Види контролю судна при здійсненні стоянки в порту та завантаженні вантажу

Портові формальності при здійсненні оформлення прибуття/вибуття судна в порт та уніфікація форм транспортних документів. Перелік документів, необхідних для оформлення судна (Конвенція 1965р «Про полегшення міжнародного морського судноплавства»).

Класифікація коносаментів.

Коносамент є універсальним транспортним документом, який застосовується на всіх видах морських перевезень: лінійних, трампових, чартерних і визначається як одностороння заява перевізника про згоду на морське перевезення вантажу, яка має вираз у письмовій об'яві відправника і є доказом наявності договору морського перевезення вантажу, розпискою про прийняття вантажу до перевезення і товаророзпорядчим документом.

В практиці торговельного мореплавства застосовуються різні види коносаментів. Їх класифікація може бути зроблена за наступними критеріями:

1) в залежності від підстави здійснення перевезення:

а) чартерні - коносаменти, що видаються на підставі чартеру;

б) лінійні - коносаменти, що видаються на підставі договору морського перевезення вантажу;

2) в залежності від умов прийняття вантажу до перевезення:

а) бортові коносаменти - коносаменти на вантаж, які навантажені на судно;

б) небортові коносаменти - коносаменти на вантаж, який прийнято до перевезення, але не навантажено на борт судна;

3) в залежності від умов передачі:

а) іменні коносаменти - коносаменти, які передаються за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги;

б) ордерні коносаменти - коносаменти, які передаються за іменними або бланковими передаточними написами;

в) коносаменти на пред'явника - коносаменти, що передаються шляхом простого вручення;

4) в залежності від умов навантаження:

а) коносаменти із застереженням щодо кількості, якості, міри, стану вантажу;

б) "чисті" коносаменти - коносаменти без зазначених вище застережень;

5) наскрізні (прямі) коносаменти.

Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства, 5 квітня 1965 р. Її було прийнято Україною з поправками 1975 р. до неї та з поправками 1969, 1977, 1986, 1990 рр. до її додатків (Постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. № 755 про прийняття Україною Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.). Конвенція передбачає полегшення морського судноплавства спрощенням і скороченням до мінімуму формальностей, вимог стосовно документів і процедур при прибутті, стоянці та відправленні суден закордонного плавання. Конвенція містить 16 статей організаційного характеру, а додаток складено з 5 розділів, які містять

«стандарти» та «рекомендовану практику».

Під «стандартами» слід розуміти ті заходи, однакове застосування яких урядами країн (учасниць Конвенції) згідно з Конвенцією є необхідним для полегшення міжнародного морського судноплавства; під «рекомендованою практикою» — ті заходи, однакове застосування яких урядами країн-учасниць Конвенції згідно з Конвенцією є бажаним з метою полегшення міжнародного морського судноплавства.

Так, наприклад, один із стандартів передбачає, що державна влада не має права вимагати при прибутті та відправленні суден будь-яких інших документів, окрім: загальної декларації, декларації про вантаж, декларації про суднові припаси, декларації про особисті речі екіпажу судна, списку пасажирів та документів, щодо яких є розпорядження Всесвітньої поштової конвенції та морської санітарної декларації. Положення додатку розкривають змістове навантаження перерахованих документів, тобто перелік відомостей, які вони повинні містити та встановлюють кількість їх необхідних примірників.

Відповідно до «рекомендованої практики» після індивідуального пред'явлення паспортів або інших офіційних доку­ментів, які посвідчують особистість, державній владі слід негайно повертати пасажирам зазначені документи, а не затримувати їх до додаткового контролю, якщо немає ніяких перешкод до допуску пасажирів на територію цієї країни.

У відповідності до вимог Конвенції по морському праву 1982 року кожна держава приймає у відношенні суден, що плавають під її прапором, заходи для забезпечення безпеки мореплавства, зокрема це стосується конструкції, устаткування та придатності до плавання, укомплектування, умов праці і навчання екіпажів тощо.

Основною метою здійснення портового контролю є попередження інцидентів із серйозними наслідками. В радянські часи система портового контролю зводилася лише до перевірки наявності на судні необхідних суднових документів і відповідності судна даним, що в них містяться. На сьогодні портовий нагляд передбачає в тому числі й перевірку виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу.

Згідно з Міжнародною конвенцією з охорони людського життя на морі 1974 року, з поправками (СОЛАС 74), кожне судно, що знаходиться в порту іншої держави-учасника, підлягає контролю зі сторони посадових осіб, мета якого - перевірити наявність діючих свідоцтв. Якщо наявна істотна невідповідність між станом судна або його укомплектуванням і даними будь-якого свідоцтва або судно та його устаткування непридатні для виходу в море без загрози для судна і людей, або сплив строк свідоцтва, або воно втратило силу, судну забороняється вихід в море. При здійсненні контролю повинні докладатися всі можливі зусилля для уникнення невиправданої затримки або відстрочки відходу судна. В іншому випадку судно має право на компенсацію збитків.

У відповідності до ч. 4 ст. 90 КТМ в Україні Міністерством транспорту України 17 липня 2003 року прийняті Правила контролю суден з метою забезпечення безпеки мореплавства. Вказані правила поширюються на морські судна та річкові судна, які мають право прямувати морськими шляхами, незалежно від прапора і форми власності, що перебувають у портах і на внутрішніх водних шляхах України, Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства (надалі - Держфлотінспекція України), Державну інспекцію з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (надалі - Держрибфлотінспекція), капітанів морських портів України та інспекції державного портового нагляду (надалі - ІДПН).

Так, під час стоянки в порту, для отримання дозволу капітана порту на вихід, усі судна підлягають огляду інспекторами ІДПН. При цьому перевіряються:

- суднові документи і свідоцтва та інші документи (в залежності від типу судна, призначення, району плавання і прапора);

- стан корпусу судна, його механізмів, обладнання та пристроїв;

- дотримання екіпажем правил експлуатації щодо безпеки мореплавства та запобігання забрудненню із судна;

- підготовленість екіпажу у відповідності до методів особистого виживання, протипожежної безпеки та боротьби з пожежею, а також компетентність у питаннях особистої безпеки та громадських обов'язків.

Іноземні судна під час перебування в українських портах підлягають контролю державою порту, який здійснюється ІКДП. Організація роботи ІКДП здійснюється Держфлотінспекцією України. Огляд суден ІКДП здійснюється в таких випадках:

- вибірково, в плановому порядку, беручи до уваги, що щорічною загальною кількістю перевірок мають охоплюватись, принаймні, не менш як 15 відсотків загальної кількості іноземних торговельних суден, що відвідують порти України;

- на підставі інформації ІДПН про необхідність здійснення більш детальної перевірки;

- при отриманні повідомлення від іноземної ІКДП про слідування в український порт субстандартного судна або судна, на якому недоліки, виявлені ІКДП, не були усунені в попередньому порту;

- при отриманні інформації від членів екіпажу або інших осіб про невідповідність судна вимогам міжнародних конвенцій, про забруднення судном довкілля або про порушення умов перевезення вантажів і пасажирів тощо.

Дата добавления: 2014-12-24