Землях з середини ХІV до середини ХVІ ст. 3 страница

зверхникові, протоархимандриту, об’єднуючись у спільноту

Василіянського чину (новий чин засновано за іменем св. Василія

Великого). Єдине послушництво і спільний чернечий устав, окрім

зміцнення дисципліни, відкривали шлях до впровадження обов’яз-

кового богословського вишколу монахів-новачків. Це відповідало

завданням отців василіян, націлених, подібно до єзуїтів, не на

аскетичне усамітнення, а на освітню й душпастирську роботу серед

мирян. Реалізуючи цю стратегію, Й. Рутський виклопотав для васи-

ліян 26 щорічних стипендій у Грецької колегії в Римі та папських

колегіях Оломоуца, Праги, Відня, Браунсберґа й Вільна.

Ренесанс в українській культурі 101

4.2.2. Українська ренесансна література, архітектура,

скульптура, малярство, музика

На тлі освітніх, наукових та видавничих процесів помітне

місце в українській культурі доби Відродження займає міжкон-

фесійна полеміка, яка супроводжувалась виданням полемічної літе-

ратури. Започаткували її в середині XVI ст. у Речі Посполитій

католики та протестанти. Написаний часом вкрай гостро, поле-

мічний твір притягував увагу читача, привчаючи його до логіки

доказів двох полемізуючих сторін. Православні мислителі, прагнучи

вести повноцінну міжконфесійну дискусію з католиками, змушені

були поступово освоювати арсенал прийомів і тактик полеміки.

Першим закликав православних інтелектуалів до полеміки,

згадуваний єзуїтський теолог П. Скарга працею «Про єдність Божої

Церкви під одним Пастирем» (1577). Відповіддю на закиди П. Скар-

ги, а одночасно і першою полемічною пробою українського пера,

стала праця «Посланіє до латын из их же книг», яку вважається

написав Мотовило на замовлення князя В.-К. Острозького.

Усна та писемна полеміка часто була подібною до лайки, спов-

нена звинувачень у смертних гріхах, моральних ___________вадах, вишукування

в супротивника відступів від канонів віри тощо. Полеміку

загострила календарна реформа папи Григорія ХІІІ від 1582 р., до

якої православний світ не приєднався і продовжував жити за

юліанським календарем.

У такому дусі написана праця ректора Острозької школи

Г. Смотрицького «Ключ царства Небесного», видана в 1587 р. в

Острозі. Цією працею Г. Смотрицький опонував короткій аполо-

гетичній історії католицизму Бенедикта Гербеста «Виклад віри

Римської Церкви». Г. Смотрицький відповів короткою викриваль-

ною історією папства, спираючись на протестантську тезу «папи-

антихриста», чия влада є «передпеклом», тоді як ключ Царства

Небесного доступний лише людям православної віри.

Наступний полемічний твір вийшов в Острозі в 1588 р. під

назвою «О єдиной істинной православной вірі» й був підписаний

псевдонімом В. Суразький. Ця книга стала першим богословським

твором, присвяченим критиці догматичних розходжень між пра-

вославними й католиками.

102 Розділ 4

Нової сили словесні баталії набули після Берестейського

собору 1596 р., який визначив нову лінію полеміки між уніатами та

православними. Розпочали цю дискусію в 1597 р. духовні батьки

унії П. Скарга та І. Потій (володимиро-берестейський владика, а від

1599 р. до 1613 р. митрополит унійної церкви) книгою «Описаньє й

оборона собору руского Берестейського», яка вийшла польською та

староукраїнською мовами.

Восени 1597 р. на замовлення князя В.-К. Острозького в Кра-

кові на польській мові, а на початку 1598 р. в Острозі староук-

раїнською вийшов трактат Христофора Філалета «Апокрисис»

(відповідь).*

У потоці полемічних творів першої третини XVIІ ст. звернемо

увагу на творчість сина Г. Смотрицького Мелетія (1577–1633).

