Культура повоєнного зарубіжжя

ПОВОЄННИХ ДЕСЯТИЛІТЬ

РОЗДІЛ 11. ЗАРУБІЖНА І УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРШИХ

Характерна особливість повоєнного розвитку світової культури поля­гає в тому, що до неї долучилася культура України як однієї з фундаторів і членів ООН. Після набуття статусу суб'єкта міжнародного права перед Україною відкривався шанс для інтеграції у світовий культурний простір. Проте "залізна завіса", атмосфера "холодної"" війни, культурно-ідеологіч­не протистояння звели цей шанс до мінімуму. Інтеграційні процеси під

девізом "інтернаціоналізації" обмежились здебільшого рамками СРСР і країн "народної демократії". Однак декади і дні української літератури і мистецтва в Москві, столицях союзних республік, обмін культурно-мис­тецькими колективами, науковою і художньою літературою з Чехословач-чиною, Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та іншими країнами, приїзд діячів культури з цих держав у республіку, обмін у підготовці кадрів інтелігенції — усе це частково сприяло взаємозбагаченню духовними цінностями, а водночас збереженню національної самобутності, усвідом­ленню ідентичності народів.

У сусідніх з Україною країнах "народної демократії" подальшого роз­витку набули середня і вища освіта, відкривались нові заклади культури, театри, музеї, але все це відбувалося в умовах гострого суспільного на­пруження, зумовленого експортом сталінської моделі соціалізму в ці краї­ни, встановленням там прорадянських режимів, нав'язуванням "культур­ної революції" за більшовицьким зразком. Отже, сусідні народи наштовх­нулись на ідеологізацію культури, збіднення її змісту і форм, гальмування творчих потенцій письменників, художників, митців. І все-таки, на відміну від радянських республік, де нівелювання національних культур мало за­програмований характер, у цих країнах повніше зберігались національні особливості, народні традиції, самобутність культури, більша терпимість виявлялась у ставленні до релігії, культових споруд і пам'яток історії.

Ситуація почала змінюватися з 1948—1949 рр., коли в Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, в Східній Німеччині, Монголії, а згодом у Китаї, Кореї, В'єтнамі, на Кубі посилились репресії проти старої інтелігенції, почалися судові процеси над діячами науки і культури, руйну­вались духовні святині, викреслювалися з пам'яті цілі пласти національ­них цінностей, штучно нав'язувались метод так званого соцреалізму, класо­вість і партійність літератури та мистецтва. За таких умов одна частина творчої інтелігенції шукала порятунку на Заході, а друга була відчужена від культурно-мистецького життя, від наукової та педагогічної роботи за політичними мотивами.

Незважаючи на партійно-державний нагляд, у повоєнний час болгар­ська, польська, чеська, словацька, угорська, румунська, сербська, хорватська та інші культури збагатились новими творами письменників, художників, музикантів, архітекторів. Особливість іх розвитку полягала в тому, що вони виявили більшу життєстійкість романтичної традиції, підтримуваної ви­щою національною свідомістю, рухом опору комуністичним режимам, благотворним впливом західноєвропейської культури, наявністю націо­нальної еліти.

У Польщі, наприклад, плідно працювали письменники Л. Кручковський, Я. Івашкевич, К Галчинський, Т. Бреза, живописці Ф. Коварський, Й. Краєв-ський, графік Т. Трепковський, скульптор С. Горно-Поплавський та ін. Із сере­дини 50-х років у польському мистецтві набули поширення модерністські впливи, зокрема абстрактне мистецтво, сюрреалізм, поп-арт тощо.

У чеській і словацькій літературах провідними темами повоєнного періоду були боротьба з нацизмом, утвердження миру, збереження ду­ховних цінностей, морально-етичні проблеми. Твори 3. Плугаржа, Я. Ма-тейка, А. Запотоцького, Р. Яшика, поезія А. Плавки, Я. Костри та ін. набули популярності й за межами Чехословаччини. В чехословацькому кінема­тографі важливе місце зайняла історична тема, про що свідчили високо­художні фільми "Ян Гус", "Ян Жижка" та ін.

