки фунда-

ментів до 30 церковних будівель. До наших днів збереглась церква

св. Пантелеймона. Спорудження храму було закінчено в 1194 р.**

Визначною пам’яткою архітектури історичного Галича був

Успенський собор, який побудовано за правління Я. Осмомисла***.

За своїм масштабом собор поступався Десятинній церкві та Со-

фіївському собору. Зберігся тільки фундамент Успенського собору.

На горі, званій Карпиця, знайдений добре збережений фундамент

Спаської церкви, що належала до найпросторіших церков княжого

Галича. Збудована в XII ст., вона була тринавною й триапсидною.

* Каплиця св. Івана Хрестителя була надвірним храмом жінки князя Льва

Констанції, дочки угорського короля Бели IV. На думку І. Крип’якевича, каплиця

була побудована приблизно в 1260 р. в романському стилі. Сучасний неоготичний

стиль каплиці було надано в кінці ХІХ ст. після чергової перебудови.

** Це монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканої біло-

кам’яної різьби і численними зображеннями та графіті на стінах, яка є свідком

славних і трагічних сторінок 800-літньої історії нашого краю. План Панте-

леймонівського храму (19,50×17 м) – тринавний, центробанний, типовий для

українсько-візантійського будівництва. Храм розташований у с. Шевченкове

поблизу Галича (Івано-Франківська область).

*** Сьогодні це село Кримос поблизу Галича (Івано-Франківська обл.)

72 Розділ 3

На Волині культурним осередком ще до створення Галицько-

Волинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст.

князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині –

Успенський собор. Слідом за ним з’являються монументальні

споруди в Лучеську (сучасне місто Луцьк). Так у 1170-х рр. князь

Ярослав Ізяславович будує церкву св. Івана Богослова.

У період Галицько-Волинського князівства храмове будів-

ництво на Волині проходило під опікою князя Володимира Ва-

сильковича (р.н. невід. – 1288). Князь збудував церкву апостола

Петра в Бересті та церкву Благовіщення в Кам’янці. У Володимирі-

Волинському він спорудив церкву св. Дмитрія і святих апостолів з

монастирем. Проте до цього часу всі ці храми не віднайдені.

З церковних фундацій В. Васильковича збереглася тільки

Георгіївська церква у Любомлі, яка дійшла до нашого часу лише у

фундаментах, значною мірою перекритих збереженою спорудою

XVIII ст. Фактично єдиним, ймовірно, найкраще збереженим муро-

ваним храмом з середини XIV ст. може бути скромна церква-ро-

тонда св. Василія Великого у Володимирі-Волинському – найпізні-

ший відомий зразок західноукраїнських ротонд, споруджена згідно з

відкритим написом на фасаді 1294 р.

З ХIV ст. у розвитку архітектури, як і загалом містобудування,

спостерігається звернення західноєвропейської традиції. Найкращим

зразком відображення цих тенденцій є Львів.*

Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському

князівстві розвивалось будівництво замків та фортець. В історії

української культури та архітектури відомо понад 100 замків та

фортець, які були споруджені в різні часи та в різному вигляді

дійшли до наших днів.

Одна з найдавніших – Кременецька ___________фортеця, зведена з вапняка

на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря і домінує не

лише над ущелиною, де розташоване місто, а й над усією гористою

* Посиленню і зміцненню цих тенденцій у його розвитку послугувала по-

дальша розбудова нового центру міста з ринковою площею, ратушею в центрі та

системою вулиць, відкоригована відповідно до засад планувальної структури

міст на Маґдебурзькому праві, яке Львову надано в 1356 р. Сторони центральної

площі були розділені на рівні вузькі, витягнуті в глибину ділянки, призначені

для житлової забудови.

Українська культура княжої доби 73

місцевістю. Руські літописи вперше її згадують під 1226 р. У 1261 р.

князь Василько повинен був, згідно з умовами угоди з татарами,

«разметать» фортецю. До наших часів збереглися лише залишки

фортеці, побудованої на цьому місці в XVI ст.

Нерідко оборонну функцію виконували феодальні замки. Один

з таких замків – Луцький – збудував князь Любарт-Дмитрій між

1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою

Малий Глушець.

Унікальними на загальноєвропейському тлі явищами в обо-

ронному будівництві княжої доби є розташовані на скелях дерев’яні

фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені. Завдяки виру-

баним у скелях пазам, у яких кріпилися конструкції дерев’яної за-

будови, існує унікальна можливість їхньої ймовірної реконструкції.

