Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Західний релятивізм




РОЗДІЛ 13. КУЛЬТУРА НА ЗЛАМІ ДВОХ СТОЛІТЬ

ДВОХ СТОЛІТЬ

НА ЗЛАМІ

КУЛЬТУРА

Якщо ми говоримо, що 90-м рокам передував період подальшого поглиблення протистояння двох непримиренних між собою світів соціально-економічних, політичних й ідеологічних си­стем, що створювало значні перешкоди на шлях}' культурного прогресу (а це незаперечно так), то що можна сказати у зв'язку з поразкою однієї з цих систем, тобто комуністично-радянської, поразкою СРСР у "холодній війні", розвалом соціалістичного табору, розпуском СРСР та КПРС та угворенням натомість ряду самостійних, суверенних незалежних держав?

Це не рядова подія — упав великий Вавилон! Відбулося третє за своєю історичною значущістю (після Першої і Другої світових воєн з їх кризо­вими і карколомними наслідками) потрясіння XX століття. На межі 80— 90-х років з причин тоталітаризму, мілітаризму, ідеологізації принципів демократії, зневаги до фундаментальних законів економіки, інших не менш антиприродних чинників у ряді країн настав крах соціалістичного ладу і розпочалися процеси політичної та економічної трансформації в напрямку запровадження законів ринкової економіки та демократизації. Відношення до цього історичного повороту мають деструктивні й творчі сили обох світів, у тому числі, й особливо, у сфері духовної культури.

І якщо Захід продовжував іти своїм капіталістичним шляхом і зумів за­хистити свій статус-кво, свою демократію, свою духовність і свої капітали, то цього не скажеш про соціалізм. Він залишився на роздоріжжі, точніше — на бездоріжжі. І тепер залишки його прихильників, які слідом за своїми батьками і дідами, прообразами Часників і Галушок, котрі непогано почу­валися за свого режиму, не знають, куди знову кинутися, який ще "ізм" де­магогічно нав'язати для продовження експерименту на своїх і чужих про­столюдинах років отак із 75.І йдуть вперед кумачово з постійно поверну­тою назад головою, ностальгічно зітхаючи не за стома днями Паризької комуни, не за двома-трьома роками за Леніна, а за цілим століттям (без чверті), яке склало епоху деспотизму, страху, злидарства, байдужості, мер­злякуватості своїх покірних, яких, мов овечок на бойню, гнали на "доб­лесний труд", а вони тільки жалібно мекали і бекали.

Як відбувався цей культурний процес у новій ситуації, коротко і повідаєм у цьому розділі.

 

Історія неодноразово підтверджувала, що духовна культура у своїй гли­бинній внутрішній суті не підпадає під прямий кардинальний вплив су­спільно-політичних і навіть економічних катаклізмів та разючих змін і не обмежується рамками миру, війни, державних переворотів, прийняття кон­ституцій, рішень з'їздів тощо. Важко встановити за цими факторами якісь вододіли чи якусь періодизацію, пов'язану і з технічними, і зеленими ре­волюціями чи релігійними течіями — за винятком окремих формально­стей, кількісних занепадів або піднесень, які однак своєї якісної основи не міняють, а якщо і бувають якісь зміни в цьому плані, то лише досить трива­лим еволюційним чи спонтанним шляхом.

Та як би там не було, протягом тривалого часу панували тоталі­тарна, елітарна і масова культури, які переступили і в 90-ті роки, і в XXI ст. Бо й справді та ж тоталітарна культура не сходить зі сцени, а лише міняє форми, пофарбування, інтенсивність дії і впливу. Саме завдяки їй відбулася дегуманізація суспільства. І люди до цього звикають, приймають за норму поведінки і стають полохливо-безпринципними, нездатними серйозно і чесно мислити, а тим паче діяти, і вдаються швидше до каприз­ності й виправдань своїх вчинків, а ніж дотримуються елементарних мо­рально-гуманних принципів. І таким чином самі служать підґрунтям відтворення тоталітарної культури і самого режиму.