Повоєнні роки характеризуються ще однією примітною рисою куль-турного процесу, пов'язаною з українським і зарубіжним аспектами. Вона зумовлена третьою хвилею еміграції. Українська діаспора суттєво збільшилась як у республіках СРСР, так і в західних країнах. Проте якщо в Російській Федерації, республіках Середньої Азії і Закавказзя українці були позбавлені будь-яких можливостей для задоволення своїх культурно-національних потреб, а окремі діячі культури (М. Зощенко, Г. Ахматова та ін.) зазнали остракізму, то українська діаспора в західних країнах дістала змогу подбати про збереження рідної мови, розвиток національної шко­ли, примноження культури своїх предків.

Завдяки підтримці західних демократій,меценатству, доброчинним пожертвуванням, українська діаспора на Заході продовжувала, з одного боку, репрезентувати кращі здобутки своєї національної' культури, літе-ратури і мистецтва, українського побуту в світі, а з іншого — сприяла засвоєнню модерних напрямів зарубіжної культури, взаємозбагаченню духовності. Вже восени 1945 р. було створено Центральне представницт­во української еміграції, яке легалізувало українську політичну генерацію, сприяло відновленню Українського вільного університету, шкіл, гімназій. В американській зоні Німеччини в 1947 р. налічувалось 24 українські школи-гімназії, в яких працювали 432 учителі й навчались 2880 учнів, у англійській зоні — відповідно 4 гімназії, 96 учителів, 720 учнів. Було віднов­лено діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка, а в Аугзбурзі Д. Дорошенко відновив Українську вільну академію наук. В. Кубійович ви­ступив організатором створення унікальної "Енциклопедії Українознав­ства" в 10 томах.

З 1963 р. став виходити журнал "Український історик", у 1965 р. заявило про себе Українське історичне товариство. Б. Крупницький опублікував книгу "Основні проблеми історії України" (1955), а Н. Полонська-Василенко виступила з працею "Дві концепції історії України і Росії" (1964). У 1963 р. кардинал Йосиф Сліпий створив у Римі Український католицький універ­ситет, а згодом Музей українського мистецтва і книгодрукування.

З осені 1945 р. в еміграції стало діяти об'єднання Мистецького україн­ського руху (МУР), до якого увійшла група талановитих письменників: У. Сам-чук, В. Петров, І. Костецький, Ю. Косач, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, Ю. Клен, Є. Маланюк, Ю. Шевельцев, Б. Кравців, І. Кошелівець. Вони запо­чаткували серію "Мала бібліотека МУРу", часописи "Рідне слово", "Україн­ська трибуна", "Заграва", "Литаври", "Київ". Засновуються десятки літературних, драматичних, музичних колективів: капела бандуристів, хор "Україна", налагоджується видавнича справа. Об'єднавчою ідеєю для української діаспори були дії, спрямовані на оборону України від колоні­заторської політики Москви, усамостійнення і відновлення національної державності. У збірці "Правдоносці" (Мюнхен, 1948) Яр Славутич наголо­шував, що ідеалом змагань за незалежність України має стати:

Не поля клин, не пасіка ласкава, І не балки, де чайка проквиля, А суверенна, кована держава, Бо в ній — і труд, і воля, і земля.

Українські художники в діаспорі продовжували традиції М. Бойчука — школи монументалістів з елементами раннього Ренесансу, освоювали стиль імпресіонізму, характерного для західного мистецтва. Звичайно, слід зазначити, що після Другої світової війни в еміграції зійшлися творчі сили різних шкіл і напрямів, які представляли різні регіони України: Над­дніпрянщину, Галичину, Слобожанщину, Донбас, Південь, Закарпаття, що дало змогу за умови збереження місцевої специфіки збагатити загально­українські традиції. До того ж багато української інтелігенції, учених, про­фесорів, лікарів, інженерів після переселення до США, Канади, Аргентини та інших країн світу почали працювати у провідних державних і приват­них інституціях, в університетах, роблячи помітний внесок у скарбницю світової цивілізації і створюючи відповідний імідж Україні.

