КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Землях з середини ХІV до середини ХVІ ст. 2 страница
поява автентичного тексту друкованої Біблії відповідала поширеній у ті часи антипротестантській ідеї, згідно з якою переклади Святого Письма призводять до його перекручень, внаслідок чого множаться єресі. Врешті є версія, що за наміром видати Біблію саме в Острозі відлунювала вперше висунена тоді ж думка про перенесення столиці Константинопольського патріархату до Острога (дещо пізніше обговорювався ще один варіант – зробити столицею патріархату Київ як найдавніший релігійний осередок «усієї Русі»). Біблія, звірена за кількома авторитетними списками, зокрема з грецьким із Ватикану і церковнослов’янським, так званим Генна- діївським – з Москви, вийшла в світ 12 серпня 1581 р. «Острозьку Біблію», передмову до якої написав перший ректор Острозької школи-колегії Герасим Смотрицький (р.н. невід. – 1594), надрукував Іван Федоров. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є докладним перекладом з грецької Біблії сімдесяти толковників. Острозьке видання Біблії було передруковано в Москві 1663 р. і було основою для багатьох наступних перевидань. Із поліграфічного боку Біблія є шедевром слов’янського книгодрукування, а текстоло- гічно й донині вважається канонічною. В Острозі під патронатом К.-В. Острозького тривалий час працювали білоруси, поляки, греки: Кирило Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез. Серед відомих українських інтелектуалів того часу в Острозі працювали Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клірик Острозький, Василь Суразький (справжнє прізвище Василь Малюшицький), Христофор Філалет, Дем’ян Наливайко та ін. * Гебрей́ська мова (іврит, гебр. תירבע) – єврейська мова з групи семітсь-
ких; державна мова в Ізраїлі (поряд з арабською). На письмі користується гебрейською абеткою. Ренесанс в українській культурі 91 Робота вчених мала історико-філологічні ___________особливості бого- словського напряму, тобто була спрямована на виправлення зіп- сованих переписувачами місць, текстологічні розшуки й порівняння, переклад із грецької та коментування східнохристиянської пат- ристики. У зв’язку з цим сучасники до острозького наукового осе- редку прикладали назву «академія», якою в XV–XVI ст. традиційно іменували наукові угрупування чи товариства. Інколи під цим поняттям розуміли – осередок вчених та школу. Остання, імовірно, була започаткована в 1578 р., коли острозька друкарня для потреб дітей 18 червня 1578 р. перевидала «Буквар», уперше надрукований у Львові в 1574 р. Папський нунцій Болоньєті згадує школу під 1583 р., називаючи її «грецькою колегією», а Шимон Пекалід у па- негіричній поемі, присвяченій Острозьким (1600), називає «три- мовний ліцей» і «тримовна гімназія».* Острозька друкарня, яка працювала від 1578 р. до 1612 р., була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видав- ничого закладу при школі і науково-літературному гуртку книж- ників. І хоча зв’язок Острозької друкарні із школою не став на- стільки безпосереднім, як планувалося спочатку, ця друкарня виріз- нялася з-поміж інших українських видавничих закладів різно- манітністю репертуару. З 29 відомих нині її видань (загальним обсягом 1528,5 аркуша) до літургічних належить лише 8 (обсягом 575 аркушів). Це дає змогу дослідникам стверджувати, що Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою». Серед цієї публіцистики увагу привертає: «Ключ царства небесного» Г. Смот- рицького (1587), який упорядкував Василь Суразький-Малюшицький збірник «О єдиной істінной православной віре» (1588), твір Клірика
