Історико-культурний феномен античності: теоретичний аспект

РОЗДІЛ 4. КУЛЬТУРА АНТИЧНОГО СВІТУ

Що ж це за феномен — антична культура? Під античністю мають на увазі греко-римську культуру. Стародавня Еллада та Рим — дві взаємопов'язані, але не тотожні частини одного цілого.

Не слід забувати про те, що античність майже тисячу років не приверта­ла до себе уваги. В Європі її "відкрили" гуманісти епохи Відродження. З тих

пір усе античне стало еталоном краси. Наукове ж її осмислення відбулося пізніше — у XVIII ст. Тоді вперше з'явився у французькій мові термін "ан­тичність" (від лат. antiquus — давній), і спочатку він означав особливий вид мистецтва, що належав до ранніх історичних періодів. У подальшому вжи­ванні цей термін було звужено до рамок тільки греко-римської давнини.

Античність визначила місце людини як міри всіх речей, створила ве­ликі пам'ятки слова, архітектури, скульптури, винайшла форми соціаль­ного та політичного устрою, створила закони та етичні норми, дійшла до логічного згасання та кінця Римської імперії. На зміну античності прийшла нова культура, в основу якої покладено християнство, що зародилося у надрах античності.

Отже, спробуємо поглянути на античну культуру як на організм, що розвивається, як на складну єдність, що складається з пластів різної швид­кості розвитку з вибуховими ефектами, де є новаторство та спадкоємність; вивчити культуру минулого як структуру, зрозуміти її стиль та світогляд і зробити спробу об'єднати їх.

Антична культура, як і будь-яка інша, перебуває у глибоко символічно­му зв'язку з матерією та простором, в якому і через який вона прагне реа­лізуватися. Антична культура народжувалась у середземноморському про­сторі з м'яким кліматом, складним ландшафтом. Гори захищають і роз'єд­нують, море ж об'єднує. Море вабило і кликало до себе. У прозорому повітрі око мореплавця обов'язково розрізняло гористий острівець на відстані 150 км. Він ввижався йому "щитом, покладеним на море". У давньогрецькій мові одна з назв моря означає дорогу⁷. Егейське море — дорога від острова до острова, земля не зникає з поля зору. В Егейському морі немає точки, яка була б віддалена від суші більше ніж на 60 км, і немає точки на суші- в усій Греції, яка була б віддалена від суші більше ніж на 90 км від морського узбережжя. Море окультурило еллінів. Вони стали мореплавцями за потре­бою. Голод покликав їх у дорогу. Геродот стверджував, що Еллада пройшла школу жебрацтва. Так, це була бідна країна — грунти убогі, кам'янисті, за­сушливі. Природа визначила цю землю для скульптури, кераміки й бідності. На цих землях завдяки величезній праці закріпилася середземноморська сільськогосподарська тріада — оливкове дерево, виноградна лоза та ячмінь. Олія і вино — "розмінна монета" та предмет гордості античного світу. Елліни стримані — цього вимагають клімат і бідність. Ячмінний хлібець, багато овочів і фруктів, сир і козяче молоко, багато часнику та вино, яке розбавляли джерельною водою один до семи, — ось раціон ел­ліна. М'ясо тільки на свята, коли відбувалося жертвоприношення.

Бідність посилювалася нерівномірним розподілом землі між населен­ням. А це, у свою чергу, призводило до боргового рабства членів племені. Це патріархальне рабство як іржа роз'їдало еллінське суспільство в добу архаїки і висувало проблему альтернатив: з одного боку, перехід до кла­сичного рабства (рабства чужоземців); з іншого — відбувався поступовий вихід населення із сільської общини. Це привело до виникнення на ос-

нові міста та міського населення суверенної громадської общини — полі­са. Полісу, внаслідок його дивовижної життєстійкості, випала доля стати головною структуроутворюючою ланкою античного суспільства — у формі незалежного міста-держави у класичний період, у вигляді автоном­ного поліса в складі територіально-державної країни у більш пізній еллі­ністичний та римський час.

Своєрідність шляху формування нового громадського суспільства, ви­найденого еллінами на початку архаїчного періоду, відбилася у вирішені іі труднощів за рахунок сусідів за допомогою колонізації, яка вивела надли­шок аграрного населення за межі Еллади. Це відкрило нові можливості для постачання сировиною зростаючого ремісничого виробництва еллінів і збуту його продукції за морем, що зумовило появу нееквівалентного об­міну, коли за предмети розкоші елліни отримували зерно та іншу сирови­ну, а також сприяло широкому ввезенню рабів-чужоземців.