Першим полемічним твором М. Смотрицького є трактат «Анти-

графи» (1608), який був написаний у відповідь на твори І. Потія

«Герезія» та «Гармонія». Знаменитим М. Смотрицького зробила,

видана у Вільні 1610 р., брошура «Тренос або Плач Східної Церк-

ви». Виданню цієї книги передувало силове захоплення І. Потієм

десяти православних храмів, заборона зібрань та богослужінь

Віленського православного братства. Тому в брошурі відлунює

передчуття війни «Русі з Руссю». Упродовж 1628–1629 рр. у світ

виходить аж три праці М. Смотрицького: «Апологія», «Протестація»

та «Паренезис», у яких автор намагається знову й знову переконати

опонентів, що примирення збереже православ’я від занепаду. Унія,

доводить він, нічим не загрожує русинам (українцям). Гостро

критикуючи православну церковну політику в останній зі своїх

праць, виданій у Львові 1629 р. під назвою «Екзетезис» (зістав-

лення), М. Смотрицький наголошує на її найголовнішій, як на той

час, ваді – нездатності до самооновлення, прогресу освіти тощо.

* «Апокрисис» – це одна з вершин високої полеміки. Книга позначена

яскравим літературним хистом і майстерністю досвідченого диспутанта, який

влучною логікою б’є по слабких місцях опонента. На думку Н. Яковенко,

суттєвим значенням цього твору є те, що саме в «Апокрисисі» було сформу-

льовано програму, якою впродовж десятиліть керуватиметься українська

православна опозиція. Тобто порушення прав і вольностей – це шлях до

громадянської війни. Відтак «милість і згода», про яку говорять уніати, може

обернутись катастрофою для держави.

Ренесанс в українській культурі 103

Наукову фазу полеміки виразно втілює і праця Зеновія Копис-

тянського «Палинодія» (1620). Незвичайна ерудиція, глибоке знання

фактів церковної та світської історії дали змогу авторові «Пали-

нодії» розглядати проблеми загальнослов’янської єдності, розвитку

писемності слов’ян, взаємодії їхніх культур. Унію Копистенський

вважав шкідливою, оскільки вона не сприяла єдності.

Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити

власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у

творах полеміста Кирила-Транквіліона Ставровецького «Зерцало

богослови» (1618) та «Євангеліє учительне» (1619). К.-Т. Став-

ровецький, на противагу аскетизму Івана Вишенського, прославляв

земне життя, утверджував право людини на знання, освіту, насолоду

благами, красою природи, співом і музикою. Земні справи – турботи,

страждання та насолоди – становлять зміст життя людини. Він

захищав матеріальні блага, творчу, чесну працю, критикував не-

вігластво, лінощі, паразитизм – відстоював ті моральні підвалини, на

які спирався братський рух, речники і сподвижники культури. Мис-

литель одним із перших підняв голос на захист жінки у контексті

гідності людини.

І. Вишенський – талановитий майстер руського слова тих часів

(народився між 1545–1550 – 1620) – між 1576–1580 рр. помандрував

на Святоафонську гору в Грецію, де жив до смерті. За цей час

відвідав Україну один раз у 1604–1606 рр. Нам відомо 16 творів

І. Вишенського, які написані у формі послань. Серед них: «Послання

до Костянтина Острозького» (1598 р.) та «Послання братству

львівському» (1606 р.). Він репрезентує крайню межу православного

аскетизму та консервативності.

Не менш повноцінно багатство національної культури доби

Ренесансу розкриває архітектура, скульптура та образотворче мис-

тецтво. Архітектура представлена оборонними, храмовими та жит-

ловими пам’ятками.

В оборонному будівництві часто використовувалась традицій-

на фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами

та дерев’яними стінами. Такі неприступні фортеці були у Ніжині,

Білій Церкві, Києві.

Водночас на території України будувалися фортеці, над спору-

дженням яких на запрошення Речі Посполитої працювали іноземні

104 Розділ 4

спеціалісти, втілюючи останні досягнення європейського фортифі-

каційного мистецтва. Гійом Левассер де Боплан (1600–1673) проек-

тував фортеці у Кременчуці, Бродах, Барі та фортецю Кодак над

Дніпром (1635). Італієць Андре дель Аква споруджував фортецю у

Бродах, Павло Щасливий, виходець ___________з Італії, в Жовкві. Визначною

захисною спорудою епохи українського ренесансу є Бережанський

замок родини Сенявських (ХVI–ХVIІ ст.).

Замки в Підгірцях (1635–1640), Збаражі (ХVII ст.) та Золочеві

(1634–1636) належать до поширеного в Європі типу оборонного

палацу. Палаци не приховувались мурами, а значно виступали над

ними. В цій архітектурі велику увагу звернено на зручність та красу.