Власне тут ми і підходимо до з'ясування деяких особливостей культури західного зарубіжжя у повоєнний період. Повоєнна розруха сприяла но­вому злету, з одного боку, сюрреалізму, а з іншого — експресіонізму та аб­стракціонізму. В такий спосіб частина митців намагалася уникнути реалій дійсності. Культура відчула великий приплив інонаціональних елементів і розширення комерціалізації. Значно зросла кількість приватних шкіл, ко­леджів, університетів, кіностудій, театрів тощо з одночасним збільшенням бюджетних витрат на розвиток освіти, науки, засобів масової інформації. Зокрема, у США в 1964 р. було створено окрему Національну академію тех­ніки, фінансувались найважливіші програми Національної академії наук США, Каліфорнійської та Чиказької академій. З 1965 р. почала функціону­вати Національна академія освіти.

Помітним явищем у західній культурі був техніцизм (технокра­тизм) — своєрідний культ техніки як один зі спадкоємців класичного по­зитивізму, що, на думку англійського письменника Ч. Сноу, призвело до розколу єдиної культури на "дві культури": культуру наукову (вчені-приро-дознавці й техніки) і культуру "гуманістичну" (художня інтелігенція). Вна­слідок пріоритетів, які віддавались розвитку природничо-технічних наук, відбувалася певна абсолютизація матеріально-речових потреб і ціннос­тей на шкоду духовно-творчим і моральним.

В архітектурі під впливом техніцизму дедалі більшого поширення на­був функціоналізм (Ф. Райт), прихильники якого віддавали пріоритети не художньо-естетичним цінностям будівель, а здебільшого технічним, екс­плуатаційним, стверджуючи, що форма, мовляв, автоматично випливає з функції. Позитивні ідеї функціоналізму сприяли модернізації архітекту­ри, що дістало розвиток у сучасному дизайні.

Культурне життя Західної Європи розгорталось на тлі ідеології лібераліз­му, філософії екзистенціалізму (Мартин Гайдеггер, Жан-Поль Сартр), ідей Кар-ла Поппера, сформульованих у працях "Відкрите суспільство та його воро­ги" (1945), "Злиденність історичного методу" (1957) та ін. Великої гостроти набула боротьба між противниками марксизму та його прихильниками.

Найхарактернішим для зарубіжної культури був подальший розвиток поряд з високою так званої "масової культури", яку традиційна радянська культурологія оцінювала як кризу культури. Більшість західних культуроло­гів схильні трактувати "масову культуру" як народну, культуру мас, доступну для найширших верств населення. У літературі останніх років дедалі часті­ше замість терміна "масова культура" вживається поняття "популярна куль­тура" як синонім народної. На думку деяких авторів, технічний прогрес при­зводить до поступової переорієнтації виробництва на споживацький тип матеріальної культури, що знаходить відображення в прагненні до розкоші.

У художній культурі, поряд з домінуванням ідеалів естетичної категорії красоти, серед окремих груп населення поширюється культ бридкого і потворного. Тут треба мати на увазі, що науково-технічний прогрес привів до своєрідної революції у сфері засобів інформації, телетрансляції, тира­жування художніх творів. Сформувалась комерційна індустрія культури на ґрунті використання телебачення, радіо, звукозапису, кіно, інших засобів комунікації, що дало змогу модернізувати старі напрями мистецтва і дати поштовх новим, у тому числі авангардизму: поп-арт, ретро-стиль тощо.

