Визначення та правова кваліфікація піратства

У рішенні питань, зв'язаних з забезпеченням безпеки торгівельного мореплавства, важлива роль належить координації зусиль всіх держав. Це зв'язано з двома факторами. По-перше, мореплавство завжди було однією з найбільш небезпечних видів діяльності людини. По-друге, внаслідок міжнародного характеру мореплавства, мабуть, що і заходи для підвищення безпеки можуть бути більш ефективними, якщо вони будуть прийматися на міжнародному рівні, а не окремими країнами в односторонньому порядку. Отже, тільки виконання державами міжнародних договорів у галузі використання Світового океану може сприяти прогресу і рішенню проблем торгівельного мореплавства.

Піратство як злочин міжнародного характеру здавна було визнано світовим співтовариством у якості звичайної норми міжнародного права через його особливу небезпеку для міжнародного морського судноплавства.

морське піратство (його об’єктивна сторона) здійснюється з використанням озброєного чи неозброєного судна для:

1) захоплення морського чи річкового судна;

2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів судна;

3) пограбування екіпажу чи пасажирів судна;

4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів певного судна9

Правовим підґрунтям протидії піратству є Женевська конвенція про відкрите море 1958 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.; Конвенція ООН з морського права 1982 р. Тобто піратство віднесено до так званих «конвенційних складів» злочинів, передбачених однойменними документами, що зобов’язують держав-учасниць упроваджувати відповідні норми у своє національне кримінальне право та, відповідно, у випадку їх учинення виносити вироки відповідно до національного закону про кримінальну відповідальність. Згідно з названими документами, піратством визнається будь-який протиправний акт насилля, затримання чи грабежу, вчинюваний із особистими цілями екіпажем або пасажирами якого-небудь приватного судна або літального апарату і спрямований – у відкритому морі чи в іншому місці поза юрисдикцією жодної з держав – проти іншого судна чи літального апарату або проти осіб та майна, які перебувають на їх борту.

В рамках ІМО 10 березня 1988 р. було розроблено і прийнято Конвенцію з боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, одночасно і у зв’язку з нею був прийнятий Протокол про боротьбу з незаконним актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі. В преамбулі Конвенції зазначено, що такі акти загрожують безпеці людей та майна, серйозно порушуючи морські сполучення та підриваючи віру народів світу в безпечність морського судноплавства. Згідно зі ст.3, будь-яка особа вчиняє злочин, якщо вона незаконно і навмисно: 1) захоплює судно чи здійснює контроль над ним шляхом застосування сили, погрози її застосування чи іншої форми залякування; 2) поміщує на борту судна пристрій чи речовину, які можуть зруйнувати судно, завдати йому пошкоджень, що загрожують чи можуть загрожувати його безпечному плаванню; 3) руйнує морське навігаційне обладнання, заподіює йому серйозних пошкоджень чи створює серйозні перешкоди його експлуатації, якщо це може загрожувати безпечному плаванню судна; 4) спричиняє поранення будь-якої особі чи вбиває її у зв’язку з учиненням чи спробою вчинення якого-небудь із вказаних злочинів

Дата добавления: 2014-12-24