Революції 1917–1921 рр.: напрями та досягнення 6 страница

художників (П. Пікассо, А___________. Модільяні, М. Шагала та ін.).

У Львові діяли й інші колективи: 1932 р. відбулась виставка

угрупування «Нова генерація» з гаслом – «На здобуття сучасності».

Тоді ж розпочав виставкову діяльність «Львівський професійний

союз артистів-пластиків» (ЛПСАП), що був чинним упродовж 1932–

1939 рр. Союз об’єднував усіх тих, хто у Львові захоплювався

модерним мистецтвом.

Великий успіх мали закарпатські художники на чолі з А. Ер-

делі та Й. Бокшаєм, які створили «Товариство діячів образотворчих

мистецтв на Підкарпатській Русі».

Стосовно скульптури, то автори праці «Українське мистецтво»

стверджують, що скульптура Галичини перебувала майже в повному

занепаді (як і скульптура Польщі). Архітектура стала конструкти-

вістською, тобто без скульптурних прикрас. Офіційні пам’ятки не

споруджувались.

Зі Львовом пов’язана також діяльність талановитих скульп-

торів. Серед них С. Литвиненко (1899–1964). Працював у Львові в

1930–1944 рр. Цей скульптор у роботі над пам’ятниками поєднав

монументальність форми і класицистичний підхід. Створив високо-

мистецький надгробок І. Франку (1933) і пам’ятник В. Пачовському

(обидва на Личаківському цвинтарі у Львові). У його скульптурних

портретах переважають імпресіоністичні тенденції.

Скульптор А. Павлось (1905–1954) виявив себе здібним майст-

ром сюжетних композицій, виконав пам’ятники-погруддя Т. Шев-

* П. Ковжун (1896–1939) та М. Осінчук (1890–1969) разом розмальо-

вували церкви, виконали тисячі метрів орнаментів і тематичних сцен у селах і

містах Галичини та Волині.

274 Розділ 7

ченка, Б. Хмельницького, Д. Галицького, «Портрет О. Новаківсь-

кого» (1934). Скульптор А. Коверко (1893–1967) – відомий різьбяр

по дереву, виконав вівтар та іконостас для церкви Святого Духа у

Львові (1926–1927), портрети І. Франка, І. Свєнціцького, М. Во-

роного, І. Труша (всі в 1930-х рр.).

У Львові працював скульптор і педагог І. Север (1891–1971),

учнями якого були М. Лисенко, І. Макогон, Д. Крвавич та ін.

Театральне життя Західної України продовжував представляти

театр товариства «Українська бесіда» (з 1861 р. до 1916 р. «Руська

бесіда»), який діяв у Львові до 1924 р.

У червні 1918 р. акторський склад театру товариства «Ук-

раїнська Бесіда» залишився без чоловіків-військовозобов’язаних

Легіону УСС австро-угорської армії. Втрата основного чоловічого

складу була причиною майже тримісячної бездіяльності й цілковитого

розпаду театру. Відновлена в серпні 1918 р. робота театру тривала

недовго, оскільки з початком польсько-української війни окупаційна

влада закрила українську сцену у Львові. Однак театр наполегливо,

майже до кінця 1919 р. боровся за існування: двічі втрачав і здобував

(8 лютого 1919 р., середина вересня 1919 р.) право на діяльність,

деякий час працював у Перемишлі, а пізніше – на непристосованій до

театральних вистав сцені Народного Дому у Львові.

З липня 1920 р. у театрі «Української Бесіди» формується

новий сценічний колектив, який активно діє до жовтня 1921 р. як

«Український незалежний театр». До Львова переїхала частина

акторів з драматичного театру Вінниці, де працювали під керівни-

цтвом Г. Юри. Привізши ентузіазм у втіленні новаторських ідей і

досягнень тогочасного театрального мистецтва, новий театральний

колектив намагався реалізувати їх на українській сцені Львова.