Велика грецька колонізація VIII—VI ст. до н. е. безпосередньо пов'яза­на з історією України, елліни вийшли з Босфору і почали обживати Чорне море. Цей процес відбувався важко. Бурхливе, без островів Чорне море створювало труднощі, тому елліни назвали його Понтом Аксінським — тобто Негостинним, і лише пізніше змінили назву на Понт Евксінський —

Гостинне море.

Перші колонії з'явилися на Західному узбережжі, а наприкінці VII ст. до н. е. виникли і на Північному узбережжі Чорного моря — на острові Бере­зань проти Дніпровського лиману.

Вихідці з Мілету опанували береги Бугу і заснували місто Ольвію — най­важливіший форпост грецьких колоній у Північному Причорномор'ї. Мілетяни ж заснували в Криму місто Феодосію, а на березі Боспору Кімме­рійського (Керченської протоки), на території сучасної Керчі — місто Понтікапей, яке в подальшому стало великим центром Північного При­чорномор'я і столицею Боспорської держави. У V ст. до н. е. у районі су­часного Севастополя був заснований Херсонес.

На початковому етапі стосунки еллінів з місцевими племенами обме­жувалися торгово-культурними контактами, що привело до розквіту ан­тичних міст у IV—III ст. до н. е.

Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом соціаль­ного життя. В історичному плані можна простежити два найголовніші ета­пи в історії давньогрецького народу: стародавній, мікенський, якому при­таманні ієрархічна система суспільства з царем-анаксом на чолі соціаль­ної піраміди та міфологічна сутність думки; пізніший, полісний, коли сус­пільна структура почала визначатися принципом громадської рівності еллінів, а думка — раціоналізмом.

Бурхливе зростання та розквіт античної культури взаємопов'язані з рабовласництвом, яке вперше зумовило розподіл фізичної та розумової праці. Рабовласництво, яке б воно не було жахливе, перебуває у повній єдності з народженою на його грунті культурою. Така невблаганна й жор-

стока діалектика історії. Потворний, нелюдський ґрунт, на якому коли-не-коли зросли найвеличніші твори філософії, науки, мистецтва, не стає від цього більш людяним і тому прекраснішим. Однак і прекрасні твори куль­тури, що зросли на такому ґрунті, теж повинні бути безперечно визнани­ми у своїй красі, глибині та загальнолюдській вагомості.

Рабська праця робила існування одних жахливим, а інших комфортним. Раб в античності не існував без рабовласника, а рабовласник без раба. Вони об'єднані в одну нерозривну й органічну єдність. Раб — це істота, що здатна виробляти щось доцільне, але позбавлена особистої ініціативи, яка є резуль­татом діяльності вільних громадян полісу. Якістю, що відрізняла елліна від інших народів, вважалося вміння організовувати дозвілля. Античність — це суспільство дозвілля. У давньогрецькій мові це поняття визначалося словом "схоле". Це й вільний час, й інтелектуальні заняття, "вчена бесіда" (звідси наше слово "школа"). Все це створювало можливість активної творчої праці вільних людей, стало передумовою розвитку культури.

Античний світ мав особливий рівень сприйняття краси. Насамперед античність ґрунтується на принципі об'єктивізму. В античності є свій аб­солют — почуттєво-матеріальний космос. Космос — це і є абсолютне бо­жество. Античні боги — це ідеї, що втілюються у космосі, закони природи, які ним управляють. Звідси й античний пантеїзм. Те, що "наказує" космос, те й буде. Необхідність — це доля, поєднання фаталістичного і героїчно­го.

Космос — це лад, порядок, краса, витвір мистецтва, а людське мистецт­во тільки наслідування йому. Античність скульптурна, їй властиві симет­рія, гармонія, ритміка, міра. Тілесна скульптура була статичною. Давньог­рецьке мистецтво не знало портрета, тому що не знало про існування осо­бистості. Особистість для еллінів — це лише добре організоване живе тіло, а космос — це "що", а не "хто". В цьому і була безвихідь, яка, нарешті, спітка­ла античність.

Дата добавления: 2014-12-24