* Передовсім, острозька школа була похідною структурою наукового середовища Острога. Припускають, що учні тут вивчали дисципліни циклу «семи вільних наук» – граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику та астрономію. Риторика, найімовірніше, доповнювалася основами пое- тики, а в курсі діалектики подавали філософію. Нововведенням було вивчення трьох мов – грецької, латинської та старослов’янської. Поява школи сло- в’янсько-греко-латинського типу була справжньою революцією в освітній православній традиції, уперше поєднавши культурні особливості східно- європейського православного світу із західноєвропейським католицьким. 92 Розділ 4 Острозького «Отпис на лист в Бозі велебного отца Іпатія Володи- мирського і Берестейського єпископа…» (1598), збірник «Книжниця» (1598), українське видання «Апокрисиса» Христофора Філалета. Принципово новим явищем стало двомовне видання «Лі- карство на впалий умисел чоловічий» (1607), воно містило пара- лельно церковнослов’янський і український тексти. Тематична різ- номанітність видань була безперечною заслугою літературних керів- ників друкарні, серед яких: Г. Смотрицький, В. Суразький (Малю- шицький) (сер. 1550-х років – помер між 1604–1608), Д. Наливайко (р.н. невід. – 1627). У 1602–1605 рр. друкарня діяла в Дерманському монастирі під керівництвом Д. Наливайка. Після смерті В.-К. Ост- розького друкарня не змогла знайти достатніх засобів для про- довження видавничої діяльності. У діяльності «Острозької академії» як осередку науковців Н. Яковенко виділяє два періоди. Перший пов’язаний з підготовкою до видання «Острозької Біблії». Другий етап з середини 1590-х років пов’язаний із боротьбою навколо церковної унії. * На початку ХVІІ ст., у зв’язку з байдужістю надто похилого князя К. Острозького, науково-видавнича діяльність і школа по- чинають занепадати. Перед смертю в 1608 р. він так і не подбав про фінансування школи та легалізацію статусу з правом викладання «семи вільних наук». * У цей час в академії працюють український богослов Г. Смотрицький, білоруський астролог Тимофій Ми-хайлович-Аннич, литовський астролог і поет Андрій Римшу, росіянин друкар І. Федоров, українець типограф Гриня Іванович
та ін. З ними співпрацювали грецькі богослови і церковні діячі: архиєпископ кизікійський і тарновський Діонісій Ралі, який привіз з Риму до Острога грецький список Біблії; перекладачі грецьких текстів Євстафій Нафанаїл з Криту, Емануїл Мосхопулос та ін. На цьому етапі в Острозі працюють грецькі проповідники й теологи Емануїл Ахілеос, Лука Сербин, Никифор Парасхес-Кантакузен, Кирило Лукаріс. Окрім них, до видавничої та навчальної роботи було залучено чимало поляків та русинів: протестанти-теологи Мартин Броневський і Каспар Лушковський, доктор медицини Ян Лятош, поет родом із Малої Польщі Шимон Пекалід, львівський поет Гаврило Дорофійович та інші. Разом з ними працюють і вихованці Острозької школи перекладач і проповідник Д. Наливайко (автор праці «Лемет дому княжат Острозьких…»), богослов Іван Княгининський та І. Борецький (майбутній київський митрополит). До вихованців острозького осередку належить гетьман П.-К. Сагайдачний. Ренесанс в українській культурі 93 З середини 1580-х рр. Львів стає другим потужним культурно- освітнім осередком. Тут високий рівень самоорганізації та ініціативу проявляють організації ремісників, купців та дрібних власників православного віросповідання. Вони зливаються у потужний братсь- кий рух, який багато чим спричинив розвиток української культури останньої чверті XVI – першої третини XVII ст. Братські організації поступово взяли під свою опіку розвиток освіти, друкування і розповсюдження книг. Вони групували навколо шкіл і друкарень освічені та ініціативні сили української інтелі- генції, що вийшла з середовища духовенства, української шляхти та міщан. Після Львова братський культурно-освітній рух поширюється у Києві, Ярославлі, Перемишлі, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Немирові, Луцьку, Кременці, Галичі, Рогатині, Холмі та інших містах. Ці школи не тільки навчали грамоти учнів, а й протистояли католицьким школам, які були знаряддям наступу на українську національну культуру.