Масова культура дістала широке поле дії саме у сфері естрадного мис­тецтва, яке має порівняно легший доступ до масової свідомості та націле­не здебільшого на дозвілля і розваги. На Заході продовжувала формува­тись ціла індустрія розваг, що тиражувала культуру "серійного" виробницт­ва. Разом з тим, завдяки цій індустрії розширились можливості для прилу­чення дедалі ширших верств населення до художніх цінностей високої культури. У мистецтві під гаслом боротьби з руйнівними тенденціями мо­дернізму формувався своєрідний "постмодерністський коктейль" по­єднання старого і нового. Міжнародні мистецькі фестивалі молоді в Зальц­бургу, Байороті, Единбургу засвідчили як збереження національних тра­дицій, так і ламання міжнаціональних бар'єрів. Масова культура насаджу­вала конформізм, вона мала протидіяти поширенню комуністичної ідео­логії, захищати західне суспільство. А вже в рамках масової культури наро­дилась поп-культура як своєрідний протест, бунт або контркультура. "Поп-арт" (від англ. popular art) — популярне, загальнодоступне мистецтво — одна з течій модернізму, що зародилася у Великобританії і США спочатку

в живописі та скульптурі, а потім набула поширення в інших сферах масо­вої культури. За визначенням теоретиків "поп-арту", будь-який предмет за певних умов перетворюється у витвір мистецтва шляхом його естетизації. "Поп-арт" у мистецтві — це своєрідна композиція побутових предметів: пом'ятих автомобілів і старих фотографій, пофарбованих білим кольо­ром старих черевиків і електромоторів. Кіно, телебачення, звукозапис, а згодом і відео почали витісняти традиційні форми залучення людей до культури: сімейне читання, домашню музику. Тому частина політологів, зок­рема американський вчений Д. Макдональд, схильні вбачати в масовій культурі пародію на високу культуру.

Щодо високої культури, то в повоєнні роки вона набула на Заході по­тужного розвитку, що зумовлювалось подальшою демократизацією за­хідних держав, піднесенням життєвого рівня, освіти і загальної культу­ри, виробництва та побуту Висока культура проростала на ґрунті народ­ної, зокрема фольклору, на національних традиціях. У Франції, наприк­лад, в образотворчому мистецтві набув поширення неореалізм (А Фуже-рон, Ж. Люрса), дуже популярними стали малюнки Ж. Еффеля. Однак, як і в США, Великобританії, Західній Німеччині, Італії, переважали мо­дерністські напрями — абстрактний експресіонізм, абстрактний сюрре­алізм, неоконструктивізм тощо, а звідси поширювались на інші континен­ти—в Азію, Африку, Латинську Америку.

На ґрунті модернізму проростали "інтелектуальний роман", "ін­телектуальна драма", концептуальне мистецтво. Літературу психоаналізу в США представляли У. Фолкнер, Дж. Стейнбек, Е. Колдуелл, Дж. Селінджер, Дж. Чівер, поети Р. Фрост, К. Сендберг, Т. Ретке. Значного поширення набу­ла "масова белетристика" (пригодницькі, кримінальні, еротичні романи і повісті). У модерністській літературі Франції популярність здобули при­бічники екзистенціалізму Ж. П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар.

Якщо спробувати вичленити деякі спільні риси повоєнного авангар­дизму на Заході, то головним героєм у літературі найчастіше виступає не особа, а сам словесний текст, в образотворчому мистецтві, у скульптурі — пластична чи акварельна конструкція, у музиці акцент робиться на оригі­нальності звуку, голосі окремих інструментів. Часом форма почала заті­няти зміст твору або й втрачати свою роль. Серед течій екзистенціоналіз-му 50—60-х років заявив про себе абсурдизм, прибічники якого відходять від реальності, життя і смерть видають за безсилля людини, а її дії — за без­глуздий абсурд, і нерідко абсурд стає і змістом, і художньою формою творів літератури і мистецтва. Прикладами течій абсурдизму автори досліджень наводять п'єси Е. Іонеско "Урок", "Носоріг", "Спрага і голод", С. Беккета "Кінець розваг" та ін.