Після виступів у Львові акторів трупи М. Садовського, у театрі

зали-шаються Г. Березовський і М. Авсюкевич-Березовська, профе-

сіоналізм яких великою мірою почав визначати стилістику по-

дальших вистав. Г. Березовський не тільки грав, а й режисурував

частини побутового репертуару, зокрема драми В. Винниченка

«Молода кров».

«Український незалежний театр» у 1920–1921 рр. виконав

дванадцять нових драматичних постановок із новітнього українсь-

кого та європейського репертуару, завдяки яким здобув у сучасників

Українська культура в 1917–1939 рр. 275

визнання в означенні «європейський театр». Відроджено давні

традиції, авторитет і престиж передвоєнного театру товариства

«Руська бесіда», впроваджено невідомі досі принципи роботи нових

театральних колективів, а галицька громадськість довідалась про

досягнення сучасного театрального мистецтва України.

Від 8 жовтня 1921 р. і до 21 червня 1923 р. театр працює під

артистичним керівництвом О. Загарова (1877–1941) та Й. Стадника.*

У липні 1924 товариство «Українська бесіда» за браком

фінансової бази відмовилося від подальшої опіки над театром.

Невеличкий слід в українській культурі залишив і український

театр у Чернівцях. Театр був відкритий у липні 1918 р. Вистави

показували в приміщенні міського театру. У кінці 1918 р. театр

заборонила румунська влада і він переїхав до Станіслава.

Насамкінець звернемо увагу на видатних представників ук-

раїнського музичного мистецтва. Без прямого доступу до оперного

театру і симфонічного оркестру плідно працювали львівські

композитори: С. Людкевич (1879–1979), В. Барвінський (1888–1963),

Ф. Колесса (1871–1947) та ін.

До музичних творів С. Людкевича цього періоду належить

симфонічна поема «Каменярі» (1926, друга редакція – 1956),

«Галицька рапсодія» (1928, друга редакція – 1956), кантата «Запо-

віт» на вірші Т. Шевченка (1934, друга редакція – 1955)**, симфо-

нічна поема «Веснянки» (1935).

До здобутків В. Барвінського слід зарахувати збірку 38 укра-

їнських народних пісень для фортепіано, яку він уклав у 1930-х рр.

Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також

* В особі актора і педагога О. Загарова український театр у Галичині мав

режисера європейського рівня. Без нього навряд чи реалістично-психологічний

театр, хоч і не будучи довершеним концептуально, досягнув би у такому

цілісному вигляді галицької сцени, якій за короткий час вдалось повністю

пройти визначальний етап у становленні і розвитку нового театрального мис-

тецтва початку XX ст. Його діяльність сприяла піднесенню фаховості

тогочасної української театральної критики у Львові. Після від’їзду О. Загарова

художнє керівництво театром товариства «Українська Бесіда» в останньому

сезоні його діяльності продовжував Й. Стадник. Режисер, як і раніше, у своїй

традиційній стилістиці провадив лінію музично-драматичного репертуару.

** Кантату «Заповіт» С. Людкевич створив до 120-річчя від дня народ-

ження Т. Шевченка. Перше її виконання виконав хор «Боян» у 1935 р.

276 Розділ 7

популярна збірка з 20 дитячих п’єс. На теми українських пісень

написав низку п’єс для скрипки і фортепіано («Пісня», «Гумореска»,

«Пісня і танок», «Елегія»), а також «Струнний квартет для молоді».

Працював і у вокальному жанрі.

Ф. Колессу вважають основоположником українського етно-

графічного музикознавства. До основних праць цього періоду

належить: «Про генезу українських народних дум» (1921), «Народні

пісні з південного Підкарпаття» (1923), «Речитативні форми в

українській народній поезії» (1925), «Українські народні пісні на пе-

реломі XVII–XVIII ст.» (1928), «Народні пісні з галицької Лем-

ківщини» (1929), «Українська усна словесність» (1938).

Отже, національна культура на західноукраїнських землях у

міжвоєнний період розвивалась, як відповідно до загально-

європейських мистецьких тенденцій, так і в напрямі протистояння

асиміляційним процесам, які проводили Польща та Румунія.

Питання для самоконтролю

1. Які напрями розвитку української культури підтримувала

Центральна Рада?