Це особливо помітно в Підгорецькому замку, хоча він має потужне

бойове укріплення, що складається із своєрідного стилобата –

квадрата в плані з наріжними бастіонами та казематами з трьох

боків, які замикають двір. У палаці простежуються впливи фран-

цузького раннього класицизму. Замок у Підгірцях будувався для

коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

Разом з прогресивними явищами у замковому будівництві кін-

ця XVI – першої половини XVIІ ст. спостерігався певний консер-

ватизм. Постійна турецько-татарська загроза спонукала спору-

джувати традиційні фортеці. Таким характером замкового будів-

ництва вирізнялося південно-західне Поділля, хоча і тут виявилася

нова інженерна думка, наприклад, у зміцненні фортець Бара та

Жванця.

У першій половині XVIІ ст. в житлово-репрезентаційному

вигляді добудовувались замки в Олеську та Свіржі.

Першим виявом регулярного планування в руслі ренесансних

вимог стала забудова Львова та Кам’янець-Подільського. Зокрема, у

Львові новий центральний район з площею Ринок і прилеглими

вулицями займав майже квадратну територію. Оборонна система

міста, яку створювали упродовж XІV–XV ст., належала до кращих

зразків продуманої фортифікації міста в Україні. До неї входило два

замки: Високий (віддалений від міста на стрімкому пагорбі),

Низький (у межах середмістя) та два ряди мурованих стін. Внут-

рішню вищу оборонну стіну укріплювали 18 веж, згодом їх кількість

збільшилась до 25. Зовнішня стіна, що обводила квадрат лише з

трьох боків, мала 16 веж. Територія середмістя була чітко

Ренесанс в українській культурі 105

розпланована: у центрі – площа Ринок, від якої виходило вісім

вулиць, по дві з кожного рогу, під прямим кутом.

В українському мистецтві доби Ренесансу визначне місце

належить групі архітектурних пам’яток Успенського ансамблю у

Львові: Успенській церкві, каплиці Трьох Святителів, вежі Кор-

някта. Успенський ансамбль бере початок від церкви (1555–1559). Її

автором був зачинатель львівського ренесансу Петрус Італюс, який

поєднав готичні та ренесансні форми. Однак новобудова стала

жертвою пожежі 1571 р. На наступний рік формування ансамблю

було розпочате зі спорудження вежі під дзвіницю за проектом Петра

Барбона (р.н. невід. – 1588). Фінансував будівництво член Успенсь-

кого братства, грек Костянтин Корнякт (1517/1520–1603), тому вежа

на честь нього і названа. Будівництво завершили в 1580 р. Спочатку

вежа була триярусною з наметовим дахом. 1689 р. архітектор

П. Бебер додав ще один ярус (після чого висота становила 65,8 м).

Продовженням закладеної у вежі Корнякта ренесансної прог-

рами було спорудження каплиці Трьох Святителів (1578–1590).

Щодо авторства проекту, то думки спеціалістів розходяться між

трьома архітекторами: П. Красовським, П. Барбоном та А. Під-

лісним. Споруда поєднала здобутки італійського ренесансу з

традиціями українського храмового будівництва.

У 1591 р. почалося будівництво Успенської церкви за проек-

том Павла Римлянина (р. н. невід. – 1618), який працював над

будівництвом до 1598 р. Наступниками були В. Капінос та Амвросій

Прихильний (р. н. невід. – 1641). Останній закінчив будівництво в

1629 р., церква позбавлена західного фасаду, отже, і довколишнього

обходу (за фасад слугує південна стіна). В споруді домінує мотив

римської ордерної аркади*, створений глухими півциркульними

арками, пілястрами. Саме аркада, що опирається на масивний цоколь

і завершена дорійським фризом та акцентованим профільованим

карнизом, визначили тип споруди, виділивши її величаво-мону-

ментальний лад.

За проектами П. Римлянина у Львові були споруджені костел і

монастир бенедиктинок (1590–1595, пл. Вічова, 2), костел бер-

* Аркада – ряд арок, які опираються на пілони (стовп прямокутної фор-

ми) або колони.

106 Розділ 4

нардинок (1606, пл. Митна), костел бернардинів (1600–1630, пл.

Соборна, 3-А).*

Складне стильове розмаїття простежується в єзуїтському кос-

телі (1610–1636) Львова. Храм будувався в стилі маньєризм** на

зразок костелу Іль Джезу в Римі. Одним з архітекторів костелу був

італієць Джакомо Бріано (1589–1646). Довжина костелу 41 м, ширина

21 м, висота центрального нефу 26 м. Масштабне вирішення фасаду

храму перевершувало все, що раніше будували у Львові. Дж. Бріано

долучився до спорудження єзуїтських храмів у Луцьку та Острозі.