Масова культура, незважаючи на її зародки ще в античну епоху, зокре­ма у видовищних дійствах Римської імперії, період панування християн­ства, в часи виникнення науково-технічної революції, все ж остаточно сформувалася наприкінці XX століття у США, згодом поширившись на вищу освіту, кіно, рекламу, журналістику. В Англії, наприклад, організову­ються спеціальні курси, що містять матеріали з кіно, наукової фантастики і навіть футболу.

На відміну від елітарної, масова культура, надаючи всім своїм елемен­там системи однорідності, абсолютної схожості та невибагливості під ви­глядом нейтральності щодо політики, ідеології, ідейності, робить ставку на видовищність, стереотипи свідомості, стандартні штампи, що не вима­гає від людини багато витрат розумової енергії, почуттів, волі, знань, ви­тончених смаків, тобто всього того, без чого не може існувати серйозне, благородне, красне письменство і мистецтво взагалі.

Масова культура пропагує розважливість (для відпочинку), натуральне насильство, секс, вивільнюючи від почуттів справжнього кохання, зусиль думати, вияву волі, почуття відповідальності, й навпаки, нахиляє до сприй­мання іміджу, ілюзій, вимислів, несусвітних фантазій і міфів, які в кращому випадку' забавляють, відволікають. У літературі, наприклад, поряд із масо­вою культурою уживається постмодернізм, який тяжіє скоріше до ко-

мерції, бізнесу, ніж до художньої досконалості, правдивого відображення життя і покликів, творення добра, справедливості, боротьби зі злом.

Ця культура, хоч і розрахована на тотальність, охоплення найширших кіл населення, але спирається не на змістовність, а на формальну кількісну ознаку, її ефективність. А відомо з багатьох висновків, що масовість — це ще не є народність, всього-навсього кількісний спосіб і показник вироб­ництва і споживання, як горілка, пиво, куріння і, звичайно, наркотики.

Цілком природно, що такий стан у культурі викликає протидію. Висту­пимо зі своєю контркультурою, яка нібито виникає з природної потре­би протистояння і постає в певних контрформах культури.

Це свого роду навіть радикальна культура, ліва ідеологія протесту, ви­токи якої досить різнорідні й еклектичні: тут можна натрапити на філо­софські концепції екзистенціалізму, фрейдизму, на романтизм, окремі традиції утопічної думки, гуманізму та просвітництва, елементи раннього християнства, авангардні ідеї дадаїзму та сюрреалізму.

Такою дорогою йдуть модернізм, постмодернізм та їхні новаційні со-родичі. Та все-таки прагнення світового панування гегемонізму розв'яза­ли гонку озброєнь, сприяли проникненню в космос, підштовхнули техніч­ний прогрес, який переродився в техніцизм (технократизм), своєрідний культ техніки як один зі спадкоємців класичного позитивізму, як кажуть філософи, радіючи своєму відкриттю: на одному полюсі на чолі зі вчени-ми-природознавцями, техніками, на другому — відколота від технократиз­му "гуманістична" культура на чолі з художньою інтелігенцією, яка остан­нім часом бере гору, бо краще, емоційніше впливає на маси, навіть при абсолютизації матеріально-речових цінностей на шкоду духовно-творчим і моральним.

Ці напрямки в літературі поєднує на Заході головний герой, котрий виступає не як характерна особа, типаж, образ, а лише як словесний порт­рет, форма, що затіняє зміст твору, якщо він там хоч якийсь є, як пластич­на чи акварельна конструкція в образотворчому мистецтві, оригінальність звуку якогось інструмента чи вокалу в музиці.