2. Здобутки урядових відомств Центральної Ради та Гетьманату

в сфері середньої та вищої освіти.

3. Образотворче мистецтво в період Української національної

революції.

4. Наука в період Української національної революції.

5. Розвиток театрального мистецтва у 1917–1919 рр.

6. Література та видавнича справа у 1917–1919 рр.

7. Особливості формування культурної політики в УСРР.

8. Політика «українізації»: зміст та характер.

9. Середня та вища освіта в УСРР у 1920–1930-х рр.

10. Вплив українізації на літературний процес в Україні.

11. Образотворче мистецтво в 1920–1930-х рр.

12. Архітектура в 1920–1930-х рр.

13. Кінематографія та театральне мистецтво в УСРР у міжвоєнний

період.

14. Згортання українізації: передумови та методи.

15. «Розстріляне відродження»: значення терміна.

16. Особливості української культури в Західній Україні в 1920–

1930-х рр.

Українська культура в 1917–1939 рр. 277

17. Стан літератури та театрального мистецтва на західноук-

раїнських землях.

18. Особливості розвитку освіти та науки в Західній Україні в

1920–1930-х рр.

19. Скульптура та малярство в культурі західноукраїнських

земель.

Найважливіші факти

15 липня 1917 р. – при Генеральному секретаріаті Центральної

Ради створено секретаріат (міністерство) народної освіти.

16 вересня 1917 р. – розпочав роботу Український національний

театр (14 серпня 1918 р. реорганізований у Державний народний театр)

5 жовтня 1917 р. – відкрито Український народний університет у

Києві.

7 листопада 1917 р. – відкрито Українську педагогічну академію в

Києві.

18 грудня 1917 р. – засновано Українську академію мистецтв у

Києві.

21 квітня 1918 р. – засновано Український народний університет у

Полтаві.

2 серпня 1918 р. – відкрито Національну бібліотеку.

23 серпня 1918 р. – засновано Державний драматичний театр.

22 жовтня 1918 р. – відкрито університет у Кам’янець-Подільську.

27 листопада 1918 р. – відбулися установчі Загальні збори

Української академії наук, на яких першим президентом академії обрано

В. Вернадського.

1920–1921 н. р. – закриття університетів в УСРР і створення на

їхній базі вищих навчальних закладів соціально-економічного,

педагогічного і медичного спрямування.

1921–1925 рр. – діяльність Українського таємного університету у

Львові.

1921–1945 рр. – діяльність Українського вільного університету в

Празі.

1922–1935 рр. – діяльність Української господарської академії в

Подебрадах.

1923–1933 рр. – діяльність Високого педагогічного інституту

ім. Драгоманова в Празі.

Березень 1922 р. – заснував Лесь Курбас театр «Березіль».

1922 р. – утворення спілки селянських письменників «Плуг».

1922–1927 рр. – діяльність у Львові «Гуртка діячів українського

мистецтва».

278 Розділ 7

17 липня 1923 р. – початок політики «українізації» в УСРР.

1923 р. – засновано Спілку пролетарських письменників України

«Гарт».

1925–1928 рр. – діяльність Вільної академії пролетарської

літератури «ВАПЛІТЕ».

1925–1939 рр. – діяльність «Товариства письменників і журналістів

ім. І. Франка».

1926 р. – заборона друкувати памфлет М. Хвильового «Україна чи

Малоросія?».

1930 р. – світ побачив кінофільм О. Довженка «Земля».

1930 р. – у Львові засновано мистецький осередок «Асоціацію

незалежних українських митців».

1935–1937 рр. – будівництво споруди Ради міністрів УРСР.

1936–1939 рр. – будівництво споруди Верховної Ради УРСР.

1939 р. – відкрито пам’ятники Т. Шевченку в Каневі, Києві.

1929–1930 рр. – арешти і судовий процес у так званій справі

Спілки визволення України.

1933 р. – через постійну критику до самогубства були доведені

М. Хвильовий та М. Скрипник, арештований Лесь Курбас.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 279

Дата добавления: 2015-01-03