Високомистецьким втіленням ренесансного прагнення стали

Воскресенська церква (1624–1627) у Золочеві та костел св. Лаврентія

(1606–1618) в Жовкві. Творцем останнього був Павло Щасливий, а

після його смерті споруду закінчував Амвросій Прихильний.

У Львові найвідоміші дві центричні ренесансні споруди –

каплиці-усипальниці Боїмів та Кампіанів. Це пам’ятки львівського

середовища, оскільки в них найорганічніше виявилися духовні

прагнення міщанства. Каплицю Боїмів споруджував 1609–1615 рр.

архітектор А. Бемер. У каплиці цікава не стільки її конструктивна

проста архітектоніка, скільки декоративно-скульптурне оздоблення.

Структура каплиці Кампіанів простіша. Це безкупольний, пе-

рекритий звичайним склепінням куб, що тісно примикає до північної

стіни катедрального костелу. Головну цінність становить фасадна

стіна. У зведенні каплиці (кінець XVI – перша третина XVII ст.)

брали участь Г. Горст (р. н. невід. – 1612), П. Римлянин та А. Бемер

(р. н. невід. – 1626).

У ренесансному стилі побудовано замковий костел св. Трійці в

Бережанах. Костел містить по боках дві каплиці, що призначалися як

родинна усипальня роду Синявських. Зведений храм у 1554 р.,

* Бенедиктинський ансамбль у результаті багатьох перебудов втратив

первісні риси (у костелі збережений відгомін готики, келії ренесансного типу,

декорування вежі та монастиря – елементи маньєризму). Костел бернардинок

невеликий і невисокий, тринефний, у ренесансному стилі. Проектантами

бернардинівського костелу, крім П. Римлянина, були Б. Авелідес та А. При-

хильний. У бернардинському костелі поєднані різноманітні стилі: ренесансна

основа, готичні елементи, маньєристична декорація.

** Маньєризм (примхливість, химерність, штучність) – до характерних

рис належать гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композицій,

деформація пропорцій.

Ренесанс в українській культурі 107

каплиці були добудовані в 1624 р. та 1640 р. В каплицях встановлено

надгробки і саркофаги родини, які зачаровували своєю витон-

ченістю, реалістичністю та високим рівнем виконання.

Житлова архітектура збереглася у Львові, Жовкві, Кам’янці-

Подільському, Луцьку. З-поміж цих міст виняткове значення мають

цивільні пам’ятки архітектури Львова*.

У період Відродження розвиток статурної та рельєфної

скульптури зосереджений переважно на західноукраїнських землях.

На початку XVI ст. у с. Крилос, яке виникло на місці давнього

княжого міста Галич, неподалік від руїн Успенського собору, в

1535 р. побудовано Успенську церкву. Руїни Успенського собору

використано як будівельний матеріал разом із великою кількістю

елементів скульптурного декору. До таких елементів належить

тимпан** над західним входом до церкви із рельєфним зображенням

сцени Успіння Пресвятої Богородиці.

Привертає увагу рельєф надгробної плити, вмурованої в стіну

інтер’єру Вірменського собору (Львів). Рельєф зображає постать

патріарха Великої Вірменії – Стефана, котрий по дорозі в Рим

зупинився у Львові (де і помер 1551 р.).

Скульптура Відродження переважно пов’язана із культовою

архітектурою, де співіснує у вигляді декоративних елементів,

карнизів, фризів, пілястрів і капітелів, насичених рослинною

орнаментикою сюжетних рельєфів, об’ємних статуй або композицій.

* Місто зберегло свою центральну частину – середмістя, що повністю

сформувалася впродовж другої половини XVI – початку XVII ст. Це був

ренесансний Львів. Найкращими пам’ятками є «Чорна кам’яниця» (№ 4, площа

Ринок) та будинок К. Корнякти (№ 6, площа Ринок). П. Барбон та П. Римлянин

споруджували у 1588–1589 рр. «Чорну кам’яницю», будинок К. Корнякт 1573–

1580 рр. Це триповерхова споруда з високим аттиком (добудований в 1670-х

рр.) і рустованим фасадом. Триярусна аркада майже замикає прямокутний двір і

творить своєрідний інтер’єр, ошатний і урочисто-величавий. До зразків

львівського пізньоренесансного житлового будівництва належить будинок

Роберта Бандінеллі (№ 2, площа Ринок), родича відомого флорентійського

скульптора Баччо Бандінеллі. У 1570-х рр. у стилі німецького ренесансу

збудовано будинок родини Шольц-Вольфовичів (№ 23 на площа Ринок).