Братські міські школи були загальнодоступними, в них навчались діти міщан, козаків, духовенства, дрібної шляхти; на кошти братств навчались сироти, діти бідних батьків. У братських школах викладали старослов’янською мовою, вивчали тогочасну українську і грецьку мови, а також латинську, яка, разом з польською, була мовою державних установ. За програмою ці школи були навчальними закладами середнього типу. Першу братську школу відкрито в кінці 1585 р. у Львові на основі Львівського Успенського братства. Напередодні відкриття школи у Львові вже діяла українська друкарня. Відкриття друкарні було пов’язано з тим, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого – мандрівного дру- каря І. Федорова (1510–1583), який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві І. Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові – в друкарні Г. Ход- кевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну дру- карню, І. Федоров невипадково обрав Львів, велике торговельно- промислове і культурне місто. 94 Розділ 4 І. Федоров у вересні 1572 р. прибув до Львова, коли тут акти- візувалася політична й культурна діяльність міщан, на передмісті діяли Миколаївське та Благовіщенське братства, підготувались до реорганізації Львівського Успенського братства і заснування його школи. За свідченням самого І. Федорова, йому допомогли не «ба- гаті та благородні», а «неславні в мирі» – ремісники, крамарі, пред- ставники нижчого духовенства. У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а в 1574 р. тут надруковано першу книгу «Діяння і послання апос- тольські», яку скорочено називають «Апостол». Перевидаючи «Апостол», раніше надрукований у Москві, І. Федоров наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику. Найважливіше, що на- прикінці книги він замість офіційної за стилем післямови зазначив «Повість откуда начася і како совершися друкарня сія». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано опо- відав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві «художеством» власних рук. Того ж 1574 р. І. Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник – «Буквар». Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного поход- ження, зокрема й білорусько-українських. Укладання і друк І. Федоровим у Львові «Букваря» пов’язане з освітніми планами міщан, які поступово піднімали рівень своїх шкіл. У 1575 р. І. Федоров переїжджає до Острога на службу до князя В.-К. Острозького, у 1581 р., після видання «Острозької Біблії», повертається до Львова, де і працює до смерті. В основу діяльності Львівської братської школи було по- кладено статут школи «Порядку шкільного», – одному з най- старіших європейських шкільних статутів.* Цей статут покладено в основу діяльності всіх братських шкіл і він проголошував цінність людської особистості незалежно від походження чи багатства. * Статут затвердив у січні 1586 р. антіохійський патріарх Йоаким IV Доу, згідно з яким за братством встановлювалося право зверхності над іншими братствами та контроль за духовенством, а також і за єпископами. Ренесанс в українській культурі 95 Незабаром Львівське братство домоглося права ставропігії – непід- леглості місцевим православним єпископам. У перші роки діяльності школа працювала за старим грецько- руським порядком, однак з початком 1590-х рр. переорієнтувалась на викладання латини й циклу «семи вільних наук». Грецьку мову (мову православного богослужіння) викладав Арсеній, архиєпископ Еласонський, перший ректор школи. Слов’янсько-руську мову викладав Стефан Зизаній (1570–1621) – богослов, полеміст, про- повідник. У 1591 р. для забезпечення учнів навчальним матеріалом видано грецько-слов’янську граматику «Адельфотес». Цей теоре- тичний підручник грецької мови написаний двома мовами: грецькою і старослов’янською. Його поява заохочувала до написання спеціальних граматик церковнослов’янської мови. Так у 1596 р. у Вільні світ побачили дві роботи Лаврентія Зизанія (1560-ті – 1628) – «Граматика словенська» та «Лексик». Перша праця Л. Зизанія, який певний час викладав у Львівській братській школі, помітно вплинула на подальший розвиток мовознавства в Україні, а друга – це церковнослов’янсько-український словник, який полегшив читання і розуміння літератури церковнослов’янською мовою. Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів – князів В.-К. Острозького, Адама Вишневецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство було дуже активним – воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпе- чувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові. У 1591 р. при школі відкрито братську друкарню, яка займалась не тільки друком, але й видавала книги. Згідно з грамотою константинопольського патріарха Єремії від 1589 р. братській друкарні дозволялося видавати для потреб школи книги з граматики, піїтики, риторики та філософії.* * До 1648 р. друкарня видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 аркуша. Серед них: збірник «О воспитанії чад» (1609), «Книга о священстві» Іоанна Златоуста (1614) та інші праці. Першим виданням була, згадана, 96 Розділ 4 Отож Острог і Львів зробили перші кроки для прилучення православного шкільництва до європейських освітніх комунікацій. З середини другої декади XVII ст. освітні та наукові іні- ціативи, на тлі дискусії між православними та уніатами, переймає на себе Київ. Тут поступово зосереджуються діячі острозького та львівського науково-освітніх та видавничих осередків. У 1615 р. при Богоявленській церкві в Києві на Подолі була відкрита братська школа, а в 1620 р. Єрусалимський патріарх Феофан затвердив статут братства, надав братству з церквою право ставропігії і благословив їх. Очолив школу майбутній митрополит Іов Борецький (1560–1631), який прибув до Києва зі Львова, де очолював Львівську братську школу. Братство отримує підтримку з боку козацтва на чолі з гетьманом П.К. Сагайдачним (1570–1622) і набуває значення ідейно-культурного центру українського суспільства. Паралельно в Києві активізував роботу вчений гурток Києво- Печерської Лаври, який розвинув освітню, наукову та видавничу справу. Сподвижником цієї роботи став вихованець Львівського братства, здібний політик і громадський діяч Єлисей Плетенецький (1550–1624). Він у 1599 р. посів посаду архимандрита Києво- Печерської лаври і повернув Лаврі великі земельні володіння, роз- горнув торгівлю та виробництво для збагачення лаврської скарбниці. На виручені гроші Є. Плетенецький викупив у Балабанів друкарню, заснував фабрику паперу в Радомишлі. Підготувавши міцну мате- ріальну базу, архимандрит скликав до Лаври вчених людей з усієї України, які освіченістю й ерудицією могли спричинитися до розвитку української культури, мови, створення книг і книгодру- кування. Ці вчені знали кілька мов, мали досвід полеміки, розу- мілися у видавничій справі. До його гуртка належали Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда, Іов Борецький, граматика на грецькій та старослов’янській мовах – «Адельфотес». Наступним було видано збірнику вірші, що їх декламували учні братської школи 17–18 січня 1591 p. під час урочистої зустрічі київського митрополита Ми-хайла Рогози в братській церкві і школі – «Просфонима». З 1617 р. починається перерва в діяльності друкарні Львівського братства, але в тому самому році естафету підхопила друкарня Києво-Печерської лаври. У 1630 р. відновила діяльність друкарня Львівського братства. Починаючи з того часу, вона видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів. Ренесанс в українській культурі 97 Олександр Митура, Гаврило Дорофієвич, Йосиф Кирилович та ін. Вони підтримали Є. Плетенецького в організації чернечого життя на зразок католицьких монаших орденів. Ченці у Лаврі не лише молилися, постили в ім’я спасіння душі, а й активно працювали на підтримку та збагачення культурних традицій. Культурно-освітній осередок при Києво-Печерській Лаврі не стільки підтримував колишні ініціативи Іпатія Потія (1541–1613), котрий вбачав шляхи оновлення української церкви як оберегу