Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства:

1) законність; 2) рівність усіх учас­ників судового процесу перед законом і судом; 3) за­безпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода н наданім ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення н суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійс­нюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, пе­редбачених міжнародними угодами, суди України засто­совують законодавство відповідно до порядку, встано­вленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно викону­вали вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеній законом процесу­альній формі. Гарантіями реалізації принципу закон­ності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Законність – засада, що зобов’язує суди і судді в при здійсненні правосуддя керувати лише законом. Він є єдиним критерієм для рішення суду у справі. При тому суд не має права оцінювати доцільність самого закону. Закон є законом, і оскільки він залишається у силі, не скасований законодавцем, та його необхідно дотримуватися. Славнозвісний юрист і промовець Стародавнього Риму Цицерон, відзначав: “Ніякий державний чи громадський орган, політична партія чи рух, посадова особа, якого б високого рангу вона не була, а також окремі громадяни не мають права втручатися у діяльність суду, домагаючись прийняття вигідного комусь рішення”.

Рівність усіх учасниківсудового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх грома­дян застосовується одне і те ж матеріальне і процесуаль­не законодавство, ніхто при цьому не мас ніяких при­вілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь і нести відпо­відальність перед судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких при­вілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських відно­синах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та організацій незалежно від організаційної форми, форми власності май­на, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки з принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Кон­ституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення, обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладаєть­ся на відповідних суб'єктів: органи дізнання та поперед­нього слідства, прокурора, а у справах приватного обви­нувачення — на потерпілого або його представника. Об­винувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержа­них незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на ЇЇ користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, як­що винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішення кримі­нальної справи і офіційного визнання особи винуватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем,

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, розробленого на основі Конституції Укра­їни, коли винуватість обвинуваченого не доведена, суд зобов'язаний прийняти рішення про Його не винуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином, що вони орієнтують дізнавача, слідчого, проку­рора на з'ясування не тільки обставин діяння і участі в його вчиненні конкретної особи, а й тих обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідаль­ність. Реалізацією принципу презумпції не винуватості стало надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання обвинувальним ви­роком законної сили. Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можли­востей захисту щодо спростування доказів обвинува­чення.

Принцип презумпції не винуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішен­ню одного з головних завдань правосуддя — не допусти­ти засудження невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між со­бою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвинувачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна донес­ти ті обставини, на які вона посилиться як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу зма­гальності є процесуальна рівність сторін Чинне цивіль­не і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення користу­ватись іншими процесуальними правами, наданими за­коном.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встано­влення дійсних обставин справи і прийняття справедли­вого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді проку­рором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі, Закон України "Про прокуратуру" (ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись принципу незалеж­ності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє вико­нанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктив­ний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримі­нального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктив­ною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані су­дового слідства не підтверджують обвинувачення підсуд­ного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього є за­кріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати участь у судовому розгляді криміналь­них справ залежно від характеру і ступеня суспільної не­безпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об`єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного він зобов`язаний відмовитися від обвинувачення.

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор в праві змінити пред`явлення особі обвинувачення.

Відсутність прокурора при розгляді кри­мінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту час­тину процесуальної роботи, яку мав би виконувати про­курор, здійснювати невластиву для суду, як органу пра­восуддя, обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функ­цій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що про­курор, не затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства; вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку; направляє справу до суду; представляє її в суді при по­передньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов'язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за собою закриття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально – процесуальне законодавство України (ст. 21) встановлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсуд­них допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудно­го допускаються близькі родичі, опікуни або піклуваль­ники. Захисник допускається до участі в справі з момен­ту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосу­вання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не прова­дилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попе­реднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захис­ника.

Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про зло­чин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не мо­жуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсуд­ного або пом'якшують чи виключають його відпо­відальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Чинне законодавство України вста­новлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, кожен громадянин, який досягнув віку 16 років, має право бути в залі судового засідання, де відбувається розгляд справи, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у спра­вах

про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, й також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, спілки чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах — коли це суперечить інтересам охо­рони комерційної темниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і ви­роки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування технічними засобами судового проце­су, оскільки, фіксуючи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню су­дом попереджувальної і виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю суддів, слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у суддів та інших учасників судового розгляду.

Забезпеченняапеляційного та касаційного оскарження рішеннясуду, крім випадків, встановлених заковом.

Кон­цепція судово-правової реформи в Україні (проект), ви­ходячи з вимог Конституції України, передбачає ство­рення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду су­дових рішень, які не набрали законної сили, як додатко­вої гарантії правосудності рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі Й ті, які не розглядалися судом першої інстанції. Апеля­ційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд ви­років суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закрит­тя справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інс­танції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового роз­гляду справи норм кримінального і процесуального пра­ва. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушен­ня кримінально-процесуального законодавства, непра­вильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується ста­новище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосування уваги закону про більш тяжкий злочин. Скасування обвину­вального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдуваль­ного вироку можливе не інакше як за касаційним по­данням прокурори, касаційною скаргою потерпілого чи його представника.

Обов'язковість рішень суду. Згідно з чинним законо­давством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадо­вих осіб та громадян і підлягають обов'язковому виконанню на всій території України, як і закон, на основі якого прийнято це рішення. Пригадаймо вислів Цицерона: “Суддя – це закон, що говорить…”

Конституція України (ст. 129) встановлює, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Закон України "Про господарський суд" (ст. 4) закріплює, зокрема, такий специфічний принцип господарського судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що господарський суд сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адре­сованій господарському суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін; господарський суд приймає рі­шення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторо­нами не суперечить законодавству, фактичним обстави­нам і матеріалам справи.

Дата добавления: 2014-12-24