Хоч усі ці оборонні комплекси виникли ще в ранньокняжу добу,

вони функціонували та розвивалися в другій половині XIII ст.

З-поміж західноукраїнських наскельних дерев’яних фортець най-

ґрунтовніше досліджене укріплення у Тустані, що входило до обо-

ронної системи Карпатської укріпленої лінії.

В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація

української культури визначила домінантну перевагу візантійського

напряму. Натомість західноєвропейських впливів в українському

мистецтві на цьому етапі виявлено порівняно мало. Малярство ві-

дігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його

майстри працювали передовсім у монументальному малярстві,

іконописі та книжковій мініатюрі.

Інформацію про інтенсивний розвиток монументального

малярства на Волині в часи князя В. Васильковича дають літописні

повідомлення. До них належать найперше фрески церкви св. Дмит-

рія Солунського у Володимирі. Другий малярський ансамбль,

роботи над яким велися в 1288 р., – декорація церкви св. Георгія в

Любомлі. Обидва храми не збереглися, поза літописом відомостей

про них немає.

Станкове малярство XIII–XІV ст. репрезентоване лише іконо-

писом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській

основі система декорації храму.

74 Розділ 3

Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона

«Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської

церкви в с. Дорогобужі на Волині.*

В іконописі, як і в інших видах давньоруського образо-

творчого мистецтва, відобразились провідні етичні й естетичні

норми того часу. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до

внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами

іконописання. Ще однією знаменитою іконою того часу є «Луцька

Богородиця», яка була намальована в місцевій майстерні і впродовж

ХІІІ–XІV ст. належала Покровській церкві на середмісті.**

Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-По-

крови. У Київському державному музеї українського образотворчого

мистецтва зберігається «Покрова» ХІІІ ст. з Галича. На відміну від

інших ікон на цю тему, галицька Богородиця зображена з немовлям

Ісусом на лоні.

Надзвичайно популярними були ікони св. Миколая, якого

здавна вшановували як покровителя і заступника всіх гнаних і

убогих. Його зображали в золотавих або білих ризах, як пастиря,

котрий благословляє вірних і проповідує слово Боже. У руках він

зазвичай тримає Святе Письмо або Божественну Літургію.

Однією з тематичних ліній в іконописанні Галицько-Волинсь-

кого князівства став образ святих мучеників – Дмитрія, Фрола,

Лавра, Бориса та Гліба. Найпопулярнішим образом цієї трагічної й

героїчної доби був образ воїна-захисника св. Юрія Змієборця.

Відома пам’ятка XIV ст. – ікона «Юрій Змієборець» із с. Станилі

поблизу Дрогобича на Львівщині.

Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської

доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток

* Зберігається в Рівненському краєзнавчому музеї. Щоправда, до наших

днів збереглася лише вирізана вздовж контуру фігур паволока із зображенням

Марії та Христа, це вказує на те, що це була намісна ікона з іконостаса.

** Ікона, виявлена у 1962 p., нині зберігається у Державному музеї

українського образотворчого мистецтва у Києві. Сумний лик Марії вписано у

багатокутник з дев’ятьма сторонами. Коричнево-червоний плащ-мафорій

загинається зразу ж за ритмом кутів. За чіткістю рельєфу це зображення нагадує

різьбу по дереву або карбування по металу. Одяг маленького Ісуса, зокрема

сорочка, прикрашений вишитими квітами, що засвідчує проникнення народної

орнаментики в мистецтво іконопису.

Українська культура княжої доби 75

виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського

євангелія (ХІІІ ст.) та служебника Варлаама Хотинського (кінець ХІІ –

початок ХІІІ ст.), які доносять високий рівень художньої культури

Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в

Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому (Галицьке) євангеліях (ХІІІ ст.).

Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура. Хоча

традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і

дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила

церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Найхарактернішою скульптурною

пам’яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романсь-

кого порталу церкви св. Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу

сучасного Галича. Довкола порталу – пілястри і колони, а вгорі на їх

капітелях простягся характерний романський фриз з акантового листя.

Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації муро-

ваних храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.

3.3.2. Література, освіта, наукові уявлення

Розвиток літератури проходив у руслі жанрових та тематичних

традицій Київської Русі. Головною пам’яткою літератури західних

земель того часу є «Галицько-Волинський літопис». На думку

дослідників, він укладений за князя В. Васильковича, сина Василька

Романовича (брат Д. Галицького). Літопис охоплює час від 1201 р.

(або 1205) до 1292 р. і композиційно складається з двох частин. У

першій описані роки життя Данила від його дитинства до 1261 р., у

другій – події 1262–1292 pp. За цей час літопис зазнав п’ять

редакцій. Його редактори використовували окремі літописні записи,

які складались у різних містах – Володимирі-Волинському, Пінську,

Галичі, Холмі, Любомлі, вводили в нього окремі «повісті», зокрема

оповідання про битву на Калці*.

* Перша частина була складена в Холмі для обґрунтування політики

Данила, який вважав своє князівство законним спадкоємцем давнього Києва. На

відміну від багатьох інших літописних пам’яток, літопис Д. Галицького –

цілісне оповідання, без хронологічної сітки. Згодом один з переписувачів на

власний розсуд вніс дати у той варіант тексту, що його репрезентує Іпатський

список і йому подібні. Ближчими до початкового варіанта є збережені в Україні

списки, які не мають хронологічної сітки, – Хлєбніковський, Погодінський,

київський список Марка Бундура.

76 Розділ 3

До кращих пам’яток перекладної літератури належить велике

за обсягом хронографічне зведення, що охоплювало значний період

історії – від «створення світу» до захоплення Єрусалима Титом у

70 р. Переклад завершено близько 1262 р. у Галицько-Волинському

князівстві. Хоча це зведення не збереглося, уявлення про нього

дають пізніші списки: Юдейський, або Архівний хронограф кінця

XV ст., Віленський хронограф кінця XVI ст., що найкраще від-

творює архетип.

Не оминули Галицько-Волинське князівство й освітні процеси,

про належний рівень яких свідчить те, що тут було поширене знання

іноземних мов. Деякі листи князі та міщани писали латиною. Значна

частина вищого духовенства походила з Греції, що також відбилося

на мовній багатобарвності Галицько-Волинського князівства. Водно-

час мовою політики, міжнародної дипломатії була руська мова.

Центрами тогочасної освіти були: Володимир, де при княжому

дворі писався літопис, створювались блискучі твори рицарської

поезії, які прославляли подвиги князів; Галич, де на початку XIII ст.

жив «премудрий книжник» Тимофій; Перемишль, звідки походив

уславлений співець Митуса; Холм, відомий як визначний куль-

турний центр. Покровителем освіти і письменства був згадуваний

волинський князь В. Василькович.

Поширенню освіти сприяв розвиток шкільництва. На Волині

церковно-парохіяльні школи існували в Луцьку, Холмі, Овручі.

Письму навчали за допомогою дерев’яних дощечок, на які на-

кладався тонкий шар воску. По ньому писали за допомогою загост-

рених стрижнів. Найдорожчі з них, так звані писала, виготовляли з

металу. З урахуванням державних потреб у тогочасних школах,

окрім письма, читання, арифметики, вивчали іноземні мови, особ-

ливо – грецьку і латинську. Давали також певні відомості з гео-

Волинська частина літопису починається 1261 р. (за хронологією

Іпатського списку). Цю частину створив хтось із оточення князя Володимира

Васильковича в останні роки його життя. У ній з великою повагою розпо-

відається про Володимира Васильовича – філософа, книжника, що був

покровителем мистецтв, опікуном бідних і знедолених.

Попри наявність структурних підрозділів, що їх пов’язують з різними

авторами, Галицько-Волинський літопис виглядає як завершена пам’ятка зі

спільними для всього тексту рисами.

Українська культура княжої доби 77

графії, природознавства, історії. З поширенням письма виникла

потреба в перекладах та укладеннях оригінальних місцевих книг і

збірників.

Зважаючи на це, у школах учням давали початкові знання з

риторики, стилістики, теорії літератури, навчали також музики та

співу. Навчання велося старослов’янською мовою.

Збільшились і наукові досягнення. Так знання про астрономію,

фізичні явища, географію поширювались через перекладені праці

«Християнської топографії» Козьми Індикоплова, «Шестоднева»

Іоанна екзарха Болгарського та «Хроніки» Георгія Амартола.