Відомо, основою основ культури будь-якого народу є освіта,

У галузі освіти тепер важко знайти на Землі якийсь населений пункт, де б цьому завданню не надавалась першочерговість. Адже в системі куль­тури знання покликані формувати людину, і їх мають давати освіта, вихо­вання, вироблення навичок. Системи навчально-виховних заходів, за­кладів і установ у різних народів і держав різні, хоча й базуються на основоположних програмних спільнотах світу, особливо у наш час інтен­сивної комунікабельності.

Справа ще й у тому, що освіта, порівняно з іншими гуманітарними га­лузями культурного розвитку, найбільше не терпить фальшивості, кон'юнк-турності, тоталітарності, ще кажуть "неточності", як щодо техніко-природничих наук. Це ж стосується не лише знань, навичок, умінь, а й ви­ховання, тобто педагогічного підходу.

Сучасна західна педагогіка грунтується на католицькій філософії нео­томізму, родоначальником якої був середньовічний схоласт Фома Аквін-ський; своє головне завдання в культурній сфері прихильники неотомізму вбачають у тому, щоб довести божественне джерело прекрасного і взаємо­зв'язок педагогічної, художньої творчості з утопічною перспективою релі­гійно-морального "оновлення буржуазної культури, яка перебуває у стані суперечності й кризи. Істина, красота і благо — три головні визначення Божественного буття в релігійно-ідеалістичній філософії неотомізму.

Нинішня ідеалістична педагогіка спирається також на філософію ек­зистенціалізму ірраціоналістичного напрямку, що виник на початку XX ст. у Росії (Л. Шестов, М. Бердяєв) і поширився у Західній Європі, най­більше в Німеччині, Франції, а також у США.

Разом з тим в умовах науково-технічної революції змінилося ставлення до освіти, педагогіки, їх системи, з якої виходять ті, хто рухає науку, і ті, хто на різних рівнях праці й управління реалізує її досягнення заради поступу до високої цивілізації і цивілізованості. В умовах науково-технічної рево­люції ставлення до освіти, педагогіки у високорозвинених країнах не од­нозначне. Мають свої системи і своє лице всі національності та меншини, хоча існує і багато спільного, зокрема в плані поступовості й мінливості. За рубежем освіта дедалі еволюціонує до науки і виробництва, зростається з ними. А ще в 20-х роках, коли Захід з подивом дивився на радянський Схід і переймав собі його досягнення. Нарком освіти А.В. Луначарський говорив: жодної години не повинно бути занять в школі чи практичних навичок, коли в цьому процесі молода людина не стає більш знаючою, більш здібною, більш вправною і вмілою, а отже і корисною для суспільства.

Набуває популярності концепція безперервності осовіти, що уможлив­лює вибір, зміну професії, фаху за своїми смаками і стосовно вимог часу чи зміни ситуації. І це має відбуватися протягом усього життя. Капіталі­стична система добре засвоїла, що їй треба високоосвічені й вмілі спеціа­лісти, майстри виробництва матеріальних благ, щоб їх реалізовувати.

Останнім часом у розвинених країнах вища школа ставить акценти, на­дає пріоритетності не вузькоспеціальній професії, а загальнонауковій і за-гальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не лише для виконав­ських функцій, а й до організації та управління виробничими процесами, до прогнозування; гуманітарно орієнтована освіта навчає студентів мис­лити грунтовно, творчо, відстоювати свою думку, а не заповнювати свою пам'ять численною інформацією, щоб потім її відтворювати. За тотальної комп'ютерізації необхідність у цьому відпадає. Лекційна система замі­нюється консультативною і контрольною з посиленою вимогливістю до засвоєних знань. Така підготовка сприяє вихованню самостійності, відпо­відальності й волі.

З усіх мистецтв чи не найвпливовішою є художня література, яка найкращим чином сприяє формуванню людяності, естетичних, мистець­ких, етичних, ідейних та пізнавальних вартостей. У цій справі, звичайно, найбільшим авторитетом виступає реалістична література, яка ос­танніми десятиліттями посилила свою увагу до джерел людської самосвідо­мості, культурної пам'яті, масштабного охоплення проблем життя, долі су­часного світу, оскільки над ним нависла загроза існуванню людства вза­галі. І сьогодні можна з певністю заявити, що най глобальнішою темою духовної культури є тема виживання людства на Землі, і навряд чи вона колись втратить свою злободенність чи актуальність, виходячи з того, що зараз відбувається у світі.