** Тимпан – трикутне поле фронтону (верхня частина фасаду у вигляді

трикутника) обрамлене зі всіх сторін карнизом. Аттик – стінка над антаб-

лементом (верхня горизонтальна частина архітектурного ордеру, яка скла-

дається з архітрава, фризу та карнизу).

108 Розділ 4

Відповідні мотиви поширилися наприкінці XVI – початку XVII ст. у

костелах і церквах Львова, Жовкви, Бережан, інших міст Галичини й

Поділля. Паралельно скульптурні прикраси використовувалися у

світських палацових спорудах, замках, будинках міщан.

Увагу привертають скульптурні та рельєфні пам’___________ятки, згаду-

ваних вище каплиць Боїмів, Кампіанів та Синявських. Надгробок

Миколи та Ієроніма Синявських – єдина підписана робота нідер-

ландського скульптура Г. Горста. У передніх стінках плоских сарко-

фагів встановлені вузькі рельєфи, на яких зображені воєнні походи.

Основна тема скульптурного оздоблення каплиці Боїмів –

«страсна», тобто страждання Ісуса Христа. До фасаду будівлі доком-

поновано винятково оригінальну архітектурно-скульптурну споруду,

подібну до традиційного українського іконостаса, заповнену циклом

рельєфних композицій про муки Христові. Копулу (купол) завершує

популярна у період готики й Ренесансу композиція «Скорботний

Христос», що надає каплиці неповторного силуету.

Каплиця Кампіанів пишно оформлена статуарними скульп-

турами ззовні і всередині. В інтер’єрі – епітафійні портрети пред-

ставників родини Кампіанів; з великою майстерністю виконані

рельєфи чотирьох євангелістів, постаті апостолів Петра і Павла.

Каплиця – приклад синтезу мистецтва епохи Відродження, органіч-

ного поєднання компонентів інтер’єру, архітектури й скульптури.

До вагомих досягнень української скульптури періоду Від-

родження належить фриз* Успенської церкви у Львові. Образи фри-

зу на біблійні євангельські теми далекі від класичних канонів євро-

пейського Відродження, вони ближчі до творів народного мис-

тецтва.

На думку авторів праці «Українське мистецтво», рельєф із

Крилоса, пам’ятна плита вірменського патріарха Стефана, численні

* Фриз – середня частина класичного антаблемента (верхня гори-

зонтальна частина споруди, звичайно спирається на колони, – складовий еле-

мент класичного архітектурного ордеру), яка розташована між архітравом

(головна балка, що перекриває пройму між колонами; в архітектурному ордері –

нижня частина антаблемента) і карнизом (завершення стіни споруди у вигляді

горизонтального профільованого поясу, верхня виступаюча частина стіни, що

підтримує дах і оберігає стіну під час стікання води з даху); витягнута по

горизонталі скульптурна чи живописна композиція, яка прикрашає стіну.

Ренесанс в українській культурі 109

сюжети Успенської церкви у Львові, об’єднує тривалість художніх

засобів давньої української народної різьби, духовність цього виду

мистецтва, високий рівень пластичних, композиційних вирішень,

глибока мистецька образність, символічність і знаковість компо-

зиційних задумів, гострота і високофахова подача індивідуальних

характеристик образів.

Унікальні зразки пам’ятника зі стоячою фігурою в дусі ком-

позиційних схем портретного малярства дають надгробки двох

Станіславів, Регіни Жолкєвських і Софії з Жолкєвських Данилович в

костьолі св. Лаврентія у Жовкві. Цей мавзолей вже існував у 1640 р.

і, можливо, належить скульпторові Бернарду Дікембошу, який на

зламі 1620–1630-х рр. проживав у Жовкві.