Своєрідність культурного життя західного зарубіжжя в другій поло-вині40-х — першій половині 60-х років полягала в тому, що, на відміну від довоєнних років, дещо спадає інтенсивність процесу сприйняття США культурних цінностей з Європи, хоча вивезення умів тривало. Водночас

США разом з планом Маршалла нав'язують Європі свої стандарти куль­тури, причому найчастіше засобами масової інформації, маскультури. Деякі культурологи розглядають цей процес як "американізацію" націо­нальних культур Європи, який у наступні роки набув характеру культур­ної агресії і про який на весь голос заговорили французи, італійці, греки, німці та Ін., оскільки він почав загрожувати їхній культурній самобутності. Стурбований цими процесами Віллі Брандт запитував європейців: "Невже ми хочемо стати американцями?".

Створене ще в роки війни "Інформаційне агентство США" (USIA), по­тужна радіостанція "Голос Америки", американські центри культури, бібліо­теки перетворили європейські країни на своє культурно-інформаційне поле. Популярними в середовищі молоді стають американські гангстерські фільми "Малюк і Нельсон", "Біла спека", "Вони живуть вночі", фільми жахів. У 1946 р. на італійські кіноекрани, наприклад, було випущено 60 амери­канських фільмів, у 1948 р. — 688. У них пропагувались роль США у визво­ленні Європи від фашизму, винахід атомної бомби, страх перед світовою катастрофою, рекламувались американський спосіб життя, високий рівень споживання, матеріального забезпечення, а водночас й американські то­вари. Більш як 2 тис. коледжів та університетів США, в яких навчались по­над 6 млн чол., широко відкрили свої двері й для європейців, вихідців з країн Азії, Африки, Латинської Америки, оскільки американська освіта ставала дедалі престижнішою у світі.

Американізація торкнулася і стилю одягу, і світу музики, танців, у якому найпопулярнішим став джаз, а він, у свою чергу, породив рок-н-рол — своєрідне поєднання джазу, пісні й танцю. Його підхопили відомі ансамблі "Бітлз" і "Роллінг Стоунз" у Великобританії, звідти він знову повернувся до США, а далі став світовим популярним явищем. Рок-зірки набувають трансатлантичного поширення, а американський варіант англійської мови як мови НАТО став поширюватись на більшості континентів світу.

Осмислюючи тенденції розвитку зарубіжної культури повоєнного періоду, нові явища, течії, творчі методи, стилі, що зміцнювались або започатковувались у літературі, образотворчому мистецтві, музиці, театрі, архітектурі, включаючи модерні, не можна випускати з поля зору те, що цей процес відбувався з урахуванням національних особ­ливостей і традицій кожної країни, не стримуючи при цьому інтег­раційних тенденцій. Голлівудські фільми, масова культура, легаліза­ція порнографії, сексуальна революція, позашлюбні зв'язки та інші явища поставили під загрозу загальнолюдські цінності, традиційні звичаї народів. Не змогли протистояти цим процесам світові релігії, насамперед християнсгво, яке в повоєнні роки переживало стагна­цію та міжконфесійні чвари, послаблювалось діяльністю протестант­ських та фундаменталістських сект.

Важливим інструментом міжнародного співробітництва у сфері осві­ти, науки і культури стало ЮНЕСКО — спеціалізована установа ООН, ста­тут якої набрав чинності в листопаді 1946 р. Україна стала членом ЮНЕСКО в 1954 р. і включалася в реалізацію деяких її програм, спрямованих на бо­ротьбу з неписьменністю, у розвиток освіти, підготовку кадрів, вивчення і поширення національних культур, охорону довкілля, пам'яток культури. Благотворний вплив місій ЮНЕСКО особливо відчули народи країн Азії, Африки, Латинської Америки, багато з яких у повоєнний період здобули державну незалежність. Значне місце відводилось міжнародній інформації у сфері культури, видавничій діяльності. "Кур'єр ЮНЕСКО", часописи "Куль­тура", "Перспективи освіти", "Музеум" та ін. відіграють важливу роль у куль­турному обміні народів планети. Гальмом цих процесів були політика "хо­лодної війни", ідеологічне протистояння.

Дата добавления: 2014-12-24