На зміну реалізму, який цупко тримається традицій красного письмен­ства, відбулися зміни в самій тенденції і нових пошуків. Адже відомо, що літе-ратура і цивілізація — це рідні сестри, "це постійні відкриття, які здійснює на кожному кроці, йдучи вперед, людський розум; звідси і саме слово "про­грес". Про народи судять за їхньою літературою" (В. Гюго).

Візьмемо кіно в загальній культурі. Викликають чималий інтерес у зви­чайного глядача і високу оцінку в Голлівуді такі стрічки, як "Гладіатор", викроєний за традиційним голлівудським стандартом; китайська (тай­ванська) картина "Біжучий тигр, невидимий дракон", яка чарує красивою східною казкою про кохання і зраду. Як і "Гладіатор", картина одержала 5 "Оскарів", у тому числі "За кращий фільм іноземною мовою", "За кращу музику" і "За кращу операторську роботу". Поряд стала і картина про нар­команію "Траффік", яка принесла її режисеру — незалежному шведу, що добре адаптувався в Голлівуді, С. Содсбергу, звання "кращого режисера", йому ж належить фільм "Ерин Брокович", де "кращу жіночу роль" зіграла на рівні "Оскара" Джулія Робертс. Святкові "ярмарки марнославства" на цьому не закінчуються, не кажучи про такі ефективні голлівудські кіност­річки, як "Термінатор", "Матриця", "Титанік" та ін.

На сьогодні популярним представником естрадної музики виступає німецька рок-група "Скорпіонз", яка гастролювала і в національному па­лаці "Україна". До речі, Київ слухав у себе і Брайана Адамса та Джо Кокера, і Монтсеррат Кабальєта Хосе Карерраса, і "Дюран-Дюран" та "Металліку". А ще скільки елітарних знаменитостей прагнуть дати концерт в українській столиці! Любителі стверджують, що композиції "скорпіонів" здатні одна­ково розчулити як професора консерваторії, так і слюсаря ЖЕКу, оскільки романтика їхньої творчості співзвучна пострадянській душі.

Учасник "Скорпіонз" Рудольф Шенкер проголошує: "Ми не політична група, ми не співаємо пісень протесту. Наше завдання — заразити слухачів позитивною енергією, енергією творчості". Але їм не чужі людські проб­леми — просто їм здається, що вирішити їх можна полюбовно. Попу­лярність "скорпіонів" із 30-річним стажем зростає ще й тому, що вони неж­дано-негадано в 1999 р. звернулися до класичних інструментів, аранжу­вавши свої кращі композиції для виконання їх із симфонічним оркест­ром, як це зробили у квітні 2001 р. в Києві, де диригентом виступав ідей­ний батько програми, знаменитий Кристіан Колоновіц. Подібного явища в Україні ще не було.

Саме ці та інші прогресивні тенденції зарубіжної освіти, літератури, кінематографії, телебачення та інших видів мистецтв спонукали посили­ти взаємозв'язки між Україною і зарубіжжям, розвивати обмін студент­ськими, викладацькими контингентами у перепідготовці, проходженні практики, стажуванні, програмами, посібниками та підручниками. Стало актуальним запозичувати і передавати своє, що є кращого в мистецтві, творчих колективах. Особливо значну роль у цій важливій справі відігра­ють українська діаспора, конгреси творчої інтелігенції, міжурядові кон­такти і спілкування.

Це лише деякі вибіркові штрихи сучасної культури Заходу, які характе­ризуються і своїм високим рівнем, і своїми суперечностями в нашому та­кому калейдоскопічно складному світі.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-24; Просмотров: 419; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.