культурних традицій через поєднання з Римським престолом, скіль- ки намагався оновити православ’я на власній основі, вносячи в догматику та практику церкви раціональні елементи. Центром осередку була друкарня, основним її завданням вва- жалася публікація джерел: літератури богословської – творів святих отців, служебників, требників, підручників для школи, книг для читання, а також історичних, полемічних і художніх творів. Це була найбільша та найпотужніша у тогочасній Україні друкарня, про- дукція якої сприяла формуванню моральної й естетичної свідомості, а знання стали здобутком широкого загалу. Першим виданням цієї друкарні вважається «Часослов» (1616), призначений для шкільного навчання. Передмову до цього видання написали Є. Плетенецький і З. Копистенський. Найвищим досягненням лаврського книжкового гуртка вва- жають публікацію «Бесід» Іоанна Златоуста на чотирнадцять по- слань апостола Павла. Текст, перекладений раніше Киприяном з Острога, був звірений Л. Зизанієм з виданням 1612 р. в Ітоні (Англія) Генрі Севіллома (друкарня Джона Нортона). Серед видань першого десятиліття діяльності лаврської дру- карні були: перекладений з грецької мови «Анфологіон» (1619) – збірник святкових служб на весь рік (тексти підготовив І. Борецький), засвідчив, що Русь має свої свята, звичаї, традиції, не менш важливі, ніж в інших краях; українською книжною мовою – вірші О. Митури «Візерунок цнот… Елисея Плетенецького» (1618); укладена З. Ко- пистенським «Книга о вере единой святой соборной апостольской церкви» (бл. 1619–1620); «Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Сагайдачного» (1623) Касіяна Саковича; проповіді З. Копистенського на похороні засновника друкарні Є. Плетенецького і в день річниці («на роковую память») його смерті (1625). 98 Розділ 4 Подією в культурному житті України можна вважати появу в 1627 р. «Лексикону славеноруського і імен толкованіє» Памви Беринди (між 1550–1570-ми рр. – 1632).* Особливого розквіту осередок Лаври досягнув у часи уряду- вання Петра Могили (1596–1647), який у 1627 р. став архи- мандритом Лаври. Він запровадив друкування книг не лише кири- личних, а й польських та латинських. У 1631 р., паралельно до братської школи «греко-слов’янського» типу відкрив власну школу при монастирі, яка вперше в практиці православного шкільництва була зорієнтована на організаційну структуру єзуїтських колегій. Орієнтуючись на високоосвічену церковну єрархію, яку настирливо виховував, П. Могила намагався підвищити роль церкви в суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння західноєвропейської науки – передової на той час, – а також прак- тики Католицької Церкви, збагаченої досвідом Реформації. Православні фундаменталісти сприйняли це як виклик проти православних традицій і спробу латинізувати українську культуру. Компромісу таки вдалося досягти восени 1632 р., коли на основі об’єднання Братської та Лаврської шкіл відкрили Києво-Моги- лянську колегію. За життя П. Могила формального королівського привілею на існування школи вищого рівня добитися не встиг. У колегії, крім «семи вільних наук», вивчали «вищі науки» – філософію та богослов’я. Розпорядок навчального дня, послідовність дисциплін та форми їхнього викладання, а також система шкільних почестей і градацій молоді збігалися з організаційним порядком протес- * Цей фундаментальний твір вміщує сотні термінів, що осмислюють та узагальнюють дані тогочасної науки, насамперед на позначення людини, її діяльності, суспільних відносин, етичних і естетичних категорій. Вперше філо- софські поняття прозвучали українською мовою. Поняття та терміни пере- кладені з грецької, латинської, арабської, єврейської, майже всіх слов’янських мов, а також мов народів Західної Європи. «Лексикон» є першою українською енциклопедією знань про зовнішній світ, природу, людину, її мислення і буття. Призначений для навчання молоді, цей посібник знайомив з християнською й античною культурою, яскраво засвідчив гуманізацію та раціоналізацію укра- їнської ментальності. Ренесанс в українській культурі 99 тантських гімназій та єзуїтських колегій підвищеного або так званого академічного типу.