Окрему групу становлять пам’ятки епітафійного та над-

гробкового характеру. Основна концепція надгробків зорієнтована

на аналогії з мистецтвом Італії та Середньої Європи. Такий ін-

тер’єрний пам’ятник вміщує саркофаг, вставлений у нішу стіни, на

накриття покладено скульптурне зображення покійного. Саркофаг

прикрашають фігурки дітей з гірляндами квітів, фруктів, вази з

пишними букетами тощо. До найвідоміших зразків таких пам’ят-

ників належить надгробок гетьмана Великого князівства Ли-

товського князя Констянтина Івановича Острозького (1460–1530),

виконаний львівським скульптором Себастіаном Чешеком і вста-

новлений в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.*

Значного розвитку на українських землях набула високоху-

дожня різьба в іконописі храмів. Переважно йдеться про два

львівські – П’ятницький і Успенський іконостаси і Святодухівський

у Рогатині (Івано-Франківська обл.).**

* Це один з найкращих в Україні надгробків. Постать князя у горизон-

тальному положенні виконана з білого мармуру, закута в сталеві лати, на голо-

ві – позолочена корона, під головою подушка. Важкі металеві доспіхи

традиційно зображали у надгробковій скульптурі магнатів як символ сили та

неприступності. Серед творів С. Чешека – група надгробків магнатів Синявсь-

ких у родинній каплиці-усипальниці замку в Бережанах (з 1627 р. придворним

скульптором Синявських був Й. Пфістер – 1573–1642). С. Чешек виконав

1572 р. надгробок Катерини Ромултової (костел м. Дрогобича).

** Декоративна різьба П’ятницького іконостаса (початок XVII ст.) ви-

тримана в стильовій ренесансній єдності за художніми елементами й загальним

вирішенням. Характер рельєфу Успенського іконостаса (1630–1638) нагадує

110 Розділ 4

Багатство національного образотворчого мистецтва періоду

Ренесансу пов’язане з іконописом, світським портретним ма-

лярством, мініатюрою в рукописній книзі та книжковою гравюрою.

Використання в українському малярстві західноєвропейських ху-

дожніх зразків не було новим. Географічне розташування українсь-

ких земель було для цього добрим ґрунтом. Якщо візантійські

іконографічні канони використовувались в українському мистецтві в

силу східнохристиянського православ’я, то європейська художня

традиція поширювалась завдяки географічній близькості. Без

сумніву центром ренесансного мистецтва XVI–XVIІ ст. був Львів.

Тут Ренесанс найбільше розвинувся порівняно зі всіма українськими

землями, визначивши стилеву скерованість сакрального мистецтва

греко-католицьких та православних храмів.

Монументальне малярство, починаючи з середини XVI ст.,

дедалі більше втрачає позиції. Останнє його пожвавлення фіксується

у перемишльському середовищі (середина XVI ст.). За свідченням

сучасного дослідника В. Александровича відомостей про розвиток

українського монументального малярства у львівському середовищі

другої половини XVI ст. віднайти не вдалося.

До ___________унікальних пам’яток належать фрески церкви Спаса на

Берестові в Києві. Їх виконали на замовлення П. Могили в 1642–

1644 pр. майстри з Афону з дотриманням традицій візантійського

канону. У цьому настінному ансамблі особливу увагу привертає

портрет П. Могили в сцені «Моління», ймовірно, який виконав

київський художник.

Існування світського монументального малярства другої

половини XVI – першої половини XVII ст. підтверджується лише

документами.

Упродовж цього періоду зберігалася роль і значення іконопису

та розвивався світський напрям малярства, уособлюваний пере-

довсім портретним жанром.

П’ятницький, однак його урізноманітнюють маньєристичні мотиви. Склад-

нішим тематично і стилістично виглядає різьблення іконостаса Святодухівської

церкви в м. Рогатині. Тут динаміка різьби порушує рівновагу Відродження і

наповнюється новими ознаками барокового мистецтва. Ці три величні живо-

писно-скульптурні твори об’єднує високий рівень майстерності, тонке відчуття

стилю, утвердження монументальності й національно-патріотичного змісту.

Ренесанс в українській культурі 111

В ікону проникало чимало реальних елементів, перенесених з

природного оточення: краєвид з пагорбами та деревами, вишиваний

одяг тощо. Хоча людська постать залишалась у канонічних нормах.

Виняткове втілення нового розуміння людини становить ікона

майстра Дмитрія «Пантократор з апостолами» (Христос з апос-

толами, 1565). Образ Пантократора передає фізично й духовно

сильну людину в героїко-монументальному трактуванні.

З XVI ст. на іконах все більше з’являлося підписів живописців,

що засвідчило піднесення їхньої самосвідомості та зміни становища

Дата добавления: 2015-01-03