Співіснування різних напрямів в астрономічних уявленнях

українських книжників підтверджують також писемні пам’ятки міс-

цевого походження, що виникли на підставі різних творів пере-

кладної літератури. Серед них найвизначніша Тлумачна Палея, яку

укладено в XIII ст., але розповсюдилася вона саме в XIV–XV ст.*

У зв’язку з налагодженням тісніших економічних, торго-

вельних і культурних взаємин українських земель з Центральною і

Західною Європою технічний прогрес у виробничих процесах став

дедалі відчутнішим. Це спостерігається, зокрема, в гірництві,

деревообробному виробництві та переробці сільськогосподарської

продукції. Так у солеварній промисловості вперше було застосовано

досконаліші знаряддя, зокрема керат (коловорот), яким піднімали з

криниць соляну ропу, а також і практичніші казани. Вже у XIII ст.

з’явилися перші водяні млини, які працювали цілорічно.

Про певний рівень фізичних знань, якими оперували наші

предки, можуть свідчити особливості металовиплавлення та мета-

лооброблення, добре знаних в XIII–XV ст. Деякі компоненти

середньовічної металургії виразно вказують на знання людьми того

часу фізичних властивостей металів і матеріалів – вогнестійкості,

плавкості (в разі компонування сплавів), конденсації солей, акустики

тощо. Це необхідно було, зокрема, для відливання дзвонів і

* Метою цього твору було подати в систематичному порядку весь обсяг

тогочасних знань про створення світу та його природу. Матеріали з астрономії

подаються переважно в інтерпретаціях Козьми Індикоплова та Іоанна екзарха

Болгарського. Тлумачна Палея існувала в різних версіях, серед яких привертає

увагу виявлений в Крехівському монастирі рукопис початку XV ст., який

дослідники назвали Крехівською Палеєю.

78 Розділ 3

виготовлення зброї. Є історичні свідчення, що цими виробництвами

славився Львів.

Виробничі промисли потребували певних хімічних знань,

потрібних для виготовлення розчинів, вичинки шкіри, фарбування

тканин. У зв’язку з лікарською практикою розвивалася хімія ліків, а

водночас з іконописанням – хімія фарб.*

На жаль, не збереглось конкретних відомостей про інтелекту-

альне життя, крім інформації про В. Васильовича, який вів учені

розмови з освіченими людьми (єпископами й ігуменами) на

філософські теми. Окрім книг богослужбового призначення, під

керівництвом В. Васильовича, переписувалися й укладалися книги

для позацерковного читання, зокрема «Прологи» та «Збірники».

Найкращим показником ідейно-філософських зацікавлень князя

В. Васильковича та його вченого оточення слугує так званий «Паре-

несис» – збірник «Повчань» Єфрема Сирина, який був виготовлений

1288 р. у князівському скрипторії.

Отже, впродовж XIII – першої половини XIV ст. Галицько-

Волинське князівство перебрало на себе роль спадкоємця і продов-

жувача київських культурних традицій. Головними осередками

культурного життя стають Холм, Львів, Галич, Володимир та інші

міста. За підтримки князів Д. Романовича (Галицького), В. Романо-

вича, Л. Даниловича, В. Васильковича розвивалась і утверджувалась

архітектура, містобудування, іконописання, писемність, освіта,

наука, які на цьому ґрунті почали набувати українських націо-

нальних рис.

Питання для самоконтролю

1. Питання етногенезу слов’ян.

2. Культура перших слов’янських племен.

3. Особливості дохристиянської культури східних слов’ян.

4. Пам’ятки дохристиянської культури східних слов’ян.

5. Вплив християнства на культуру Київської Русі.

* Хімічні знання, що були безпосереднім елементом практики, були по-

збавлені ___________теоретичних аспектів. Здебільшого хімічні операції залишалися

справою вміння і навичок, що передавалися з покоління в покоління, і лише

незначна частина їх зафіксована в писемних пам’ятках.

Українська культура княжої доби 79

6. Розвиток, центри та пам’ятки писемності.

7. Освіта та література Київської Русі.

8. Значення «Повісті минулих літ» в українській культурі.

9. Пам’ятки архітектури.

10. Пам’ятки давньоруського іконопису та книжкової мініатюри.

11. Культура Галицько-Волинського князівства як продовження

традицій Київської Русі.

12. Архітектура та скульптура Галицько-Волинського князівства.

13. Пам’ятки іконопису на галицько-волинських землях ХІІІ –

середини XIV ст.

14. Писемність, освіта та література.

Дата добавления: 2015-01-03