* Поза межами України відомим українським мовознавцем був Іван Ужевич (навчався в Краківському, Падуанському та Сорбонсь- кому університетах). Він написав латинською мовою «Словенску граматику» (Париж, 1643 і 1645). Граматика І. Ужевича вводила староукраїнську літературну мову в сферу тогочасної європейської науки. Зміцненню вузлів, що єднали українську освітню практику з європейською, сприяла поява наприкінці XVI – впродовж першої третини XVII ст. на території України мережі єзуїтських колегій. Зокрема, у 1606 р. єзуїтську колегію відкрито у Львові, у 1609 р. – у Луцьку, в 1610 р. – Кам’янець-Подільському, 1626 р. – в Острозі та інших містах України. Ставлення православного загалу до єзуїтських навчальних за- кладів важко охарактеризувати однозначно. З одного боку, зберег- лося чимало свідчень про дуже негативну, навіть ворожу оцінку освітньої діяльності єзуїтів як «ловців душ», але з іншого – вочевидь переважали прагматичні міркування. Адже єзуїтська система освіти була дуже якісною, а до того ж безкоштовною. Оцінюючи роль єзуїтського шкільництва в історії української культури, слід звернути увагу на міжнаціональний склад та високий освітній багаж викладачів, які приїжджали викладати по тутешніх колегіях, прививаючи учням європейські інтелектуальні стереотипи. Опоненти єзуїтів – протестанти – теж створили власну мережу шкіл на теренах України. З-поміж них помітними були каль- * Вихованців трьох нижчих класів (граматичних), як і там, називали «ди- тина», а двох середніх (гуманістичних – поетики й риторики) і двох вищих (філософії та богослов’я) – студентами. Максимально зближеними були навчальні програми, особливо у нижчих і середніх класах, що спиралися на використання універсальної для всієї Європи навчальної літератури: граматики іспанського єзуїта Емануїла Альвара – для вивчення латини; відповідно адаптованих творів Вергілія, Цицерона, Горація, Лівія, Овідія, Тацита та інших – для читання й тлумачення римських класиків. Однаковими були підручники поетики та риторики – наприклад, знаменитий трактат з поетикиЮлія Скаліґера (1561), чи підручник з риторики Кіпріано Соареса (1562), офіційно введений до єзуїтських програм навчання з 1599 р., що згодом його передруковували у всій Європі понад 200 разів. 100 Розділ 4 віністські гімназія в Дубенську на Перемишильщині (1560–1580-ті), школи у м. Панівцях поблизу Кам’янець-Подільського (1590–1611), у Берестечку (1585 р. – початок 1640-х рр.) та інших містах. Найяскравіший спалах протестантського шкільництва в Україні пов’язаний з діяльністю в 1638–1658 рр. Киселинської академії (нині Локачинський район Волинської обл.). Академія була відкрита в містечку Киселин, яке належало волинському магнату-протестанту Юрієві Чаплину, після закриття в 1638 р. знаменитої в Малій Польщі Раківської академії. Врешті, говорячи про нову освітню хвилю, треба згадати і унійну (греко-католицьку) церкву. Перші кроки в напрямі створення власної школи зробив митрополит Іпатій Потій, який на власний кошт заклав у 1609 р. такий освітній заклад при єпархіальному соборі м. Володимира, де, згідно з королівським привілеєм, дозво- лялося навчати церковонослов’янською, староукраїнською, грець- кою та латинською мовами. У 1639 р. аналогічну школу відкрито в Холмі, зростання її авторитету навіть викликало спробу перетворити її на унійну академію, однак цей задум реалізувати не вдалося. Важливу роль у зміцненні просвіти або фактично внесок у майбутнє стали ініціативи митрополита Йосифа Рутського (1574– 1637), який очолив уніатську церкву в 1613 р. Так у 1617 р. він розпочав реформу чернецтва. Відповідно до його ініціатив унійні монастирі, виведені з відання єпархіальної влади, мали підпоряд- ковуватись – за взірцем католицьких чернечих орденів – одному
Дата добавления: 2015-01-03; Просмотров: 346; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |